У вівторок, 7 листопада, в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі у рамках проєкту "Відкритий університет" відбулася зустріч із Павлом Казаріним. Він журналіст, телеведучий, колумніст видання "Українська правда" і публіцист, відзначений преміями Георгія Гонгадзе та Юрія Шевельова. Наразі є ще й солдатом Збройних Сил України. Студентам гість презентував свою книгу "Дикий Захід Східної Європи: як війна змінює нас", яка побачила світ у 2021 році. А також відповів на їхні запитання.
Про власну службу
— До 2022 року не брав до рук зброї, – розпочав свою розповідь Павло Казарін. Я не служив в армії строковиком, не воював у 2014-2016 роках, й через це весь час відчував, що неначе маю повернути певний борг. Тому 25 лютого 2022 року став військовослужбовцем. Воював поблизу Сіверського Донця на Миколаївщині й Харківщині. У 2023 році брав участь у військових діях біля Бахмуту та Гуляйполя.
Потім нас перекинули до білоруського кордону, який можу назвати затишним місцем, бо там мав час читати військові мемуари американських «морських котиків». Читаю — нічого не відгукується! Згодом розумію, що ті війни не схожі на ту, яка відбувається в Україні. То було зіткнення кадрової армії з партизанськими загонами. По них не били ракетами, не бомбила ворожа авіація. А у нас на даний час йде війна двох кадрових армій.
Про свою книгу
– Про що моя книга? Це історія про те, як війна змінює країну, змінює людей та їхню ідентичність. Легко бути українцем, коли в тебе україномовне оточення, інша справа, коли воно російськомовне. Вторгнення росіян стало поштовхом до того, щоб українці повернулися до питання своєї ідентичності.
Ми живемо в країні, де не дуже спрацьовують прогнози й де не можна передбачити майбутнє. У мене є один нічний кошмар: я прокидаюся – за вікном жовтень 2013 року. Знаєш перебіг подій, які будуть далі, але що мені робити з цими знаннями? А хто повірить у ці карколомні зміни?
Книгу я написав ще перед війною. На 2022 рік задумав бажання: "Більше подорожувати й менше працювати". Мріяв, що буду презентувати свою книгу, відвідуючи міста України. Видавництво було у Харкові, й не знав, чи вцілів наклад, оскільки уже йшла війна. Але потім отримав повідомлення, що книгу друкували тричі, нею цікавляться та купують.
– Чи планую написати книгу про свою участь у війні? Не маю амбіцій ставати військовим письменником. Вважаю, що найкращі книги про війну писали люди, які не були за освітою літераторами. Принаймні, не поспішаю давати відповідь на це запитання. До речі, Еріх Марія Ремарк написав свою трилогію про участь у війні через багато років.
Про українську армію
– Ставлення у армії до нацменшин? Знав двох хлопців у батальйоні, які були представниками меншин, причому, вони були крутими мінометниками. Сучасна армія – дуже консервативне середовище, але тут основну роль відіграє довіра. Вона переважає усі інші чинники, бо саме від довіри до того, хто воює поруч, залежить твоє життя.
Багато хто думає, що армія – це весь час бойові дії. Перший стрім був аж у Бахмуті, до цього часу лише носив автомат. Був у багатьох бригадах і можу сказати, що проблем із харчуванням немає. А завдяки волонтерам, які постачають солодощі, то набрав плюс 25, які ледве "скинув". Ще побутує одна думка, що армія виховує. Так показували у радянських фільмах типу "Максим Перепелиця". Розбишака ставав зразковим солдатом і повертався додому героєм. Слід сказати, що людина із шкідливими звичками у армії буде займати чуже місце й від нього не буде користі. Таку людину не слід направляти у зону бойових дій.
Серпень 2022, Куп’янський напрямок. Випадає познайомитися із дівчиною. Вона обслуговує міномет, у мирному житті була головою аналітичного центру. Ми гадаємо, що ЗСУ складається лише із військових, але насправді це не так. Українська армія – це армія, де на одного кадрового припадає 7-8 цивільних. Нинішня армія складається із людей різних професій: політиків, письменників, бізнесменів, весільних фотографів та промислових альпіністів. Зараз це – народна армія.
Про бруківку
— Яким може бути моє ставлення, що у містах України сьогодні активно кладуть бруківки? Єдині гроші, які зараз можна спрямувати на ЗСУ — це гроші місцевого бюджету! Із центрального бюджету на армію гроші уже вичерпано. Бруківка може почекати, як і різні ремонти. Ми ж маємо повне право вийти під мерію й висловити свою думку.
На завершення зустрічі Павло Казарін подарував університетській бібліотеці свою книгу та залишив автограф на стіні у залі "Чумацький шлях". Газеті "Вісник Переяславщини" та ресурсу Переяслав.City окремо побажав зберегти своїх читачів: «У місті має бути преса, яка відображає життя усіх його ланок і доступна для всіх і різних читачів!».
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
