Наприкінці жовтня народний театр Полого-Вергунівського будинку культури у Переяславі представив прем’єру вистави «На перші гулі» за п’єсою Степана Васильченка. Родзинкою вечора став пісенний супровід вистави у виконанні колективу «Мамина пісня». Його засновником, натхненником, ініціатором ідей є талановита Лідія Івахненко. Про життя, пісні та театр вона розповіла Переяслав.City.
– Пані Лідіє, як народилася «Мамина пісня»?
– Родом я з Черкащини, за освітою – філолог, майже 30 років працювала директором школи в селі Матвіївка на Чигиринщині. Була постійно серед людей, з дітьми, і завжди – з піснею. У мене в школі співали і першачки, і їхні бабусі! Взагалі у нас вся родина співуча, я всіх заохочувала до пісні.
А далі – діти виросли, виїхали до Києва, чоловік помер, почалася війна… Донька Світлана півроку побула в Польщі і повернулася – не змогла жити на чужині. Купила хату в Пологах-Вергунах, там ми й оселилися. Лячно було в такому віці наважитися на переїзд, але все склалося на краще. Роззнайомилася з людьми, почала працювати режисером народного театру. А співати ж хочеться…
Коли театр звітувався про свою роботу, то ми відтворили вечорниці з обрядовими піснями. Першою виставою, яку я як режисерка готувала з колективом, була «За двома зайцями», потім – «На перші гулі». І я думаю: не може бути, щоб люди не співали! Треба доповнити постановки піснями, адже так жвавіше, цікавіше, колоритніше. Особливо доречно це було у «Гулях». Потроху напитувала дівчат, хто може й хоче співати. Спочатку нас було четверо – Віра Миколаєнко, Наталія Світлична, Галина Чугай, Лідія Івахненко, а потім приєдналася Світлана Басик, яка стала художнім керівником нашого колективу.
Чому так назвали? Я прагну виховувати у дітей відчуття роду, відчуття коріння, патріотизму, любові до рідної землі. І я переконана, що у формуванні цих якостей особистості пісні належить одна з ключових ролей. Наші діти повинні рости не під попсу, а під мелодійні давні колискові. Коли підростуть, слухатимуть не якусь чужу і бездушну музику, а нашу рідну, під впливом якої і сумуєш, і радієш, і відчуваєш, що таке Україна і душа її народу. Лейтмотивом творчості нашого колективу є такі рядки:
Не цурайся пісні, яку чув від мами,
Не губи – то мова прадідів твоїх.
Бо зректися пісні, що цвіла віками –
Це забуть народ свій, даль його доріг…
Ми швидко підібрали власний репертуар. Буває, знайдеш пісню, спочатку вчитаєшся в слова, наплачешся, а потім уже співаєш. Наш колектив усього за рік діяльності має чималі творчі здобутки, хоч ми навіть не очікували такого успіху.
«Мамина пісня» зайняла ІІ місце на обласному фестивалі «Театральна палітра Київщини», де виступала з театралізованою композицією «Доля жіноча» за творами Тараса Шевченка. На обласному фестивалі «ФолькКрай», що проходив у липні 2023 року на території Музею просто неба у Переяславі, учасниці колективу відродили традиції дівич-вечора – продемонстрували звичаєвість та співали давніх обрядових пісень. Відтворили давній обряд зажинок на пшеничному полі в господарствах фермерів Василя та Олександра Кузьменків. Брали участь у 6 обласному фестивалі різдвяних обрядодій «Нова радість», обласному культурно-мистецькому проєкті «Берегині Київщини моляться за Перемогу» до Дня Незалежності України, у благодійному фестивалі народної творчості у селі Ташань.
– Це при тому, що ніхто з наших дівчат не має музичної освіти, їхні голоси поставлені від природи. І зараз нас запрошують на «Переяславську осінь Кобзаря» з «Долею жіночою», а також на гала-концерт як почесних гостей. От уже стільки успіхів, що хоч би не загордитися! – сміється. – Усе, що ми робимо – не для себе, а для людей. Насамперед це є повернення до свого національного коріння, що надзвичайно важливо у наш непростий час. У тому числі з допомогою української пісні.
– Актори самодіяльного театру не менш талановиті?
– На відміну від «Маминої пісні», театр існує вже досить давно. Наші старші актори неперевершені – Тетяна Одинець, Олександр Болбот, Сергій Степаненко, вони мають талант і сценічний досвід. Але якщо ви помітили, ми намагаємося залучати до театру й молодь. Хочемо передати їм усе те, що знаємо самі, навчити їх українських пісень, танців, традицій та звичаїв.
Наші молоді артисти – це учні 8-11 класів Полого-Вергунівського ліцею: Вікторія Вознюк, Вадим Зима, Андрій Тур, Артем Луняєв, Богдана Михняк, Настя Марченко. З радістю помічаємо, що діти ходять на репетиції залюбки, їм цікаво і навчатися акторської майстерності, і дізнаватися про те, як люди жили раніше, якою була українська звичаєвість.
Ось у нас є Юра Шило – хлопчик-соліст, він виконує пісню «Хай живе вільна Україна» разом з колективом «Мамина пісня». То його привела до нас мама, яка просила, щоб ми його навчили співати й танцювати, долучали до народних традицій.
До речі, молоді люди, котрих глядачі бачили у виставі «На перші гулі», гратимуть і в «Долі жіночій». Наприклад, Вадим Зима постане в образі Тараса Шевченка. Залучаємо ми і найменшеньких наших першокласників Соломійку, Мілану та Олександру, які будуть русалоньками.
– Ваші артисти виходять на сцену в автентичних костюмах, звідки вони?
– Так, частину давнього українського одягу я привезла з собою. Маю навіть сорочки, які вишивала ще моя прапрабабуся! Але цього вбрання для всього колективу було мало. Коли почали готувати театралізовані композиції та постановки, то я збирала потрібні речі в рідні, в сусідок. А потім і наші дівчата пішли по селу просити, хто що дасть: сорочки, спідниці, попередниці, корсетки. Для театру люди віддавали залюбки! Але й ми на заміну їм давали щось сучасне, якусь одежину чи тканину, яка б знадобилася в господарстві.
– Як Вам живеться на Переяславщині, чи сумуєте за домівкою?
– Трохи сумую, звісно. Хату купували, то я наказувала Світланці: обирай якомога ближче до Черкащини! То наше село практично на «кордоні». У нас – ліси, гаї, у вас – поля до горизонту, і в усьому є своя краса. Люди привітні, дітки хороші, можна сказати, що я прижилася. Мені подобається ваш край, тепер уже він і мій. Тож відроджуємо Україну разом!
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
