Майстриня з Переяслава Яна Найденко виготовляє прикраси, оздоблені у техніці мікровишивки квітковими та геометричними візерунками. Вишукані сережки, підвіски, браслети одразу приваблюють погляд і є чудовим доповненням до вечірньої сукні. А віднедавна серед її робіт з’явилися і військові шеврони, які вирізняють камуфляж наших захисників. Про своє творче заняття пані Яна розповіла Переяслав.City.
Яна має торгове місце на другому поверсі «Критого ринку». Клієнти там не стоять у чергу, тож є час і для улюбленого заняття. Приходжу на зустріч і застаю майстриню з маленькими п’яльцями в руках. Робота витончено ювелірна, ще не закінчена, але вже проглядаються обриси Богородиці з дитям. Каже, що це вперше вишиває ікону.
– Пані Яно, розкажіть про себе і як Ви захопилися мікровишивкою?
– Я народилася в Білій Церкві, потім наша родина перебралася до села Ковалин. Закінчила в Переяславі педагогічний університет за спеціальністю «учитель образотворчого мистецтва». Тут зустріла чоловіка, вийшла заміж, народився синок – йому вже 4 роки.
Вишивати я почала з дитинства. Це від мами, вона гарно вишивала і плела, але зараз уже її зір ослаб, то не займається цим. Я ж мікровишивкою займаюся років сім. Давно хотіла опанувати саме таку техніку, дивилася на роботи у фейсбуці: як же дрібненько майстрині вишивають – я теж хочу! Перша моя спроба була невдалою – вийшло не так гарно, як хотілося. І я подумала: та ні, не буду таким займатися. Але так мені хотілося спробувати ще раз, і ще… Знову брала до рук канву і голку, старалася, і потихеньку почало все виходити.
– Як вплинула війна на ваш емоційний стан, на творчість?
– Звісно, спочатку ми, як і всі, злякалися, не розуміли, що буде далі. Але нікуди не виїжджали, залишалися тут весь час. Мені було страшніше вирушати не те що в іншу країну, а й до іншого регіону. Там же тебе ніхто не знає, ти нікому не потрібен, усе довелося б починати з нуля… Згодом оговталася і почала постійно коштами допомагати ЗСУ. Переживаю за нашу країну, за хлопців.
Незважаючи на війну, прикраси з вишивкою купують досить активно, адже дівчатам завжди хочеться буди красивими. А то якось попросила жінка вишити своєму чоловікові… шеврон. Він був у зоні бойових дій. Візерунок на шевроні – ім’я, закодоване у вишивці. Я зробила і виставила його у ТікТоці. Після того військові почали замовляти собі такі шеврони. Вони стали такими популярними! Навіть не знаю точно, скільки виготовила за цей період, але дуже багато!
Нещодавно один воїн написав, що носив мій шеврон, не знімаючи. Та, на жаль, під час бою він залишився в окопі і, можливо, потрапив до лап кацапів. То попросив зробити йому новий точно такий же.
– Які прикраси продаються найкраще?
– Взагалі я більше люблю вишивати квіти, прикраси з ними популярніші навесні та влітку. Українські орнаменти в стилі етно затребувані увесь рік. Свої вироби виставляю на сторінках у фейсбуці та інстаграмі, а також на власному профілі у ТікТоці.
Мої прикраси розходяться не тільки по всій Україні, їх купують клієнти і з Франції, Італії, Німеччини, Польщі, Нідерландів. Останнім часом все більше своїх робіт відправляю саме за кордон. Замовляють їх переважно співвітчизниці, котрі дуже сумують за Батьківщиною, прагнуть мати на чужині часточку України, носити її біля серця – хоча б у вигляді медальйону.
Ось такі дві пари сережок сьогодні придбала Наталія Трофімова, художниця з костюмів Київського національного академічного театру оперети. Сережки оздоблені вишивкою в червоно-чорних кольорах, думаю, вони стануть доповненням до сценічного костюма.
