Переяславка Олена В’ячеславівна САВЧУК (55 років) за професією перукарка, за захопленням – дослідниця-історик. Склала свій родовід по батьківській і маминій лініях аж до 1790 року. Жінка розповіла Переяслав.City, що коли працювала над родоводами, то їздила у столичні архіви, бо тоді в інтернеті таких документів було не знайти.
Історія рідної вулиці дитинства
Зустрітися із пані Оленою домовилися на вулиці, що нині називається Літописна – саме тут пройшло її дитинство та юність. Йдемо цією невеличкою вуличкою, жінка, як екскурсовод, по ходу розповідає її історію, хто тут проживав:
– До революції наша вулиця називалась Борисоглібська, за радянських часів її перейменували на Кана, а зараз вона Літописна. Отут, скільки себе пам’ятаю, стоїть цей колодязь. Саме біля нього ми в дитинстві влаштовували концерти для жителів вулиці.
Вид сучасної Літописної вулиці
На парканчику біля колодязя вішали оголошення, що сьогодні о 18-й годині відбудуться виступи дітей. Якраз навпроти колодязя була лавочка, люди приносили із собою іще стільчики і влаштовували таку невеличку глядацьку залу, а ми перед ними виступали. Сусідка Міла грала на скрипці, я читала вірші, хтось співав чи танцював…
А за тих часів, коли ще не було містка, біля річки був великий вигін. Іноді ми організовували концерти і там. Пам’ятаю, як батько виносив туди радіолу, переносками її підключав до електрики, і ми під цю музику танцювали і співали. А тоді батьки там для нас «накривали поляну» – солодкий стіл із ситром, печивом, цукерками, пиріжками…
Моя бабуся Ганна Петрівна дівоче прізвище Тарапон, за першим чоловіком Тарасова, за другим Клименко
Покійний дід розповідав, що переяславці не дуже хотіли селитися на нашій вулиці, робили це лиш від безвиході. Казали, тут нібито була «погана» земля, а чим саме – не знаю, дід не уточняв.
Та коли комуністи розкуркулили родину Левченка, то забрали не лише майно, а й хату, вигнали велику сім’ю із маленькими дітками просто на вулицю. Тоді їхній батько прийшов на нашу вулицю і в кінці неї, майже на греблі, викопав землянку, щоб на перших порах його родині було десь жити. За кілька років поруч він збудував мазанку.
Узагалі нашу вулицю можна назвати ще й родинною. Тут же кого не візьми – всі родичі: Носачі, Палички, Євтєєви… Дід мені розповідав, що до революції на нашій вулиці під забудову виділяли по 60 соток землі. І коли в родині підростав син, то батько наділяв йому частину цієї землі, щоб він будував власну хату. Втім, наприклад, у моїх сусідів Євтєєвих було п’ять доньок, три з них вийшли заміж за хлопців саме із нашої вулиці.
Вид сучасної Літописної вулиці
Мій дід Клименко Михайло Іларіонович в кінці городу посадив величезний сад. Я й зараз пам’ятаю, що там росли яблуні пепинка, заяча мордочка, білий налив -- ми дітьми дуже любили ласувати тими яблуками.
Поруч із нами жив художник Анатолій Нечай. У нього був фотоапарат, і в 1970-х роках минулого століття він нас, дітей, багато фотографував.
А в отій хаті жила баба Ворониха. Зараз там ніхто не живе, стіни он осунулися, вікна перекосило… Коли ми були дітьми, то її дуже боялися. Навіть дорослі її чомусь остерігалися. Пригадується, коли її донька виходила заміж, то сусіди, як і годиться, перекрили вулицю для нареченого та просили викуп. А баба як побачила те, то прибігла зі словами: «А чого це ви моїй дитині дорогу до щастя перекриваєте?». І розкидала ту «барикаду», що вона аж до річки полетіла.
Зліва на право другий ряд Міля Василенко, Маруся Малашевська Перший ряд Оля Василенко, Петро Іванович Тарапон, Анатолій Іванович Тарапон, Тоня Малашевська
Я вийшла заміж і переїхала жити до чоловіка, але моя вулиця мене не відпускала. Майже щодня я сюди заїжджала. Мабуть тому, що тут залишилися найяскравіші спогади дитинства та юності.
Наприкінці 1970-х років Трубіж розливався повінню на тиждень, а мо, й більше. І то так, що з нашого берега до мосту не можна було й підійти. То сусідські дядьки переносили нас, школярів, на руках. Тоді міст був якраз навпроти Михайлівської церкви.
Пан обміняв дівчину на мисливських собак
Досліджувати наш родовід почала насправді не я перша. Ця справа мені у спадок перейшла від двоюрідної прабабусі Василенко Меланії Феофанівни. Вона записувала спогади про своїх дідів та прадідів. Жила вона по той бік річки, і я частенько бігала до неї щось перепитувати, уточнювати про рідню і все це теж записувала.
Вона розповідала про діда свого батька Феофана – Мусія Кучеренка. Той служив у пана й одного разу їхав повз село Соснова, побачив там красиву дівку, яка набирала воду із колодязя. Мусій захотів із нею одружитися, але вона виявилась кріпосною. Тоді пан, у якого він служив, виміняв ту дівчину для Мусія за кілька мисливських собак. Після одруження у них народилося шестеро доньок. Одна з них – Степанида – стала матір’ю Феофана.
