У Переяславі віднедавна відкрився приватний кабінет лікаря загальної практики-сімейної медицини Сергія Паєвського. Це нове прізвище у колі місцевих медиків. До нашого міста він приїхав через війну. Мусив покинути рідні Олешки на Херсонщині та клініку, де доти працював. Власну «історію війни» чоловік розповів Переяслав.City.
– Сергію Олеговичу, розкажіть, будь ласка, як там усе починалося?
– О 6-й ранку 24 лютого мене розбудила дружина, сказала, що почалася війна. Спочатку ми чули, як вибухає аеродром, а трохи пізніше пішли танки. Олешки окупували усього за три години. Я метнувся до банкомата, зняв гроші, заправив машину і поїхав у клініку. Там усі розгублені, не знають, що робити. Кілька лікарів з самого ранку виїхали через Антонівський міст.
Бої за місто йшли днів зо три. Місцевість довкола Олешок – плавні, там наші хлопці засіли і відбивалися від окупантів, стріляли по танках. А тоді налетіли російські ударні вертольоти і з кулеметів ті плавні буквально залили кулями. Наших полягло там дуже багато. Я це бачив на власні очі.
Українські військові чекали на орків ще і в засідці на мосту, де успішно розбивали їхні танки. Але ворожий літак угатив по них пару разів – і хлопці відступили. А що вони могли зробити? Уже коли ми виїжджали, то бачили купу побитої російської техніки. Але проти авіації наші були безсилі.
Я спочатку не збирався виїжджати з міста – не хотів ризикувати, кудись рухатися з малесенькою донькою. Та й не міг покинути напризволяще своїх пацієнтів. До нас у клініку почали привозити поранених. Багато. Їх же треба було комусь лікувати. Взагалі я думав залишатися до останнього.
Сергій Паєвський в Олешках працював педіатром
– Але все ж довелося їхати?
– Якогось дня дружина побачила у новинах про трагічні події в Бучі. Почала панікувати, злякалася, що таке ж почнуть творити і в Олешках. А ще того ж дня із міста утік наш мер. Потім виправдовувався: «А ви хотіли, щоб мене на підвал кинули і закатували там?» Але після його втечі люди почали масово виїжджати з міста. Ми теж. Це було на початку квітня.
Я взяв у друзів машину і ми поїхали двома сім’ями, з малими дітьми. Якраз біля багатостраждального Антонівського мосту наткнулися на перший блокпост. Там стояли росгвардійці, всіх перевіряли.
Нас зупинили, забрали в мене телефон, допитувалися, чому виїжджаємо. Я чемно пояснив: «Ми ж потім не виїдемо. Міст підірвуть, а з Олешків в Україну єдина дорога – через нього». – «А чому ви вирішили, що його підірвуть?». – «Та якщо наші наступатимуть, ви його самі і підірвете!». – «А звідки у вас такі дані? З ким спілкуєтеся?». – «Я й сам усе розумію!». На щастя, на цьому розмова і закінчилася. Нічого вони не знайшли в моєму телефоні, мусили віддати.
Мій друг – високий, міцний, то орки його роздягли й прискіпливо оглядали – шукали татуювання. У них була рознарядка: «нацистів», «бандерівців» визначати за наколками. І таких блокпостів дорогою до Миколаєва ми проїхали дванадцять. Але росгвардійці стояли тільки на мосту, а далі – хто попало: так звані «деенерівці», «еленерівці», вони до нас уже не чіплялися.
Сімейний лікар Сергій Паєвський
– Ваші батьки залишилися в Олешках?
– Так, вони не схотіли залишати добротний будинок, домашніх тварин, господарство. А коли підірвали Каховську ГЕС, батьки сиділи три дні на даху нашого будинку. Я почув про катастрофу, дзвоню: «Мамо, тікайте у мою квартиру, бо будинок буде під водою, а квартира розміщена вище, її не затопить». А вона сміється: «Батько он город поливає!». Так вони й досиділися, поки хату затопило аж до горища.
Вода йшла стрімко, високими хвилями, у дворах навіть ворота позносила. Багато стареньких людей потонуло, бо не змогли вилізти на дахи. Домашні тварини теж гинули – кури, свині, собаки…
Росіяни не дозволяли людям рятуватися, розстрілювали човни з постраждалими, які втікали з затоплених сіл. Тільки через три дні після підриву приїхали їхні еменесники, почали виловлювати з води напівпритомних людей і викладати фото та відео у свої пабліки, мовляв, це ж ми українців рятуємо…
Мама Сергія у власному дворі, затопленому внаслідок підриву Каховської ГЕС
– А чому ви вирішили їхати в Переяслав?
– Тут живуть батьки дружини. Ми з нею разом навчалися у Київському медуніверситеті, зустрічалися, а коли одружилися, я її забрав в Олешки. А тоді ось так вимушено приїхали сюди.
