Сьогодні в Переяславі вистачає публічних закладів для урочистих заходів чи приватних святкувань різних подій із застіллям. Але порівняно в недалекі часи чи не єдиним таким престижним місцем був ресторан «Дружба», а його обличчям був колоритний Галактіонович – кондитер і спортсмен-чемпіон Михайло Литвиненко.
Про цей заклад ми згадали нещодавно, коли Переяслав.City туди запросили на благодійний вечір. Місцем проведення вказали банкетний зал «Фенікс». Тепер це орендована частинка занедбаного тепер ресторанного комплексу.
Трагічна любов із роману
Ресторан «Дружба» у Переяславі на вулиці Магдебурзького права з’явився тільки у 1960-х роках, а приміщення це будувалося під комерційне училище. Його появу спричинило… трагічне кохання. Цікаву історію про це розповіла краєзнавиця Людмила Набок.
«Усе почалося з роману «Санін» письменника Михайла Арцибашева. У ньому сюжет закручувався навколо незалежного красунчика-нігіліста Володимира Саніна, який сповідує свободу в сексуальних стосунках. Під вплив Саніна потрапили жителі невеликого провінційного містечка і навіть його сестра – красуня Ліда. Проте поведінка героїв твору в суспільстві сприймалася як аморальна, це не просто змінило їх долю, а й призвело до загибелі.
Книга вийшла у світ в 1907 році й одразу здобула шалений успіх, адепти роману навіть створювали гуртки «санінців» і «ліги вільного кохання». Переяслав, хоча й був патріархальним, проте в літературних питаннях «задніх не пас». Більше того, три вчительки жіночої гімназії швидко обзавелися примірниками книги. Одна з них захопилася теорією «вільної любові», інша вчителька словесності та російської літератури (о всі боги моралі і цноти 1907 року!) рекомендувала прочитати роман своїм ученицям, щоправда, з настановою: тільки таємно!
Але невдовзі це таємне стало відомим усій громаді міста, бо навесні 1908 року сестра-гімназистка вчительки стала жертвою «вільного кохання», оспіваного в романі. Трагедія відбулася в травні. За єврейським цвинтарем (там нині Музей просто неба) виявили два трупи і револьвер. У 18-річної учениці гімназії українки Д-ної було чотири кульових поранення, у 19-річного учня реального училища єврея К-го – постріл у скроню. Молоді люди залишили записки з проханням нікого не звинувачувати в їхній смерті, а також… книгу «Санін».
Медико-поліцейський огляд виявив, що смерть настала за згоди обох з причини, «коли далі приховувати кохання стало неможливо…».
Приватне комерційне училище
Ось тут і почалося! Про самогубство дітей дізналися посадовці Київського учбового округу, і після закінчення екзаменів до переяславської жіночої гімназії несподівано завітав столичний інспектор. Він запропонував трьом учителькам, шанувальницям нового роману, подати прохання про звільнення. У свою чергу заметушився і директор чоловічої гімназії, оголосивши «чистку» у рядах педагогів.
Переяславська громада збурилася і, як це було завжди, стала шукати винних серед євреїв. Прихильники «свободи у стосунках» вважали винними рідних, що недогледіли за дітьми (юнак жив із батьками, а дівчина – з сестрою). Переяславські політикани-пуритани закликали директора гімназії ретельно виконувати циркуляр Міністра народної просвіти стосовно норм про обмеження прийняття до гімназій євреїв, директор запевнив, що так і буде. А місцева єврейська громада теж обурилася і на противагу доручила повітовому равину лікарю Якову Самуїловичу Шефтелю клопотатися про дозвіл на відкриття в Переяславі приватного комерційного училища.
Переяслав. Будинок приватного комерційного училища лікаря Я.С. Шефтеля. Фото 1910 р.
Відтак у вересні 1908 року в двоповерховому будинку на вулиці Набережній (нині Магдебурзького права) урочисто відкрили приватне комерційне училище лікаря Шефтеля. Там налічувалось 80 учнів. У 1914 році при училищі відкрили ще й вечірні торгові курси для підготовки спеціалістів бухгалтерської, рахівничої і кооперативної справ.
Настав революційний 1917 рік. З 9 липня комерційне училище перейшло у розпорядження Товариства батьків і викладачів. Проте будинок училища залишився у власності засновника. Заклад розпочав регулярні заняття 5 вересня 1917 року вже в будівлі чоловічої гімназії на вулиці Гімназійній, яка на сьогоднішній день збереглася без змін). Навчання там відбувалося у другу зміну.
