Сьогодні вдруге до міської ради в Переяславі прийшли дружини Захисників із дітьми на акцію з закликом: "Усі ресурси направляти на ЗСУ, а не на благоустрій!". На її початок о 10 годині стояло двоє молодих жінок з дитиною, які ініціювали цей захід. Заклик долучитися всім небайдужим поширювали в соцмережах. Вони розповіли Переяслав.City про те, як доводиться їхнім рідним воювати, яке мають забезпечення, і що думають про благоустрій міста в умовах війни.
"Не дороги, а дрони"
Її звати Анастасія Бурлак. Її чоловік з 25 лютого 2022 року на фронті. Захищає Україну. Захищає її, 10-річного сина, всіх теперішніх і майбутніх дітей, кожного, хто нині живе на Переяславщині в тиші й спокої.
– Ідею таких мітингів ми побачили в соцмережах, як в інших містах люди виходили з такими ж закликами. І влада там зважає, є результати – виділяються додаткові кошти на підтримку ЗСУ, – каже Інна Арсеньєва, яка прийшла з донечкою. На війні її брат та дядько. Під міською радою стали з саморобними плакатами "Не дороги, а дрони!", "Гроші на ЗСУ" та інш.
Жінки розповідають, що їх не влаштовує.
– Не туди в нашому місті йдуть кошти, – заявляє Анастасія. – Коли нападають на твій будинок, то його не білять, а спочатку захищають! А в нас виходить, що десь там наші чоловіки хай захищають цей дім, а тут влада тротуари кладе, дороги робить, дерева садять. Для чого нам ці дерева, коли війна, і треба допомагати воїнам?
Я хочу жити насамперед у країні, де буде мирне небо над головами дітей. А вже після перемоги ті квітучі сакури та нові тротуари. Чи радіють їм ті діти, які залишилися без батька? Жінки і батьки, які втратили чоловіків і синів?
А на що сподіватися тим родинам, чиї чоловіки зараз на передовій? А ще ж інвалідів стільки повернеться з війни? Ці нові тротуари замінять їм втрачені ноги, руки, рани на тілі загоять?! – жінка не стримується ні в емоціях, ні у висловлюваннях. Каже, все це вже допекло.
"Мій чоловік за свої гроші ремонтує бойову машину"
Дружина захисника розповідає, як їй доводиться зараз. Її чоловік служить водієм на великій автівці КРАЗ.
– Йому дали цю машину і сказали: «Вперед!». Запчастин до неї немає, навіть ключі, чим ремонтувати ту машину, за свій рахунок купив. Але це було на першому році війни. Тоді хоч забезпечення було краще. Зарплата була плюс премія за «бойові». То він за ті гроші купляв і запчастини, і все, що треба було йому на передовій.
Зараз всі виплати поврізали. І якщо чоловіку треба щось до машини, а це тисяч десять, то це сім’я сідає на голодний пайок, бо на фронті треба чимось ремонтувати машину, аби вона вивозила бійців, аби вона рятувала їм життя.
Поки був на ротації в частині, то платили зарплату 22-23 тисячі. На базі була можливість спокійно зробити капремонт машині, але забезпечення і в частині немає, а на зарплату не дуже розженешся. Коли ж виїжджають на лінію зіткнення, то там взагалі все за свої.
Анастасія уточнює, що продуктове забезпечення в чоловіка на місці дислокації на Донеччині непогане. До того ж, туди приїжджають волонтери, привозять гостинці і ще багато чого потрібного. Але це все збори народні, небайдужих, а від держави….
– Зима насувається. Одяг сезонний видається раз на два роки. Хто з його хлопців може собі дозволити, то купують собі якісніше і взуття, і екіпірування. Мій чоловік вкладає все в машину, бо для нього головне, щоб вона була на ходу і можна було вивозити спасати і побратимів, і своє життя, – каже Анастасія.
Дружина воїна переповідає, звісно, лише про те, що вона знає, це її суб’єктивна оцінка. Але її уявлення про ситуацію з забезпеченням бійців підтверджують й інші не тільки родичі захисників, а й самі воїни, які побували в зоні бойових дій.
"На тепловізори, на дрони складалася своєю сім’єю"
– Наш кум служить танкістом, уже чотири місяці там, був контужений. Ще жодного разу зарплати не отримав. Навіть тої тридцятки, не те що додаткові «бойові». Це тільки розмови про великі зарплати. Все там рішають командири… У мене в чоловіка досі немає посвідчення УБД, хоч він на війні з першого дня, – розповідає Лідія Дем’янчук, вона з віддаленого мікрорайону на краю Борисівки приїхала підтримати акцію з донькою Яною. Їхній чоловік і тато пішов добровольцем захищати Україну 25 лютого 2022 року.