Спочатку трохи пожили разом із батьками у квартирі, але це тісно, незручно. У Переяславі в той час винайняти квартиру було неможливо. Вільне житло – на вагу золота, бо заїхало дуже багато переселенців. А у Броварах без проблем, то ми там якийсь час орендували.
Але настав час доньці Емілії йти в школу, бо вона тут приписана. Я розумів, що у великому колективі дітей трапиться якась вірусна інфекція – почнуть хворіти всі. А ми ж працюємо, хто з донькою залишиться? Без допомоги батьків не обійдемося. Повернулися в Переяслав. Я тоді подумав, що, мабуть, тут і залишимося.
– Вам подобається Переяслав?
– Так, він чимось схожий на наші Олешки – зелений, затишний, «домашній». Мені здається, тут усі один одного знають. Жити можна. Єдине, що мене здивувало – Дніпро. Я звик до нашого – глибокого, бурхливого. А тут ідеш-ідеш, а мілина не закінчується. Ми були на пляжі в «Любокраї», там гарно, але враження, що на невеличкому озерці збирається весь Переяслав. У музеї просто неба нам сподобалося надзвичайно: ходиш між тими хатками і ніби потрапляєш у минуле століття – атмосферне місце, з аурою.
– Ви зрештою вирішили відкрити тут власну практику?
– Так, орендував ось це приміщення, зробив ремонт і почав працювати. Уклав договір із НЗСУ, підписую декларації з пацієнтами, і для них більшість послуг, які гарантує і оплачує держава за умовами контрактування, є безкоштовними.
Маю 10-річний досвід роботи, дотримуюся принципів доказової медицини. Після інтернатури працював педіатром, тож проводжу прийом як дорослих, так і малюків від народження.
Я закінчив Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, факультет підготовки лікарів для Збройних сил України. Вчився на бюджеті. Всупереч загальноприйнятій думці, у Києві залишатися не прагнув: не подобалися шум і метушня мегаполісу, мені там було некомфортно. Хотів жити у невеликому місті, дее є річка, ліс…
Приїхав у Херсон відробляти три роки інтернатури. Мені кажуть: у нас терапевтів вистачає, будеш педіатром. Прикріпили до лікарки передпенсійного віку, яка багато чому навчила з власного практичного досвіду. Мені дуже сподобалася педіатрія, навіть не очікував, що так прикиплю душею до діток – своїх маленьких пацієнтів. Хоча з ними і дещо складніше, бо немовля не скаже, де і як йому болить. Тож педіатру в поміч його знання, досвід, професійні навички та відповідальність.
Після інтернатури приїхав додому в Олешки і почав працювати педіатром. Через два роки відбулася медична реформа і я став сімейним лікарем, підписав декларації, і моїми пацієнтами було 1 300 дітей.
– А хто Вам допоміг відкрити справу тут, бо обладнати лікарський кабінет, це ж недешево?
– Я скористався пропозицією державної програми «Власна справа», яка надає мікрогранти до 250 тисяч гривень на започаткування та розвиток бізнесу.
Її запровадили ще з липня 2022 року. Тож інвестицію у власну справу я отримав від держави. Загалом це вагома підтримка, без неї реалізувати свій задуми було б значно складніше. Хоч ці кошти треба повертати, але це за рахунок податків, які у будь-якому разі необхідно сплачувати.
На отримання мікрогранту я подав першу заявку в жовтні 2023 року, але коштів не одержав. По-перше, вчасно не побачив запрошення на співбесіду, по-друге, бізнес-план був зроблений нашвидкуруч і, звичайно, неправильно.
Тож я швидко провів «роботу над помилками», до написання бізнес-плану залучив бухгалтера, і в листопаді подав заявку вдруге. А в грудні на мій рахунок уже зайшли 150 тисяч гривень. За них я придбав меблі, оплатив оренду приміщення за три місяці. На решту планую купити гематологічний аналізатор.
На Київщину переїхала і медсестра, з якою працював в Олешках. Вона зараз працює зі мною поки що дистанційно, веде документацію. Коли підпишу більше декларацій, буде більше відвідувань пацієнтів, то вона вже працюватиме тут, бо роботи додасться і в маніпуляційній.
Ми проводимо вакцинацію дітей препаратами, які держава дає безкоштовно для календаря щеплень. Якщо у батьків є бажання, дозволяють фінанси, то я рекомендую і додаткову вакцинацію як захист, «щит» для імунної системи дитини. Особливо від таких підступних хвороб, як вітрянка, ротавірусна інфекція та ін.
– Коли закінчиться війна, Ви залишитеся тут чи повернетеся додому?
– Із Олешок виїхали 80 відсотків моїх пацієнтів, вони зараз живуть у Польщі, в Німеччині. Багато сімейних пар розлучилося, у них уже інше життя, в Україну вони їхати не збираються. Тому і я зараз не бачу сенсу туди повертатися. Поки що житиму і працюватиму в Переяславі, а далі час покаже.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