А ось такий комплект із сережок і підвіски купили відразу, щойно виставила їх у мережі. Покупці теж із Києва.
– Які локації найвигідніші для продажу прикрас?
– Спочатку сама шукала, куди б із ними можна поїхати. Згодом мої прикраси почали помічати, купувати, писати гарні відгуки, і тепер організатори таких заходів самі мене запрошують. Завжди охоче долучаюся до тих, що проводяться в переяславських музеях, чи таких благодійних вечорів, як недавно був у «Феніксі». Нещодавно від Київського обласного центру народної творчості запросили взяти участь у проєкті «Побачення з Різдвом», але, на жаль, не змогла поїхати.
Я дуже люблю різноманітні ярмарки. Це чудовий шанс заявити про себе, показати свої прикраси, познайомитися і з майстрами, і з клієнтами. Буває так, що за день вторгуєш стільки, скільки іноді й за місяць не заробиш. А буває, що взагалі нічого не продасться. Прикро, звісно, але ми знайшли вихід: з дівчатками-майстринями обмінюємося прикрасами – це і задоволення, і своєрідна реклама.
Дуже хочу відвідати два ярмарки – «Кураж» і «Всі свої» у Києві. Участь у них є платною, вони дорогі, але там бувають видатні майстри з надзвичайно цікавими, можна сказати, унікальними роботами. Тож потрапити туди – моя мрія, сподіваюся, збудеться. Хоча треба ще потрудитися: розширити асортимент і виготовити нові прикраси.
– Як до Вашого захоплення ставиться сім’я?
– Синочку дуже подобаються мої нитки, заготовки, він завжди намагається мені допомагати! У чотири рочки запросто може нанизати нитку намиста! Просить: «Мамо, навчи мене вишивати». Але мені не хочеться, бо я вважаю, що це не чоловіче заняття.
Чоловік не проти мого заняття, але й особливо не підтримує. Буває, що над терміновим замовленням засиджуюся до глибокої ночі, то свариться: скільки можна, зір зіпсуєш! Але ж бачить, що працюю недарма, заняття приносить прибуток, тому все ж спільну мову ми знаходимо.
– Мікровишивка – складне заняття?
– Взагалі-то, це непросто. Людина без підготовки і досвіду не вишиє, приміром, медальйон. Хтось не має гострого зору, хтось не порахує правильно стібки на дрібнесенькій канві, комусь не вистачить терпіння…
Знаєте, часто люди не вірять, що це – ручна робота. Думають, що витканий узор, набитий малюнок чи машинна вишивка. Тому на ярмарки я завжди беру з собою п’яльця і вишиваю, щоб люди бачили, і зайве не запитували, чого так дорого за клаптик тканини у фурнітурі. Хоча ціни на прикраси цілком помірні: комплект коштує 1 000 грн, сережки чи браслет – від 350 грн, шеврон – 390 грн. Фурнітуру я купую зазвичай із медичної сталі. Під замовлення ставлю срібні швензи – застібки до сережок. Можу виготовити вишите кольє, але і ціна буде відповідною.
– Скільки часу займає виготовлення однієї прикраси?
– Важко сказати, бо я не сиджу за п’яльцями постійно. Якщо замовили щось на подарунок до дати і треба терміново, то сережки, наприклад, можу виготовити й за день, якщо ж є час і можна працювати розслаблено, то днів три.
– Виготовлення прикрас для вас є бізнесом чи справою для душі?
– Це моє хобі, мій релакс, який приносить приємний бонус – прибуток. Треба любити те, чим ти займаєшся – чи то плетіння, чи то малювання, чи то вишивка. Треба вкладати душу в свої творіння, і тоді все вийде. Якщо просто штампувати їх, аби продати – справа не піде. Терпіння і любов – ось що потрібно, щоб досягнути успіху.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
