Сьогодні, 25 листопада, Максим повернувся додому на щиті. Повернувся, аби востаннє відвідати батьківський дім, "побачити" дружину та сина, але тихо, не сказавши ні слова, нікого не обійнявши, а тільки приймаючи прощальні цілунки своїх близьких. Про останній земний шлях захисника до його місця вічного спокою розповідає Переяслав.City.
Зниклий безвісти – це страшно... Але вселяє надію на те, що живий... 25-річний Максим Ярош із 15 листопада 2023 року вважався безвісти зниклим, але вже 21 листопада прийшла трагічна звістка про те, що нашого Героя вже немає серед живих. Його серце перестало битися саме в день зникнення.
Заупокійна служба у Воскресінському храмі має розпочатися о 12-й, але люди починають сходитися набагато раніше. Віддати останню шану Герою прийшло багато містян – чоловіки, жінки, діти, більшість із квітами, усі – з вологими очима. На прощання приїхало також багато військових та побратимів. До часу прибуття катафалку з домовиною тротуар перед церквою – увесь забитий людьми. Поруч схлипують молоді жінки у чорних хустках – Наталія і Валентина. Кажуть, що вони не рідня, а сусіди, Максима близько не знали, бачилися здалека.
– Я його бачила багато разів, бо приїздила влітку до бабусі, а їхня сім`я живе по сусідству, – втирає сльози Наталія. – Він був таким спокійним-спокійним, тихим, добрим, відгукувався завжди на чиюсь біду, старався допомогти, виручити. А ще він служив у тій же бригаді, де зараз мій чоловік… – на цих словах Валентина заплакала і відвернулася.
Серед людей пожвавлення – під’їхав катафалк. Побратими підхоплюють домовину, заносять до храму, переяславці всі, як один, опускаються на коліна. Голосіння мами і молодої вдови важко, нестерпно боляче рве серце...
У храмі – яблуку ніде впасти, священники намагаються розмістити всіх присутніх. Починається відспівування. Мама та дружина весь час обіймають домовину, побратими плачуть, не соромлячись своїх чоловічих сліз...
Наприкінці служби священник, капелан Дмитро Волошин виголошуючи проповідь, сказав:
– Я пам’ятаю, як зовсім недавно в цьому храмі Максим хрестив свого синочка, і так тішився, що на хрещення прийшло багато людей і це для його сім`ї стало справжнім святом. Хочу звернутися до багатьох чоловіків, які кажуть: «А чого це я піду на фронт, за що я воюватиму?». А за що ж воював Максим? Він став на боротьбу з ворогом із початку війни, і був готовий будь-якої миті віддати життя за свою родину, за Україну, за все, що любив.
Максим був стіною і захисником для своїх батьків, сестри, дружини та малесенької дитинки. Ніяк не можна повірити, що він ніколи не зайде до хати, не обійме батьків та жінку, не візьме на руки дитя… А найважче, мабуть, буде стирати його номер у телефоні, знаючи, але не усвідомлюючи, що Максима вже немає… Але він житиме вічно – у нашій пам’яті, у наших серцях, а душа його знайде світлий спокій на небі.
Панотці традиційно виконують «Пливе кача»: «Гей, погину я в чужім краю, хто ж ми буде брати яму?..». Люди в храмі стоять на колінах і заходяться у риданнях. Військові закривають руками заплакані обличчя. Чоловічі сльози відверті, ще більше розривають душу....
Траурна процесія проходить через центральну площу, зупиняється біля аптеки. Люди сідають в автівки, готуючись їхати на кладовище. Море квітів, море вінків, море суму…
Попереду йде високий військовий, добряче накульгує, тягне ліву ногу – поранений. Обганяю його:
– Вибачте, можна з вами поговорити? Ви побратим Максима? Ви його знали? Розкажіть, яким він був, – сиплю запитаннями, бо вже на них чекає автобус.
– Так, побратим, звичайно, знав, разом воювали. Я нічого не можу вам сказати, крім одного: він був нашим вірним другом і гідним командиром. Він прикрив собою своїх бійців під час бою, – блиснув волошковими очима і пішов до автобуса. Я вже просто реву, кричу навздогін:
– Як вас звати?
– Данило, – кидає через плече.
«Бо немає більшої любові, як віддати життя своє за ближнього свого…». Хлопці, поверніться живими!..
Максим Вікторович Ярош народився 1998 року, мешканець м. Переяслава. Призваний добровольцем 18 березня 2022 року, служив заступником командира бойової машини, навідником-оператором 1 механізованого взводу 3 штурмової бригади. Загинув під час бою в районі населеного пункту Хромове Донецької області, що під Бахмутом.
Вважався зниклим безвісти з 15.11.2023 р. У нього залишилися батьки, сестра, дружина та маленький син.
Вічним прихистком Максима Яроша став Борисівський новий цвинтар у Переяславі.
Низький уклін та співчуття рідним Захисника. Вічна слава Героям!
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
