Аграрії Переяславщини другий рік працюють в умовах війни. Це стало ще одним додатковим випробуванням для їхньої діяльності, яка і без того щоразу приймає нові виклики то погоди, то ринку, то навіть політики. Нинішній аграрний сезон став особливим іще й тим, що видався небувало урожайним.
Про надбання року, труднощі зі збутом збіжжя та перспективу входження українських сільгоспвиробників на європейські ринки в інтерв'ю Переяслав.City розповів Віктор ШЕРЕМЕТА, голова фермерського господарства «Геркулес», перший віцепрезидент Асоціації фермерів та землевласників України, депутат Київської обласної ради.
Переймаємо кращий досвід європейськи фермерів
– Вікторе Васильовичу, як у господарстві зі жнивами, завершили?
– Кукурудзу вже зібрали на основних площах, майже всі склади заповнені. Впоралися у жовтні, доки стояла хороша погода. Зерно дійшло кондиції на стеблі, досушувати довелося зовсім трішки – 1-2%.
Після дощів ситуація, звісно, змінилася. Досушуємо зерно у два заходи – це ефективніше і економніше, бо так менше палива витрачається – пелетів. Купуємо їх у різних виробників, шукаємо якісніше. Он лежить купка попелу – то за рік! Хороший матеріал, із деревини, згорає дуже гарно, не засмолюються колосники в сушці. Вона в нас керується автоматикою.
А це я був у Польщі і підгледів у одного фермера, – веде до навісу біля сушарні, де на перший погляд – нічого незвичного. – Ось у чому секрет! – вказує збоку на підлогу, під якою закрита прутами яма. – У нас машини вже не стоять, як раніше, в черзі на вивантаження в сушарню. На цей майданчик звозять зерно і висипають просто на купи упродовж дня і без зупинки. А зерно вже потім просто підгортається на бункерну яму в міру потреби. Процес іде безупинно: ні тут вантажівки, ні в полі комбайни не простоюють. Це оптимізація залучення робочого транспорту і ресурсів загалом.
Зерносушильна установка в ФГ "Геркулес" працює на пелетах
На таке решето до сушарні зерно з поля підгортають поступово, техніка не чекає черги для відвантаження
Пшениця вродила з рекордним врожаєм
– Цьогоріч усі хваляться: щедро вродило. Це гарна подячна підтримка від природи нашим аграріям?
– Як сказати… Врожай справді небувалий. Звісно, для цього треба в землю вкласти: добрива, засоби захисту рослин, а головне – праці.
Ми зазвичай пшениці брали по 9 тонн на круг. А то посіяли експериментальне поле 4,5 га: по одній тонні зерна кількох сортів пшениці європейської селекції і один української – «Сніжинка». Європейські дали майже по 10 т/га, а вітчизняна – 11 т/га!
Я колись читав, що такі врожаї можливі, поставив за мету і собі дійти до такого результату. І коли повідомив в інститут, де брав зерно, що з їхнього тонного мішка посівного матеріалу зібрав майже 50 тонн зерна, вони сказали що це – рекорд України.
– Як нині з реалізацією зібраного?
– Виходить зараз так, що чим більший урожай, тим більше і проблем зі збутом. Ціни на зерно упали майже удвічі, вони не покривають затрат. Наприклад, на кукурудзу – 3 850 грн/т. Завдання аграріям: у цей період не просто вижити, а й пройти його без втрат. Адже відновлюватися потім буде складно. Зараз невеликі господарства навіть здають свої поля в тимчасове користування сильнішим, бо самі не можуть впоратися з викликами.
Я вже ж давно фермер. На початку 2000-х, коли взяв в оренду землю, люди на паї брали 98% зерном, і тільки 2% грішми. Зараз усе навпаки. А щоб розрахуватися з власниками паїв, фермеру треба мати обігові кошти, вони можуть бути тільки від реалізації. А її немає ні на внутрішньому, ні на зовнішньому ринку.
Багатий урожай немає де збувати. Можна продавати через Рені, Ізмаїл – це дунайські порти. Але туди нам велике «плече доставки» – дорого. Кілька років тому доправити зерно автомобілем до Миколаєва чи Одеси вартувало 400 грн/тонна, зараз – 2000 грн/тонна. А потім загрузився корабель і пішов до Констанци в Румунії, там перевантажується. Страхові компанії підвищили вартість фрахту, тобто логістика з поправкою на війну нині дуже дорога. Якщо в гарні довоєнні роки ми через порти великої Одеси експортували близько 6 млн тонн у місяць, то зараз – 1,5-2 млн і з довшим «плечем».
У виробників зерна склади забиті збіжжям, а ціни на нього немає
Тільки Україна продає більше ніж виробляє
– Теза про те, що Україна – житниця Європи і світова годувальниця у цей час війни втратила актуальність?
– Звісно, ні. Навіть коли в нас війна, світ потребує нашого всього. Особливо південна Європа: Італія, Іспанія, частково Голландія – це основний ринок нашої фуражної продукції. Звісно, Китай та азійські країни.
Був період, років шість тому, коли Індія дала великий запит на горох і ціни на нього в нас дуже зросли. Кукурудза, соя мають великий попит на європейському ринку. Але в них великий контроль щодо ГМО. Пшениця – це інтерес країн Африки, Азії, і хоча вони не дуже платоспроможні, але ж усе одно потребують.
