Її знали і поважали багато людей в Переяславі та далеко за межами. Творча, натхненна, нереально як для її непростого життя доброзичлива та щира – Ольга Дмитрівна БУДУГАЙ. І безперечно талановита не тільки як творча особистість, а як багатогранна Людина. Бо тільки про таких пам’ятають довго. Згадуємо сьогодні, в день відходу в інші світи Ольгу Дмитрівну, авторку статей у нашій газеті «Вісник Переяславщини», разом із чоловіком Андрієм Будугаєм і на Переяслав. City.
Іронія долі
Ольга Дмитрівна народилася в місті Гуляйполі Запорізької області 4 лютого 1964 року. А в 2000 році цього дня в Парижі ухвалили хартію та визначили його міжнародним днем у боротьбі з раком. І саме ця хвороба здолала талановиту Ольгу Дмитрівну.
Про ще одне життєве випробування – діагноз лікарів, родина Будугаїв дізналася у вересні 2021 року. Були сеанси хіміотерапії, операції. Та життєва дорога була вже відміряна. Несправедливо скінчилася 14 лютого 2022 року. Теж такий особливий день. Як сказав хтось із її переяславських колег, обірвалася її недоспівана пісня. Пісня життя, пісня любові до всього і всіх.
Подружжя Будугаїв єднала така особливість – любов до поезії. Вони обидвоє писали вірші, присвячували їх один одному. І сьогодні доречно згадати одну з таких посвят чоловіка.
«Здається, що муза таки пролетіла сьогодні і над моєю домівкою та одна пір'їна з її крила упала на мою грішну голову. Схопив її, доки вона не розтанула чи не унесло її вітром...» – написав у день її народження, 60-річного ювілею, який вона не дочекалася, чоловік Андрій Будугай.
Пісня про кохання
(Ользі Будугай)
Від кохання в небі світять зорі Dm Gm
І дарує геній свій шедевр. C F
Всесвіту простори неозорі Dm Gm
Творяться від нього і тепер. C A A7
Приспів: Не бува нещасного кохання, Dm Gm
Бо воно долає забуття! C F
В ньому – всі найкращі сподівання, Dm Gm
В ньому – наша радість і життя! C A A7
Від кохання серце кригу топить,
Розриває чари назавжди.
З’єднані протони і нейтрони
Цим магнітом Вічної Нужди.
Приспів.
Від кохання нищаться кордони,
Крила виростають у душі.
Від кохання б’ють космічні дзвони,
Пишуться картини і вірші…
Приспів.
м. Київ,
28.01.2003, вт., 09.20-12.36.
Життя у Переяславі
Родина Будугаїв приїхала до Переяслава на початку жовтня 2003 року. Наше історичне місто дало сильний поштовх для подальшої творчості родини. Значною мірою сприяло цьому і те, що Ольга Дмитрівна викладала українську та зарубіжну дитячу літератури на філологічному факультеті Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університеті імені Григорія Сковороди, організувала літстудію «Дитинець», а чоловік Андрій кілька років (з 2004 по 2008 рік) працював редактором в університетській газеті «Педагогічні обрії». Загалом Ольга Будугай залишила велику наукову спадщину – понад 100 публікацій у різних виданнях.
6 лютого на вшанування колеги на факультеті української та іноземної філології Університету Григорія Сковороди відбувся круглий стіл «Ольга Дмитрівна Будугай – талановитий педагог, багатогранний філолог, письменниця».
Влітку 2012 родина переїжджає до Білої Церкви, щоб бути ближче до свого сина Богдана, який через хворобу має інвалідність І групи, і в цьому місті був вимушений перебувати у спеціальному закладі інтернатного типу.
Саме в цьому місті родину Будугаїв спіткало непоправне горе – відхід у інші світи дружини і мами. Саме там розгублених двох чоловіків – сина з інвалідністю і вбитого горем батька застала велика війна. Що з ними сталося потім?
Життя після й евакуація
На світлий спомин про свою дружину і маму їхнього сина Богдана Андрій Олександрович написав у редакцію такого листа.
«Ольга Дмитрівна була вимушена через важку хворобу залишити мене із сином Богданом о 22-й годині 14 лютого 2022 року. Трапилося це в місті Біла Церква на Київщині, куди заради сина ми переїхали з Переяслава 30 липня 2012 року.
Коли дружина відійшла у засвіти, спільним рішенням родини ми перевезли її тіло й поховали на маленькій батьківщині – в місті Гуляйполе 17 лютого, поруч із могилами її батьків. Через два дні я повернувся додому і забрав сина із інтернату, куди був вимушений відвести його на час цієї поїздки, бо у нас не було на кого його залишити в місті, де немає рідних.