Тарапон Петро Афанасієвич (1862-1938) його дружина в дівоцтві Руденко-Срібна Палажка Петрівна (1866-1936) посередині стоїть онук Ярмак Олександр Феоктистович Фото: З архіву Олени Савчук
Прабабуся також розповідала, що її батько Феофан Лук’янович Василенко народився в Переяславі у 1886 році. Його батько був одружений на дівчині Фроні із села Карань. В Переяславі вони жили на вулиці Каранській, за радянської влади її перейменували на Можайську, а нині вона має назву Професійна.
До початку Першої світової війни батько займався чоботарським ремеслом. А тоді його призвали на фронт. Феофан повернувся, і вони з Фронею оселилися по вулиці Борисоглібській, тобто теперішній Літописній. Знову став займатися вичинкою ялових шкур та шити взуття.
У них було шестеро дітей, та до дорослого віку дожили лише четверо: Павло – 1918 р. н., Іван – 1920 р. н., Меланія – 1922 р. н. та Ольга – 1927 р. н. Двоє діток померли малолітніми.
Тарапон Петро Афанасієвич (1862-1938) його дружина в дівоцтві Руденко-Срібна Палажка Петрівна (1866-1936) посередині стоїть онук Ярмак Олександр Феоктистович
Радянська влада завжди намагалася позбутися заможних сімей, тож у 1920 році під розкуркулення потрапила і родина Василенків. У них забрали коня, віз, плуг, вилучили 75 сотих землі – це була ділянка на місці колишньої «Сільгосптехніки». Сім’я відмовилася вступити до трубайлівського колгоспу ім. Шевченка, тому комуністи вилучили і розпродали й інше майно родини. Феофан Лук’янович мусив їхати до Харкова, тоді це була столиця України, зі скаргою на свавілля місцевих чиновників. Так родині вдалося зберегти хату, невеличку ділянку землі та корову.
Цікава історія була зі шлюбом моєї бабусі Ганни Клименко. В 1943 році під час визволення Переяслава один із воїнів, росіянин, побачивши красиву дівчину, пообіцяв після перемоги обов’язково приїхати й одружитися з нею. Та після війни бабуся вийшла заміж за іншого росіянина – Тарасова. Народила йому двох діток – мого батька та його сестру.
Проте цей шлюб не тривав довго, чоловікові захотілось поїхати додому в росію. Він покинув бабусю із двома дітками й виїхав. Та не судилося бабусі самій віку доживати. До Переяслава таки повернувся той інший солдат – Михайло Іларіонович Клименко, котрий обіцяв після війни взяти із нею шлюб. Так бабуся одружилася вдруге, і в них народилася ще одна дитина.
Ярмак Олександр Феоктистович (1920-1943) син Малашевської (Тарапон) Ганни Петрівни
«Питомник» біля річки заклали сто років тому
Загалом же пошуки про свій родовід по обох лініях я закінчила. Нині почала збирати дані про свою вулицю, на якій виросла. От, наприклад, про ботанічний розсадник, його переяславці ще називають «питомник». Про нього свого часу багато писали і у «Віснику Переяславщини».
У дитинстві ми там часто гуляли, смажили пійманих у річці бобирів. Розповідають, що на місці нинішнього розсадника колись ріс великий сад, який у 1923 році віддали в оренду Остапу Коржу, аби він за ним доглядав. Для укріплення берега річки він мав висадити там дерева: від Альтицького мосту до кінця межі Переяслава в бік села Карань.
Зліва на право: Василенко (Тарапон) Єфросинія Петрівна, Бондарь (Василенко) Галина Лук’янівна Василенко Феофан Лук’янович
Дослідник В’ячеслав Лоха віднайшов документи, у яких зазначено, що Остап Прокопович мав заснувати поруч із садом упродовж 1924-1933 років декоративний розсадник.
Для цього мав висадити близько 9 тисяч саджанців різних порід дерев: клену, каштану, тополі, білої акації, ясену та щороку безплатно роздавати їх за потреби населенню Переяслава.
А ще старі люди про наш куток розповідали, що на місці, де зараз побудували місток, колись було кілька водяних млинів. Багато спогадів свого часу записав і мій дядько Микола Іванович Тарапон. Він розповідав, що наш далекий пращур козак Микита Тарапон отримав земельний наділ від самої цариці Катерини й заснував Тарапонів хутір. А його син, мій прапрадід, у 1890 році був у Переяславі мировим суддею.
Світлина 1939 року. Зліва на право: Міля Василенко, Саша Ярмак, Маруся Малашевська
Василенко Ольга Феофанівна (Писала спогади про церкву)
Василенко (Тарапон) Єфросинія Петрівна, Василенко Феофан Лук’янович
Три сестри зліва на право Василенко (Тарапон) Єфросинія 1891-1973 (82 р.) Малашевська (Тарапон) Ганна 1896-1976 (80 р.) Боярин (Тарапон) Софія 1898-1987 (89 р)
Праворуч крайня стоїть Анна Малашевська (Тарапон). Ліворуч крайній Ярмак Феоктист Октанович (перший чоловік, батько Саші Ярмака) загинув на станції Переяславська в 1918 чи 1919 роках
Світлина 1950 року стоїть Малашевський Григорій Григорович Зліва на право Тарасова (Малашевська) Марія Григорівна, Тарасов Славік, Тарасова Зоя, Малашевська (Тарапон) Ганна Петрівна
Діти вулиці Кана
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