20 років тому ми виробляли 23 млн тонн зерна. Цього ледь-ледь вистачало для внутрішнього ринку. Зараз ми досягли такого рівня технології в рослинництві, що валовий збір зерна наростили в п’ять разів більший. У 2018 році був рекордний урожай у країні – понад 100 млн тонн зерна. Внутрішня потреба – менше половини, а решту майже 60 млн тонн експортували, і це був суттєвий ресурс. Жодна країна не продає більше ніж виробляє – тільки Україна.
Віктор Шеремета з представницею моніторингової служби з сертифікації продукції
Українські господарства конкурентні з європейськими
– Ви бували в різних країнах і вивчали досвід колег: чи можуть українські фермери конкурувати з європейськими за рівнем свого розвитку?
– Ми на достатньо високому рівні, я б сказав, що технологічно оснащені не гірше. Невеликого фермера десь із Німеччини чи Польщі я би поставив зовсім трохи вище за рівнем оснащення наших одноосібників. Середні наші господарства за технологічним розвитком на рівні з їхніми.
Там фермери дуже давно працюють, мають різні трактори, комбайни. Хоча вони не так часто оновлюють техніку, навіть як наше господарство. Якби не війна, то ми свої МТЗ вже би замінили. А так поки що працюємо на цих тракторах. У цьому році тільки плуга замовили, як крайню потребу. З нашого парку техніки третину вважаю старою.
Віктор Шеремета: «Нової техніки в господарство не купували, бо допомагаємо ЗСУ»
– Але ж у тих країнах, як кажуть, аграрії мають велику підтримку і дотації від держави?
– Це не зовсім так, насправді ці дотації щороку сильно врізаються. За великим рахунком, не скажеш, що європейські фермери в комфортних умовах. Один знайомий крупний фермер із Дніпропетровщини, коли побачив, як працюють в Німеччині колеги, зізнався: «Я би так не хотів».
Це ферма на 100 корів, фермер там працює з сином і не бачить ні дня, ні ночі. Сам доїть, сам гній прибирає. Хоча всі процеси і механізовані, але я працював на фермі і знаю, що виникає багато труднощів, щось ламається, а процес має бути безперервним.
Цей німецький фермер виробляє якісне справжнє молоко, його не зрівняти з промисловим, яке йде з крупних комплексів. І оце своє органічне молоко продає, як на наші гроші, по 20 грн/літр. Це в них найвища ціна.
За рахунок обсягів фермер має постійний прибуток. Але ж, і світу Божого не бачить. Словом, не позаздриш їм.
Офіс фермера прямо на виробничій базі, тут працює вся родина Віктора Шеремети
Ми будемо в Євросоюзі – це без сумніву
– Європейські аграрії неохоче розглядають можливість активного входження українських виробників на їхній ринок?
– У тваринництві ми їх не переступимо. При всіх цих нюансах, у них висока продуктивність праці у цьому секторі, вони мають важливий економічний показник, щоб конкурувати.
А ось у рослинництві у нас вигідніша позиція, бо українська земля краща, плодюча. І якщо «з головою» в неї вкладати, то можна мати високу рентабельність. Принаймні, так було до війни. І в нас, знову ж таки, великі обсяги виробництва.
Ми зараз обробляємо дещо більше 2 тисяч гектарів.
У європейського фермера землі – 10-20 га, а 100 голів худоби – це велика ферма. У кого в обробітку 100-200 га землі, то це – великий фермер. Зрозуміло, що вони намагаються максимум взяти з такої площі. І тваринництво якраз найефективніше, тому там поширене. Адже від продажу зерна з невеликої площі заробіток маленький. А перевести його через корми, молоко – це вигода і ще й постійна виручка.
У Голландії дуже дорога земля. Там не вирощують зернові, їм вигідніше це купувати, а займаються вартісними культурами: овочами, квітами і тваринами. Їх кількість досягла такого високого рівня, що держава поставила умову: доплачуватимуть якраз тим фермерам, хто скорочуватиме поголів’я свиней і корів.
Насиченість їх на гектар там настільки велика, що голландці переймаються вже навантаженням на екологію, вважають це шкодою.
На фермерському господарстві живуть гуси, яких тримають для чистого екологічного м'яса. Щодня на базі харчуються близько 30 працівників ФГ за 1 гривню, до речі, за одним столом із господарями
– Екологічна складова, до речі, одна із головних у пакеті вимог для євроінтеграційних процесів України?
– Так. Іще одні з головних вимог Євросоюзу до нашого агросектору в галузі тваринництва – це усунення подвірного забою худоби та низької якості молока без апаратного доїння і холодильників.
Місяць тому я брав участь у великому аграрному форумі в Римі. Там із колегами просував концепцію щодо того, аби міжнародна допомога українським сільгоспвиробникам була направлена на будівництво сертифікованих забійних комплексів. Так, декілька років тому це питання вже порушувалося, але не мало розвитку. Зараз воно знову стане актуальним, якщо ми готуємося вступати до Євросоюзу.
Та й життя вимагає. Навіть для приватного сектору нині є проблемою якісно зарізати і розібрати порося. А в Німеччині так: господар завіз порося на бойню, там його за кілька годин забили, почистили, на шматки порізали, і він повіз готову продукцію у свій магазин продавати. Згадайте, скільки займає часу і сил вдома зарізати свиню? Отож…
Ми будемо в Євросоюзі – це без сумніву. Але нам треба завчасно готуватися, бо в них високі вимоги до якості продукції.
І рівень конкуренції буде відповідний.
Вктор Шеремета: "Україна буде у складі Євросоюзу, але треба добре підготуватися і виконати всі вимоги"
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