Але нам уже не судилося довго бути разом. Як і багато міст на ранок 24 лютого Білу Церкву обстріляли російські ракети. За порадою подруги сім'ї і хрещеної мами сина я відвів його в той же день в інтернат. Адже невідомо, чи буде в місті вода, електрика, газ, і чи буде в мене змога готувати їжу, щоб харчуватися із Богданом. Та я ще переживав і через те, що весь гуртожиток аграрного університету малосімейного типу, в якому ми мешкали, різко спорожнів. Я хвилювався: а раптом щось станеться зі мною, що тоді буде із безпорадним у побуті сином?!
В інтернаті теж було тривожно. Усі вихованці спали взуті і у верхньому одязі в підвалі, щоб в разі чого можна було швидко вискочити на двір. Адже неподалік їхньої території було кілька військових об'єктів, які могли бути обстріляні. І вже 4 березня 2022 року вихованців закладу та частину вихователів повезли до Польщі. Через три тижні білоцерківський інтернат переїжджає до Німеччини.
У мене було понад три місяці самотності. Я почувався розвалиною, бо втрата дружини принесла в мою душу більшу руйнацію, ніж повномасштабне вторгнення. На 7 липня 2022 року була запланована операція. Це спонукало мене зібратися із силами і з допомогою друзів перетнути кордон, виїжджав як єдиний опікун сина-інваліда першої групи.
Допомогла мені з переїздом і родина вірян-баптистів, з якою я познайомився вже в дорозі між Львом і Пшемишлем, і яка, як з'ясувалося їхали теж із Білої Церкви. Ми ось так разом і поїхали далі: перетинали Польщу та майже всю Німеччину. На вечір 15 липня я був у місті Білефельд, куди закинула доля спочатку мого сина, а потім і мене...
Місцеві незнайомі люди із числа німців-переселенців допомогли з оформленням документів і знайти сина. Ми з ним побачилися і обнялися вже наступного дня після мого приїзду.
Та в Україну нам із сином нема куди повертатися. До початку війни у нас було відомче житло, а через початок повномасштабного вторгнення я втратив роботу. Усіх іноземців, яким ми з дружиною викладали українську мову як іноземну, негайно евакуювали за межі України. З такої причини 28 серпня 2022 року відбувся суд, який призначив Богдану державного опікуна.
(Дійшов до цього місця і потік мого емоційного підйому вичерпався. Продовжую писати вже на наступний день).
Проте доля нанесла не тільки удари. Мені стало відомо, що Білефельд має такий район як Бетель – своєрідну "столицю для інвалідів" у Німеччині, яка має понад 270 філій по всій країні. "Столицю", до якої мій син потрапив у складі евакуйованого інтернату саме через ту біду, яка випала на долю нашого народу.
Тобто, якби я навіть спеціально приїхав до Бетелю удвох із сином і просився б узяти Богдана під своє крило, – навряд чи це було б здійсненним. Чув вже від кількох родин наших біженців, у яких є діти з інвалідністю, що навіть прийому у лікарів, відповідної до діагнозу дитини спеціалізації, треба чекати іноді й до пів року. Що вже казати про те, щоб влаштували сина в один із численних корпусів "Бетелю".
На нас із сином водночас звалилися ще проблеми так званого соматичного здоров'я. І її значною мірою допомагає долати та ж система "Бетель". Скажу лише, що сину виділили окрему кімнату, його возять п'ять разів на тиждень на реабілітаційні заняття в майстерні, забезпечують триразове харчування.
Я ж зараз отримую соціальну допомогу від Центру зайнятості (Джоб-центру), живу в соціальному будинку, де маю окрему кімнату, і проходжу інтеграційні курси з вивчення німецької мови. На жаль, пережитий стрес з утрати дружини значно обмежив мої можливості щодо навчання. Для мене зараз головне, що син мій перебуває під цілодобовим доглядом, а я маю можливість потроху приходити в себе.
Із середини грудня 2022 почав потроху писати вірші. На вихідні та у свята час від часу відвідую міста, які недалеко (щоб можна було виїхати вранці та повернутися на вечір).Поки що маю незначні знання мови, але намагаюся досліджувати німецьку культуру – архітектурну спадщину, різні музеї та собори іноді потрапляю на музичні концерти.
Символічно, що через фейсбук познайомився із Ларисою – колишньою переяславкою і студенткою українського філфаку ПХДПУ, яка була студенткою моєї дружини у той період, коли в жовтні 2003 року ми переїхали до міста на Трубежі та Альті. Лариса вийшла заміж за етнічного німця і через деякий час після закінчення університету переїхала з ним сюди, у федеративну землю Північний Рейн – Вестфалія. На жаль, ми поки що не бачилися з Ларисою наживо, але час від часу переписуємося.
