Війна без жалю забрала життя ще одного нашого Героя – Віталія МАКСИМЕНКА. Сьогодні в останній земній дорозі захисника України проводжали переяславці, жителі Поліг-Чобітьок та Малокаратульського старостинського округу. Як він і хотів, спочиває тепер поруч зі своїм вітчимом – на цвинтарі в Малій Каратулі. Як прощалися з воїном, розповідає Переяслав.City з місця події.
Віталій на війну пішов добровольцем 25 лютого 2022 року
– Він у мене справжнім чоловіком зростав із малечку. Юнаком він наполіг на службі в армії. Його не хотіли брати, то він пішов у військкомат і все ж добився свого, – крізь сльози та нестерпний біль утрати розповідає про сина 62-річна Ніна Лисиця. – Телефонує мені і каже: «Мамо, а ти порося заріжеш?» Я питаю: навіщо йому це? На що у відповідь почула ствердне:«Я йду на службу в армію, будемо проводжати мене».
Майже так само було вже злощасного лютого 2022-го.
– На другий день повномасштабного вторгнення росії на територію України я саме вийшла з відпустки на роботу (жінка працює в столичному онкоцентрі, – авт.). Сирена виє, усі тікають з Києва, – пригадує Ніна Іллівна, – а я, навпаки, бо ж на роботу треба. Телефонує Віталій і запитує: «Мамо, а ти де?» Кажу: «У Києві». І розповідаю йому, що тут відбувається, а він мене враз обірвав:«Мамо, я йду захищати від ворога Україну. Я буду воювати».
І плакала я, і вмовляла, але то було дарма. Він завжди таким був – як вирішив, так і зробить.
Знімок екрана. Ніна Лисиця показує останнє відео, яке їй надіслав син – Віталій Максименко
«Якісь невідомі сили нас попереджали про трагедію, що наближається…»
– Дочці та ще одному моєму сину (у Ніни Іллівни четверо дітей – три сини й донька, – авт.) за кілька тижнів наснився майже однаковий сон про батька (Лисиця Григорій Іванович раптово помер на 62-му році життя, 20 листопада 2023-го якраз минуло 6 років. Віталію він був вітчимом, але ріднішим за біологічного тата, – авт.). У цьому сні Григорій ніби йде в якусь долину і каже: «пішли Вітя (так у родині називали Віталія, – авт.), а ви всі йдіть звідси, чому поприходили? Ми самі розберемося. Отак приказував батько., – описує сон дітей пані Ніна.
Вітчим Віталія похований у Малій Каратулі. Чоловік звідси родом
– Якісь невідомі сили нас попереджали про трагедію, що наближається… Але ж чи можна таке передбачити, я навіть і не думала… Вітя, востаннє, коли відвідував могилу вітчима, казав: «Іванович, жди мене, я приїду до тебе ще і не раз, ну, може, на проводи і не вийде, то приїду якось згодом». От я й думала, що Григорій сниться, бо чекає на обіцяний візит сина.
А тоді якось сиджу вдома, а у вікно пташка б’ється, а я з нею давай розмовляти, мовляв, ти чому стукаєш до мене, яка це звістка мені прийде?
За кілька днів по тому у ніч із 15 на 16 листопада, я раптово прокинулася о 2:30 — ні хвилиною і ні секундою раніше чи пізніше. Прокинулася сама не розуміла чому.
Рідні оплакують "соколика" України Віталія Максименка
Зранку у справах поїхала в центр Переяслава, аж тут мені телефонує Тарас Вікторович Костін. Чую в слухавку: «Ніна Іллівна, я хочу з Вами побалакать про вашого сина». – Чомусь зразу подумала за меншого і питаю: «А що таке?», а далі поспіхом кажу: «Його нема дома». А Вікторович каже мені, що мова йтеме за того сина, котрий служить. Я собі ще й подумала: «Що ж то він хоче про Віталія зі мною говорити?».
Але коли після мого повернення додому поріг будинку переступив Тарас Костін, я в його погляді прочитала все, що він хотів сказати… Дочекалася тієї звістки, про яку Всесвіт завчасно попереджав… Страшної… Дуже страшної… Він (Тарас Вікторович) обійняв мене і каже: «Кричіть, кричіть, плачте, зліться, можливо, Вам хоч на секунду стане легше».
Через якийсь час після того, як стала бачити крізь сльози, помітила, що зацвіла лілія, яку Віталій мені якось подарував, коли приїздив із війни на добу додому. Вона так швидко відцвіла і більше не квітла. А того дня дивилася на неї і думала: «Вітя, тебе не стало, а лілія вдруге зацвіла». Того ж дня чи наснилося мені, чи привиділося, що стоїть він переді мною і тихо каже, але ніби настановою: «Живи, мамо, за нас обох».
– «Так мені хочеться щоб всі діти злетілися гуртом додому», якось сказала я Віті, – продовжує пригадувати події, які передували трагедії, мама Героя. – Чотири місяці назад він мені казав, що хоче всіх зібрати: «Ось, мамо, я їх зберу – побачиш…» …І бачите, зібрав – приїхали усі попрощатися. Не в домовині хотів зустріти братів та сестру, але війна все змінила у житті мого синочка... Саме життя забрала...
Прощання з Героєм
Віталій Максименко уродженець Черкащини. Понад 20 років тому його батьки, він та брати з сестрою переїхали жити в Переяслав у мікрорайон Борисівка. 15 років тому, у той час, коли таксував, зустрів свою майбутню цивільну дружину Надію і переїхав жити в Пологи-Чобітьки. У 2014-му у подружжя народилася донька Діана.
Сьогодні, 25 листопада, дружина з дочкою, сусіди, друзі, односельчани приїхали в Переяслав, щоб попрощатися. О 10 ранку Віталій на щиті повернувся до батьківської хати. Після останнього його земного візиту додому, у Борисоглібській церкві священнослужителі Переяславщини провели заупокійну службу.
Далі похоронний кортеж вирушив у село Мала Каратуль. Саме на місцевому цвинтарі спочивають його вітчим та дві бабусі (Григорій Лисиця, його матір та матір Ніни Лисиці родом каратульські, – авт.). Віталій сам просив, "схоронити його поруч з Івановичем". Говорив про це так, ніби про всяк випадок, але пророче.
Віталій Анатолійович Максименко призваний добровольцем 25 лютого 2022 року, служив водієм-машиністом аеродромно-технічного забезпечення.
Загинув 15 листопада 2023 року в районі населеного пункту Максима Горького Бериславського району, Херсонської області.
Тепер, як він і хотів, спочиває поруч зі своїм вітчимом – на цвинтарі в Малій Каратулі.
У мами, дружини та донечки, рідних і близьких людей, на згадку про Віталія лишилися тільки світлі спогади, фрагменти відео, які він надсилав уже будучи далеко від дому та прижиттєві світлини...
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
