«Завтра була війна». Підсвідомо згадала цю фразу, переглядаючи останній номер «Вісника» лютого і перший, який випустили у квітні 2022 року, після того, як російського агресора відкинули від Києва.
Саме так називається радянський фільм. Про що – не пам’ятаю, але назва засіла в голові з юності. Наш мозок має дивовижну і нерозгадану здатність щось берегти десятиліттями, і стирати геть саме те, що ніби й хочеш чи маєш запам’ятати. Перші хвилини, години, дні війни, потім місяці, і вже ось два роки…
Пригадую, як складно було вперше вмовити тих, хто вимушено втікав із рідних місць, які бомбила русня, розповідати як очевидців про таке жахіття. Людям було важко переказувати і переживати заново свій біль. Але я була впевнена, що це важливо – все зафіксувати «по-живому». Бо то було найчесніше.
Нещодавно зустріла одну з тих героїнь наших публікацій. Розпитую, як їм живеться у нашому місті. Принагідно виводжу розмову на її спогади. Потім переслухала і перечитала те, що вона розповідала навесні 2022 року. Стільки різного!
«Завтра була війна». Чомусь же в моїй голові засіла ця фраза з кіно, як кліщ. Із радянських часів. І тоді, а тепер тим більше на болотах знімають багато, і друкують, і «віщають», і промивають мізки зі знанням справи майстерно, грамотно з точки зору психологічного впливу і нейролінгвістичного програмування глядачів. Віками відшліфовані кдбістські технології. І вони діють не тільки на свою убогу «путінськоприйдістську» аудиторію. Їхні, прости Господи, «скрєпи» розповзлися по всьому світу, як гидка пухлина. Дісталася і Польщі, і Німеччини, і США… Хіба в країнах Балтії до того кращий імунітет. Так мені видається.
А ми ж уже нашпиговані тими ніби непомітними, але заряджено програшними для нас наративами столітньої інформаційної війни. Кажу це не вперше. І ще з більшим розпачем щоразу. А днями мені воїн з-під Бахмута зауважив, що їх ослаблює «квартал, євробачення і єдині новини…».
Ну що ж, а більшість з нас таки пішли читати телеграми, тіктоки і фейсбуки. Там «невинні» картинки і «розумні» цитати зачекалися на наші стомлені голови і душі. Воно те все непомітно засідатиме, проростатиме. І невідомо як проснеться колись в наших думках і діях. Невідомо як і коли.
А завтра була війна…
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
