Тож це вечір для перегляду фільмів із друзями та родиною, час для насолоди улюбленими сюжетами чи відкриття чогось нового. Про маловідоме закулісся зйомок фільму про Василя Стуса «Заборонений» Переяслав.City ексклюзивно розповів юрист-консультант цієї стрічки Євген КОРНЄЄВ.
Про складнощі «Птаха душі»
Фільм про українського поета-дисидента Василя Стуса вийшов в український кінопрокат 5 вересня 2019 року до Дня пам'яті поета. А в процесі роботи він двічі змінював назву – з оригінальної «Птах душі» на «Стус», а потім на «Заборонений».
Фото: ФБ-сторінка UM-GROUP
«Птах душі» – це назва останньої збірки віршів Василя Стуса, яку у нього вилучили у таборі і її доля невідома. Та з початком зйомок почалися розмови, що це надто поетична назва і не відображає жанру, який планувався як трилер – про вбивство Стуса. Зупинилися на назві "Заборонений", бо він був представником шістдесятників, у ті часи їхня творчість і діяльність були під забороною.
У серпні 2018 року розгорівся скандал щодо епізоду на судовому процесі над Василем Стусом. Стрічка про українського дисидента, який загинув у таборі, опинилася під загрозою. Тоді зі сценарію були видалені усі згадки про тодішнього державного адвоката Віктора Медведчука.
Фото: ФБ-сторінка UM-GROUP
Про глухий юридичний кут
– Фільм знімала кінокомпанія UM-GROUP, яка виграла права на цю роботу за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Я підключився до цієї історії, бо знімальна команда і сценаристи – мої друзі. І в цій роботі вони зайшли в глухий кут саме у правових питаннях щодо авторського права.
Уже був відзнятий матеріал, кругом ішли анонси, до цього долучився з підтримкою навіть тодішній прем'єр-міністр Володимир Гройсман. Власне, розголосу зйомки фільму про Стуса набули після того, як у центрі Києва знімали сцену самоспалення колишнього вояка УПА (йдеться про громадського діяча Василя Макухи, яке він здійснив 5 листопада 1968 року на знак протесту проти комуністичної тоталітарної системи). Це вражаюча сцена, радянська атрибутика. Звісно, розлетілося це миттю: а що відбувається?
Фото: ФБ-сторінка UM-GROUP
І тоді піднялася просто бурхлива історія, пов’язана з тим, що на арені «намалювався» Медведчук. Він через своїх адвокатів попередив і прем’єра, і передав великий привіт знімальній групі: якщо його ім’я буде згадане, то він «усе це помножить на нуль». Мовляв, спробуйте тільки це зняти, я винесу заборону, а ви будете сплачувати мені збитки до кінця своїх днів!
Питання постало навіть так, що фільм може взагалі не вийти на екрани. Ось тоді знімальній групі знадобився юрист-адвокат, і вони запросили мене розрулювати цю ситуацію.
Вона була дуже складана тим, що майже повністю був відзнятий матеріал, кошти витрачені. Але за цивільним законодавством є правило, що треба брати дозвіл у тих персонажів, про яких конкретно йдеться і згадуються їхні ймена, якщо вони живі, чи у їхніх дітей. Тобто потрібен був дозвіл Медведчука, бо його персонаж є у фільмі. Але він, ясно ж, дозволу не дасть.
Фото: ФБ-сторінка UM-GROUP
Крім того, у фільмі був образ сина і дружини Стуса – маленького Дмитра і Валентини. Дозвіл Дмитра Стуса, який працював генеральним директором музею Шевченка, мали би взяти ще на початку роботи над фільмом. Як зрештою і щодо всіх інших героїв та матеріалу, на який поширювалося авторське право. Нічого цього не було зроблено на старті. А потім почався тиск, і ситуацію з фактично знятим фільмом треба було рятувати.
Помилка режисера була дуже серйозна. Він хотів зробити портретну схожість героїв, усіх персонажів підбирали по фотографіях. Актор Дмитро Ярошенко на Стуса візуально дуже схожий зовні, але внутрішня його суть – ні. Я слухав його, бачив, як Василь виступав, який він був різкий, безкомпромісний, але актор не зміг цього показати.