– Мій двоюрідний брат воює там, де в нього немає доступу до інтернету. Він може лиш телефоном нас попросити щось. Ми йому на тепловізори, на дрони складалася своєю сім’єю, друзі допомогли. Він знає, що може розраховувати тільки на нас, – каже Інна Арсеньєва.
– Чоловік про забезпечення розказує те ж, що і всі. Він водієм, і машину на нього повністю повісили: твоя і все. Нічого не вистачає, все за свої купують, – розповідає Лідія. – Якщо раніше їм хоч трішки платили, то справлялися. А зараз тільки на рідних та волонтерів надія. Ми ось недавно шини самі купували, просила тут друзів, знайомих – разом складалися. У нього велика машина – тягач. Це ще й трофей, хлопці її віджали в орків.
"Ми не знаємо скільки міська влада за роки війни виділила на ЗСУ"
Пані Лідія наводить аргументи, чому пріоритет витрачання коштів владою всіх рівнів має бути на підтримку захисників і ЗСУ загалом. Чим більше розповідає, тим важче їй стримати сльози. Але ж подумайте, хіба це ще треба пояснювати чи доводити владі на другому році цієї нещадної війни проти України?
– Ми не знаємо скільки міська влада за ці два роки війни виділила на ЗСУ. Як допомогла воїнам? Гроші мають іти на ЗСУ, а міська влада як хоче тратить їх, на свій розсуд розподіляє наші кошти. От вони так придумали і все. А чого в людей не спитали? Я ще не бачила жодного разу, щоб було громадське обговорення. Це ж кошти громади, людські податки, це податки військових, а не особисті гроші Саулка. Хоче він парк, хай витягне зі своєї кишені і посадить ті дерева як благодійник.
А як людині прийти на сесію, то двері закриті. Треба заздалегідь заяву написати, але якщо ти проти них, то її не приймуть і в сесійну залу не зайдеш. І навіть онлайн засідання сесій не завжди показують, прикриваються воєнним станом…
Може когось і влаштовує така ситуація, але нормальних мислячих людей – ні. От і наш Переяслав. Красоту наводимо? Бруківка, дерева, пам’ятники – це для кого? Влада думає, що людей це втішає? Що зробили показуху з Алеї захисників? Ніхто не проти, що треба вшанувати загиблих Героїв. Та спочатку зробіть усе можливе, щоб портрети наших хлопців не опинилися на тій алеї!
Мій чоловік пішов у перший день війни. Тоді він ніяких пояснень не шукав, просто з іншими чоловіками побігли захищати країну. А зараз у них розчарування, кажуть чесно: «А я вже не знаю, за що я тут», – каже дружина Захисника.
– Чиновники всі заспокоїлися, бо займаються своїм: як би побільше вкрасти, – уже не добираючи слів додає Анастасія. – Земля продається, закони під владу пишуть.
– Скільки ще терпіти цю корупцію, свавілля? Точка кипіння настала... Вже нема чого боятися, бо треба виходити і щось робити, – переконана пані Лідія. – росія снарядів ще більше почала виробляти, а в нас усе позакривали. Вони там відкривають воєнні заводи один за одним, в три зміни роблять, весь час купують зброю. Ми розуміємо, що їх більше, ресурс більший, і в них усе – на війну. А в нас – усе в кишені. І це йде від керівництва.
А в нас же геніальні люди! Учні, які самі придумують і вже зробили якісь дрони, але їм треба підтримка, запускати це у масове виробництво!
"Ми будемо приходити щосуботи, щоб нас почули"
Минулої суботи ці жінки стали під міськрадою вперше. Тоді їх підтримали кілька знайомих. У приміщенні були працівники, під час буревію збирали перед входом плакати, які позривало. До мітингувальників, кажуть вони, ніхто не підійшов, не поговорив. Ніякої реакції не було й потім від керівництва громади.
– Ми не здаємося, і навіть якщо нас мало, будемо приходити щосуботи, щоб нас почули, – запевняє Анастасія, коментуючи те, що нині прийшло мало людей. – Ми сьогодні розраховували, що зберемо більше людей і в приймальний день підемо до мера спілкуватися. Якщо підемо удвох-трьох, то він нас і не прийме до уваги. А якби всі родини тих, хто служить і захищає країну об’єдналися, то…
– Ключове слово «якби», – уточнює Лідія. – У телефончиках ми всі можемо настрочити. А як вийти, то в кожного знайдеться своя проблема: гості, температура, день народження. Ми всі різні, так, хтось може добиватися, хтось і боїться, комусь стидно, а комусь і «пофіг». Вони сьогодні не прийшли, бо поки тут відносно спокійно. Але де гарантії, що так буде і завтра?
Акція під стінами Київської міськради у вересні 2023 р. Таку форму протесту підтримали і переяславки
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