Передаю вітання Переяславу і переяславцям
Спасибі за вшанування пам’яті моєї дружини, яка була щиро закохана в "місто-мекку музеїв" ще задовго до переїзду туди нашої родини. Адже коли вона працювала в Бердянському краєзнавчому музеї на початку 1990-тих і поїхала на курси підвищення кваліфікації до Києва, то один день навчання був спеціально виділений на відвідування дітища Михайла Івановича Сікорського та його соратників і однодумців.
Додам кілька своїх віршів і поезій Ольги Дмитрівни.
З повагою та найкращими побажаннями Андрій Олександрович Будугай.
Про життя через поезію
Митець законів
Ользі Дмитрівні Будугай до першої річниці переходу
Минає рік, як взяв тебе до Себе
Господар наших душ, шляхів і тіл.
Ти повертаєшся на Сьому Небо,
Де світло яскравіше, ніж світил.
Ти знову серед тих, хто вірний Богу,
Хто працею єднається з усім,
Що може ум’якши́ти карму строгу.
І вже несе тебе, мов той Гольфстрім,
Потік Творця у Сфери вищих гімнів,
До карколомних задумів святих,
Де все промите сяйвом вищих ливнів,
Де все бринить у схемах непростих!
Ти вже й сама – митець отих законів,
Що трансформують давнє Зло – в Добро,
І роблять деміургами – драконів,
І в братстві там і пташка і Дніпро!..
м. Білефельд, 14.02.23, вт., 06:44.
До сина
Богдану Будугаю до 27-го дня народження
Нам випав хрест нелЕгкий, сину, -
Іти до фінішу без мами!
Можливо, що якусь провину
Нам витягнуть належить "з ями"?!
Ми пережили вже не мало.
І хай ускладнена дорога
Та нам здаватись не пристало, -
Цей хрест дається нам від Бога!
А значить Він дає і ліки
Долати негаразди Долі.
Ладнаємо кармічні стики
Повзем до Світла ми поволі.
І просим допомоги в Неба
Робити вірно кроки вгору
Бо є у Поступу потреба.
Здолаєм разом ми "потвору"!
м. Білефельд, 09.01.24, вт., 11.01.24, чт., 09:16.
Нові простори
До 55-річчя Ольги Будугай
Вона розпочала із Гуляйполя шлях –
Зі школи-початківки на Бочанах,
Із трав над Гайчуром і золота в полях,
Із міфів та загадок у курганах.
А далі путь – до філології широт,
Робота в інтернаті та в музеї,
І викладання в інституті тих висот,
В яких творили словом корифеї,
І перший диктор у новинах «Бриз-ТБ»,
А ще штурвали до кількох літстудій,
І дисертація по прозі для дітей,
І кілька збірок – творчості постлюдій.
А поруч з цим усім – хвороби сина хрест!..
Та серце не бажа коритись Долі –
Душа кує нові простори, мов Гефест,
І карму перепалює поволі!..
м. Біла Церква, 02.02.2019, сб., 23:12.
Ольга Будугай
Синові
Богданчик любий, серця мого цвіт,
Я вдячна Богу, що з’явився ти на світ,
Хоч слово мовити не годен сам,
Немов кайдани хтось надів твоїм устам.
Життя випробуванням є всуціль,
Хоча ми прагнемо полегшити цей біль.
Прости, дитино, що живем в біді –
Усе в міцних руках Всевишнього Судді.
Життя сім’ї розкраяне навпіл,
У нашій боротьбі пішло немало сил.
Синочку любий, серця мого цвіт,
Як нам тобі розкрити весь цей білий світ?!.
м. Біла Церква, 08-09.10.2019, вт.-ср.
Мій найкращий друг
Андрієві Будугаю до 53-ліття
Щоб радість і смуток нам навпіл ділити, –
Так доля судила нам – бути удвох.
Є син і є книги – рідненькії діти,
Бо добрі роки нам помилував Бог.
Немало пройшли і немало збагнули,
Бо думали разом про світ і людей:
Будили отих, що в рутині поснули,
Донесли в їх душі немало ідей.
Ми Слово як цінність велику й дарунок
Плекали, ростили і людям несли,
А чесную дружбу – як Божий цілунок,
Як камінь коштовний і Духа заслін.
Я дякую, любий, за роки чудові:
За відданість Богу та з нечистю бій.
Спасибі за ласку і щирі розмови,
За думки політ і розкриленість мрій.
Найкращий мій друже, мій муже і брате,
Долали ми скруту вогнем і мечем,
Лиш ти моє серце спромігся пізнати,
Ти завжди готовий підставить плече.
м. Біла Церква, 21-22.09.2019
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