До речі, там і чимало інших «шестидесятників» зняли, і є дуже велика схожість. Така собі художня реконструкція. Мені особисто це не подобалося, але це моя суб'єктивна точка зору.
Фото: ФБ-сторінка UM-GROUP
Про те, чому у фільмі не звучить ім’я Медведчука
– Спочатку я передивився весь відзнятий матеріал. І після того почався новий монтаж. Я редагував чотири версії фільму. Його фактично повністю перемонтували через мої зауваження. Повністю. Деякі сцени взагалі відійшли, деякі змінили. Проблема була в тому, що автори фільму вільно трактували все, що відбувалося в залі суду: додали емоцій тих, хто там виступав, зокрема, і щодо захисту Медведчуком. Звісно, хотіли обіграти в художньому плані. Але через ризики взагалі питання стояло про вилучення цієї сцени. А без неї втрачався б значною мірою весь сенс.
Я тоді запросив оригінал протоколу суду, ретельно його вивчив: хто і що там казав. І цю сцену перезняли повністю, але зробили хитро. У кадрі не звучить жодне прізвище, тільки звернення пане суддя, пане адвокат. Далі зі сценарію прибрали всю лірику. Відтворили історичну правду – слово в слово, як було на суді, згідно з протоколом. В такому разі з юридичної точки зору не було жодної зачіпки. Ну хіба що разюча схожість з молодим Медведчуком актора, Романа Халаїмова, який зіграв цю роль досить добре.
Від таких змін не були в захваті ні режисер, ні актори, бо хотіли ж пафосу, художної експресії. Нічого цього не було. Точна об’єктивна реконструкція події. До речі, після прем’єри фільму Медведчук нібито комусь переказував, що в нього немає претензій, нічого компрометуючого не було – хороша робота. Я це сприйняв як комплімент собі за юридичне вирішення проблеми.
Роль молодого Медведчука зіграв актор Роман ХалаїмовФото: ФБ-сторінка UM-GROUP
Про кмітливого і безпринципного з кишенями доларів
– Так склалося, що коли зайшли ці розмови щодо захисту Медведчуком Стуса, наша колегія адвокатів обговорювала ситуацію з точки зору роботи сторони захисту. І там була тільки одна позиція, яка його як адвоката підвела. Коли суддя спитав, чи визнає адвокат Стуса, що той скоїв кримінальні правопорушення, то Медведчук сказав, що так, визнаємо, а далі назвав перелік пом'якшуючих обставин, що мала дитина тощо. А справа в тому, що про визнання вини може сказати сам Стус або прокурор. Це не було таким грубим порушенням адвоката, але неетично щодо професійності. І це не було схоже на якесь замовлення.
З юридичної точки зору ситуація така: Стус, по-перше, відмовлявся від адвоката. А за процедурою мав бути державний захисник, і це міг бути хто завгодно. Хоча в Радянському Союзі, здається, лише осіб зо п’ять мали доступ до таких справ, якими опікувалося КДБ. Тобто далеко не кожен адвокат міг долучитися до цього процесу.
Ну а Медведчук, в принципі, все життя, з молодості був на гачку КДБ. А потрапив через глупість. Про нього один зі дисидентів, у якого ми тоді брали інтерв’ю, сказав так по-філософськи: «Медведчук – дитина системи». Він родом із Калуша, з бідної сім'ї. Але розумний, і сам досягнув того, що вступив в університет Шевченка. Якось там була якась студентська вечірка, потім п’яна бійка. Наступного ранку всім, хто там був, сказали з речами на вихід. У кого батьки були при посадах, тим зійшло з рук, а Медведчука реально мали відрахувати. Для нього це була дуже велика трагедія.
Фото: ФБ-сторінка UM-GROUP
І тоді до нього прийшли з КДБ. Ну і він запродав душу на все життя. Тобто він служив. Я з ним особисто не був знайомий. Але моя мати свого часу входила у число «золотої десятки» адвокатів. Це в них було таке неофіційне своє професійне визнання. Так ось, Медведчук у неї свого часу проходив стажування.