У 1932 році в приміщенні колишнього комерційного училища відкрили педагогічне училище, яке діяло до початку 1941 року. Під час війни будинок був частково зруйнований. Його відбудували у кінці 1960-х років якраз під ресторан «Дружба». Від первісної будівлі збережені каркас, ліве крило ризаліту та кількість віконних отворів, проте конфігурацію даху та внутрішнє планування змінено, також фасад обличкували плиткою.
Ресторан на вул. Магдебурзького права (колишні назви Набережна, Горького)
Радянський ресторан «Дружба»
Затишна атмосфера, жива музика, смачні різноманітні страви полюбилися містянам. Вдень там на першому поверсі працювало кафе, куди заходили батьки з дітьми – смак шариків морозива, посипаних шоколадною крихтою і политих полуничним, малиновим чи вишневим сиропом, був незрівнянним…
А ще у «Дружбі» понад 40 років кондитером працював Михайло Галактіонович Литвиненко – справжня легенда не тільки цього ресторану, а всього Переяслава. З-під його вправних рук вийшло сотні найрізноманітніших тортів, прикрашених кремовими квітами і шоколадними листочками.
1980-й – рік літньої Олімпіади, яку вперше проводили в радянській москві. Тоді ж взимку Галактіонович зліпив із снігу талісман спортивних ігор – олімпійського ведмедика на своєму городі, і це стало місцем паломництва дітей і дорослих не тільки всього міста, а й району, а може, й більше. Поряд стояли і на той час головні радянські персонажі Нового року – дід мороз і снігуронька. Відтоді ці снігові скульптури Литвиненка стали «фішкою» щорічних новорічних святкувань на центральній площі міста. Сфотографуватися біля них було «священним ритуалом» для переяславців. А для майстра це був ще один спосіб реалізації його багатогранного таланту.
Також і про спорт легендарний Галактіонович не забував навіть на пенсії. Він став професійним учасником чи не всіх змагань ветеранського спорту. Із 1990 року Михайло Литвиненко був беззмінним чемпіоном СРСР і СНД із метання молота, диска і ядра серед ветеранів. Дворазовий срібний призер світу. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. До глибокої старості їздив на турніри з легкої атлетики, часто за кордоном, привозив додому переможні медалі та нагороди – перелік його спортивних досягнень величезний. У пам’яті він залишився з широкою і довгою, аж до землі, стрічкою через плече, густо завішаною різними нагородами.
Михайло Литвиненко та його кондитерські вироби
Торти Галактіоновича
В одному з інтерв’ю журналістці Наталії Павленко у 2006 році Галактіонович розповідав:
– У скількох країнах побували?
– Штук у вісімнадцяти, а то й більше. Ще інтересне: робив я в Норвегії на весілля торт. Зараз і газету найду...
Галактіонович довго порпається в коробці, де складені його архіви. Знаходить статтю норвезькою мовою з фото. На ньому – спортсмен із чималим тортом, прикрашеним шоколадними трояндами.
– Я у своєму житті тисячі тортів переробив, – каже. – Знайомим, на замовлення. І як яка спартакіада де чи змагання, так свій і везу.
Показує знімки тортів, виготовлених для відомих людей. На кількох – він з Володимиром Литвином.
– Завжди оголошують: «Торт зробив такий-то чемпіон світу, він же майстер-кондитер». Це ж потрясающа реклама! – пишається пан Михайло.
Михайло Литвиненко з короваєм власної випічки на Свято урожаю 1988 року
От хіба ж сучасники Галактіоновича, які приходили фотографуватися під його скульптури на площі чи в ресторан «Дружба» відсвяткувати трудовим колективом Новий рік, думали, що всього лиш років за тридцять всі ці люди, місця і події стануть минулим. До того ж, неоднозначним.
Добре, що тоді вже широко популярними були навіть кольорові фото та відео. Усі ці свідчення – історія нашого міста, нашого життя, це – неоціненний скарб. Тож записуйте спогади, не викидайте на смітник старі фото та речі, адже згодом усе це житиме тільки в нашій пам’яті.
А хотілося б, щоби збереглося в музейних фондосховищах та газетних архівах – для нащадків, які писатимуть уже свою історію.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
