Олександр Кравченко народився в селі Шевченкове, живе в Переяславі, а з 2008 року став господарем-одноосібником і вирощує зернові культури. Про свою справу на землі і ціну хліборобської праці розповів Переяслав.City.
– Покійний батько Іван Юхимович був головою сільської ради, але не цурався селянської роботи. Наша сім’я мала п’ять городів по 25 соток кожен. Батько сам обробляв землю, а нас, синів: Юрія, Ігоря і мене – вчив господарювати. Батьки тримали чотири корови, п’ятеро свиней, курей, каченят та кролів.
Здобувши освіту електрика, пішов працювати на «Нашу Рябу» в селі Мирне, потім охоронцем у Києві. Та не мав задоволення від такої роботи. Як приїздив додому, зразу ж хапався за граблі та лопату – тягнуло до землі. На ту пору батько придбав невеличкий тракторець, щоб полегшити роботу на городах. Сів я за кермо того залізного «коня», а у голові думка: «Роботи вдома – не переробити, а я мотаюся туди-сюди!»
Я швидко освоїв роботу на тракторі і мені легко та весело працювалося, бо все було до душі. Кілька разів їздив у Київ на виставки, закупив сортове насіння картоплі, моркви та цибулі. Вирішив займатися городиною.
Батько виділив сімдесят соток: «Працюй, сину!». І я працював, як проклятий! Двадцять соток засадив морквою та цибулею, п’ятдесят – картоплею. Але тієї осені на ці овочі були низькі ціни, а весною вони ще впали настільки, що легше було усе викинути на смітник. Що я й зробив!
Через таку невдачу вирішив землю засіяти. Почав із сої. Два роки її вирощував, але без свого комбайна не міг вчасно її зібрати, частина врожаю осипалася. І знову я без прибутку. Значить, подумав, треба сіяти інші культури! Наступного року в мене росли вже пшениця та кукурудза – це моє. Вирощую їх досі. Щось продаю вроздріб, а основний урожай здаю на елеватор. За виручку збудував свій ангар для зберігання збіжжя, бо мати його дуже важливо. Але, обробляючи свою земельку, я не покинув основну роботу. Працював трактористом у своєму селі спочатку у фермерському господарстві «Іскра», потім у «Євросемі», тепер – у «Регіон АГРО».
Мушу там працювати, бо своє невелике господарство ще не дає таких прибутків, аби утримувати сім’ю, купувати нову техніку і так далі. Узяв в обробіток земельні паї родичів – це загалом кілька гектарів. Інколи мені за помічника товаришів син, він заодно переймає досвід.
Попереднього року урожай видався задовільним, але не було збуту. Мусив продавати зерно заготівельникам за безцінь. А що зробиш? Потрібно хоч якісь кошти виручити для наступної посівної. Було б гірше, коли врожай залежався б та й зогнив. Трішки вирощеного продаю на базарі на відро: пшеницю, кукурудзу та соняшникову макуху. Ще маю тюковану солому та сіно на продаж. Ціни на такий товар зараз низькі, покупців мало. Люди менше тримають худоби, ринку збуту селянської продукції практично немає.
Моя дружина Анна та донечка Єва із розумінням ставляться до того, що влітку мене рідко бачать, бо весь час я на роботі. Але вони мене всіляко підтримують, і я їм дуже вдячний за це. Кохана дружина готує обіди сезонним працівникам: їх буває по п’ять-шість зараз та ще кілька друзів і знайомих, які приходять допомогти.
Донечка підтримує морально, ніжно обіймає та запитує: «Татку, ти дуже стомився?». Скільки оце років працюю, ні разу не відпочивав біля моря чи ще десь. Раніше часу не вистачало, бо входив у курс справ, потім «розкручувався», тепер не ті часи, щоб відпочивати. Такі господарі, як я, мають не настільки солідний дохід, щоб можна їздити у Єгипет чи Турцію. Земля не любить, коли її залишають без догляду. Спочатку засіваєш, тоді збираєш урожай, поки його реалізовуєш, водночас готуєш поле до наступного. Й так із року в рік…
У 2012-2014 роках було легше господарювати, зараз набагато важче. Тоді закупівельні ціни на сільгосппродукцію були вищими, а на паливно-мастильні – нижчими. Тепер усе навпаки. Що заробив, тут же вкладаєш у ремонт техніки, насіння, добрива… Важкий хліб одноосібника. Але й покинути шкода, бо вже більш-менш «розкрутився», є досвід, тому ще тримаюся на плаву. Уже не мислю себе у чомусь іншому, обробляти землю – то моє.
Чекаю завершення війни, щоб далі розвивати наше українське сільське господарство. В міру можливостей підтримую наших воїнів, передавав їм теплі речі та інше. На потреби ЗСУ у 2023 році віддав власний автомобіль через знайомого волонтера Олексія. Допомагатиму бійцям і надалі. Ми сильні, ми мужні, перемога буде за нами!
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