Вона про нього розказувала, що тоді він не був вхожий у високі кабінети влади, ні з ким таким не спілкувався. Але вона визнавала, що він дуже розумний, кмітливий, жорстокий і безпринципний. Вже тоді, в 1970-х роках, навіть вони ще в очі не бачили доларів, а Медведчук брав гонорари тільки у валюті. Він не боявся, бо мав «дах».
Фото: ФБ-сторінка UM-GROUP
Про відвертість сина Дмитра
– Друга проблема фільму була пов'язана з сином Василя Стуса Дмитром. Він був проти зйомок цього фільму і згоди теж не давав, сказав щось на зразок: «Тільки через мій труп». На той час у Дмитра були непорозуміння з «шестидесятниками», які вважали, що він нібито зрадив батька. Дмитро – науковець, захищав докторську дисертацію по його творчості, але директором музею він став нібито з подачі того ж таки Медведчука.
Я не знав як підійти до Дмитра, мені сказали, що в нього дуже крутий характер. Тому вирішив поспілкуватися з людьми, які мене можуть йому представити. Пішов у музей шістдесятництва, поспілкувався з Нелею Корнієнко, дружиною Леся Танюка. Потім була зустріч з Ларисою Недашківською. Вони були причетні через сцену з фільмом «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Словом, різними способами я таки домовився про зустріч.
Фото: ФБ-сторінка UM-GROUP
Дмитро мені дуже сподобався як людина. Відвертий. Розказав свою правду, мовляв, що це для вас вони Герої, оці «шістдесятники», а для мене вони звичайні дяді і тьоті, у яких я малим сидів на колінах, бачив їх у побуті. Але головне, про що не говорять, і я не буду розказувати детально, скільки з цих дядів «стукали і писали». А зараз вони всі герої. І найголовніше: мій батько – Дон Кіхот. Але перед тим як ставати Робесп’єром, він подумав про мою матір, яка далека була від політики? Ніхто ж не знає, що нам з нею довелося пережити після того, як його забрали перший раз, потім і вдруге.
Тобто посил Дмитра в тому, що революціонери не повинні мати сімей.
Дмитро сказав тоді, що до нього зверталися, що би щось там зняти. Але ніхто не присилав сценарію, не радився, хоча він все ж таки найкращий фахівець, що стосується історії про батька.
Тоді ще в театрі Лесі Українки вийшов спектакль про Стуса і там дуже гарний актор його грав, і він дуже хотів, щоб цього актора запросили. Зрештою, за правилами хорошого тону могли б і Дмитра як консультанта залучити. Каже, мені гроші не треба, я людина самодостатня, але якби все це нормально зробили, то я б і дозволи підписав, і не було б оцієї історії. А то тепер у пресі якісь інтерв'ю про мене пишуть, що він такий-сякий не дає дозвіл, але ж по-людськи ніхто так не підходив.
Словом, дуже складна розмова була, відкрила для мене багато нового, але результат – Дмитро Стус погодився. Ми пропонували окремий договір і гроші щодо авторського права на використання віршів Василя Стуса. Він сказав, що за батька не торгується. Дав безумовний дозвіл на використання всіх віршів, ні копійки не взяв. Єдине, передав привіт усім, хто на цьому піариться, вірші читає на творчих вечорах. Каже, мені гроші не треба, але якщо ж ви літератори, інтелігенція, то хоча б просто питайте, бо я є спадкоємцем усього творчого спадку.
Другий момент із Дмитром такий. У фільмі по сценарію була сцена, де він малим на велосипеді катався, присутня і його мама Валентина Попелюх (вона померла у березні 2022 року, їй було 83 роки). Він попросив, щоб не було згадки імен ні його, ні мами. Дружину Василь лагідно називав Попелюшкою. Отак і лишили. Хто в темі, про кого йдеться, той зрозуміє. Тому з реальними іменами героїв цього фільму отака історія.
Про права на українські фільми
– Ще одна хитка позиція була в тому, що поряд з відтворенням реальної сцени суду, автори сценарію наполягали на лінії, яка мала би розкрити трагічну смерть Стуса. Достеменно, як він загинув, на сьогодні невідомо. І цю історію, а також ще двох персон: «кедебешницю», яка входить до нього в довіру, і начальника тюрми з якимись там сексуальними збоченнями вони повністю придумали. Тобто там розвивається паралельно до реальної історії ще якась непотрібна тема, як з моєї точки зору. Ну автори хотіли це показати, аби підкреслити глибину аморальності системи.
Через таку невідповідність я дуже боявся, коли це кіно покажуть колишнім політв'язням, що вони скажуть. Ну все обійшлося, великої критики від них не чув.
Ще один цікавий момент є у цьому кіно – включення твору в твір. Це і поезія Стуса, і кадри фільму Параджанова, і навіть оригінальний постер до «Тіней…», бо він має певну художню цінність. Сина Параджанова нам не вдалося знайти, як і авторів постера. Її творцями були київські художники, до речі, вони ілюстрували Коцюбинського, але нащадків немає.
Цікавіше виявилося самим фільмом «Тіні забутих предків». У кого ж права на нього? Я звернувся до всіх, хто був причетний. На кіностудії Довженка мені розказали, що ледве не на всі українські фільми у нас немає жодних прав, не залишилося підтвердних документів. На деякі твори, зокрема, на мультфільми, права були продані. Багато фільмів студії «Укртелефільм» були частково або повністю знищені.
Все, що знімалося тоді на замовлення комітету Держтелерадіо СРСР, це і «Вавилон Х», «Тіні забутих предків», і навіть «У бій ідуть одні старики» – в архівах десь під москвою. Дозвіл на їх трансляцію раніше ніколи не брали, але в якийсь момент це може стати проблемою. Зокрема, їх ідентифікації як українського кінопродукту, особливо зараз, коли росія намагається переписати всю історію і знецінити все українське.
Фото: ФБ-сторінка UM-GROUP
Про кохання Алли Горської і сльози сестри
– Ще одна значима персона у цьому фільмі – Алла Горська. Її батько був «бонзою» в радянському кінематографі, а вона стала «прапором» шестидесятників, перейшла на українську і загалом багато чого зробила для їхнього руху. І її смерть теж була загадковою.
Хоча ці моменти не відображені у фільмі, але є інша лінія – кохання Стуса до неї, справжнє. Це підтверджували всі сучасники Василя, з якими спілкувалися сценаристи. Але вони не знали, як це видати на публіку.
Син Алли Горської Олесь Зарецький на той час мешкав у Києві, в старовинній квартирі. І я ходив до нього брати дозвіл на використання у фільмі імені його матері. Він видав декілька книжок, присвячених їй, власним коштом – повністю ілюстрований альбом з усіма художніми полотнами Горської. Передав подяку знімальній групі, що згадали про його матір, звісно, дав дозвіл: «Їхні стосунки були непрості, але щирі, це життя…» Актриса зіграла цю роль чудово, хоча її критикували за… перуку. Ну справді, тоді гроші вже скінчилися і на фахового гримера не було гонорару.
Чесно кажучи, долучаючись до цієї історії, у світі кіно я був не новачком. Але робіт режисера цього фільму Романа Бровка доти не бачив. Зрозумів так, що це його перша робота, а доти він був кліпмейкером. І одна з основних ліній критики якраз і була в тому, що такий фільм повинна знімати хоча б студія Довженка, бо це дуже складна сакральна тема, до якої треба внутрішньо дорости.
Але що зроблено то зроблено. Тоді ж ситуація була така, що кіно знімали за державні кошти і на той момент бюджет уже вичерпаний. Дознімати щось суттєво не було за що, але перемонтовували багато. Зрештою, не шедевр, але непогано вийшло.
Тоді я запропонував організувати передпрем’єрний показ, на який запросити всіх причетних, кого можна з числа дисидентів. Держкіно погодило, зібралося осіб тридцять, це була особлива зустріч. Згадую сльози сестри Василя Стуса Марії, яка теж приїхала. Вона так плакала, дякувала: «Дітки я вам так вдячна, я думала не дочекаюся, що брата так вшанують».
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
