«Я дивився і плакав. Це був не просто найбільший літак у світі, це була гордість України. І ще більше боліло від усвідомлення та спогадів про те, що і я колись був причетний до творення нашої «Мрії», був свідком її першого польоту в мирне небо. А тепер все згоріло…»
Так згадує про ту жахливу новину 27 лютого 2022 року Євген Корнєєв, киянин, який нині мешкає в Переяславі. Власне, свою історію знайомства із «Мрією» він, як з’ясувалося, обійшов розказати у всі три редакції Переяслава. Тож не йдеться ні про ексклюзивність, ні про копірайт, але вирішили таки запропонувати до вечірнього читання на Переяслав. City і нашу версію цієї історії.
Коли згоріла наша «Мрія». Версії
«Російські гелікоптери низько промчали над Дніпром, їхні лопаті розрізали вологе зимове повітря. Вони вилетіли з Білорусі на південь, до місця, де річка переходить у тиху гладь, яку місцеві називають морем, а потім звернули у бік Гостомеля, за 35 км від Києва. Ударні вертольоти Ка-52 "Алігатор" вдарили по «Антонову».
Так детально газета The Washington Post (WP) описувала напад на стратегічно важливий аеропорт під Києвом у своєму спецпроєкті "Битва за Київ" у серпні 2022 року.
«На аеродромі в Гостомелі перебував на ремонті флагман і символ української авіації – легендарний Ан-225 «Мрія». Масованими обстрілами російські окупанти знищили «Мрію» – така була новина від вітчизняних медіа.
Про неї українці дізналися саме 27 лютого. Близько 16:00 написало видання «Радіо Свобода», посилаючись на власні джерела на підприємстві «Антонов». Та насправді сталося все раніше. "Після 5-го авіанальоту розбомбили "Мрію" повністю. Це трапилось в перший день (24 лютого – ред.). Обстрілювали з вертольотів", – так тоді підтвердив міський голова Бучі Анатолій Федорук.
За однією з версій, найбільший у світі літак з вертольотів обстріляли росіяни, за іншою – українська артилерія, яка працювала по аеродрому Гостомель.
Представник ДП "Антонов" Володимир Смусь розповів журналістам, що уперше побачив зруйновану "Мрію" відразу після відступу росіян. Тоді на території аеродрому нарахували 150 одиниць знищеної російської техніки. Він вважає, що літак спалахнув, найвірогідніше, саме від неї, розташованої поряд з ангаром, яку знищували ударами українські сили.
Про те ж саме говорив і російський пропагандист Олександр Коц, який побував у Гостомелі, ще коли там стояли росіяни. Бої за Гостомельський аеродром тривали до останніх днів березня 2022 року. 2 квітня Міноборони України оголосило, що територія Київської області звільнена від росіян.
Свою версію представник "Антонова" пояснює тим, що повністю згоріла саме передня частина літака, яка була ближче до російської техніки, а задня – вціліла. Утім, у матеріалах слідства СБУ, з якими змогли ознайомитися журналісти видання ВВС, йдеться про те, що після деокупації у задній частині корпусу "Мрії" виявили некерований реактивний снаряд, який використовується вертольотами Ка-52. Тобто російські гвинтокрили стріляли по "Мрії" теж.
Втім близько третини обладнання "Мрії" цілком придатна для використання в інших літаках. Деякі двигуни відновили і вони використовуються на літаках Ан-124, посянив Смусь.
Крім "Мрії", Унаслідок боїв за Гостомельський аеродром, де базувався флот української цивільної авіації, було повністю знищено ще два АНи, п'ять літаків зазнали суттєвих пошкоджень.
Бої за аеродром Гостомель
"Думаю, плану знищення не було"
Журналісти WP у своєму проєкті, посилаючись на джерела і в українському уряді, відтворили хронологію подій перших місяців великої війни. Водночас засвідчили, що українська влада не вірила в такий напад і не готувалася, попри прямі запевнення іноземних розвідок. Але і всередині країни були зрадники. І те, що «Мрію» не евакуювали завчасно разом з «Русланом» та іншими авіабортами, посилаючись на те, що вона була на ремонті, – це теж була зрада. Цю версію підтримує і наш співрозмовник.
– Я думаю, що це була та сама історія, що із президентом корпорації «Мотор Січ» колаборантом Богуслаєвим. Адже двигуни на «Мрії» були саме їхні, і вони, до речі, найслабша ланка цього лайнера. Але колаборанти хотіли просто здати росіянам цей літак. Це була домовленість, тому він не полетів в Лейпціг напередодні, як було можливо. Спеціально знищити навряд чи хотіли, бо все ж таки, хто її будував чи обслуговував – вони були фанатами справи.
Я схильний вірити, що плану знищення не було. Це не логічно, безглуздо, якщо росіяни чіпляються за ту тезу, що цей літак – здобуток і гордість Радянського Союзу. Вони очікували, що прийдуть «асвабадітелями», тут їм хліб-сіль і ось вам – «Мрія» в подарунок.
Вони хотіли захопити її як зразок найвищого інженерного досягнення, а не як купу металобрухту. Росіяни не сподівалися на опір в принципі, а потім, розраховували, що в зоні цього стратегічного об’єкту точно не буде боїв. Але прорахувалися, а їхні пілоти тоді вже не дивилися, куди скидали бомби. Це просто так склалися обставини…
В АН-225 зруйнована передня частина борта: кабіна пілотів зі всім обладнанням, носова секція фюзеляжу, двигун, шасі та частина крила.
Україні в спадок від космічного проєкту
– А до речі, чому й справді "Мрія" залишилася в Україні, коли ділився срср?
– Насамперед, її було розроблено конструкторським бюро Антонова в Києві і зібрано на цьому ж підприємстві. У "Мрії" було українським головне – технічна ідея і розробка, як то кажуть, мізки вкладені наші. Тут для неї була і база та обслуговування. Потім, це був літак насправді дорогим і нерентабельним з точки зору економіки. Це був космічний проєкт у повному сенсі слова.
Тоді союз розробив програму «Енергія-Буран» із запуску орбітального корабля. Змагання на випередження за технологіями США і їхнього космічного «Шатла». Так ось «Мрію» збудували саме для транспортування «Бурана» до стартового майданчика на космодром, для перевезення інших великих вантажів космічної галузі. І вона встигла виконати один раз цю місію, злітавши на "Байконур" з "Бураном" на спині. А влітку 1989 року повторила такий же політ, зчинивши фурор на міжнародному авіасалоні у французькому Ле-Бурже.
– Коли союз розвалився, згорнули й космічну програму. Вона була надто дорога навіть для срср, не те, що для менших незалежних молодих держав. «Мрію» тоді росія не забрала, бо не мала чим і як її обслуговувати. Втім, в Україні вона теж довго стояла без діла. Лише через сім років її поставили на крило під брендом "Авіаліній Антонова".
Її відновили для польотів, але це були дорогущі рейси. Вона перевозила гуманітарні вантажі. І це були швидше іміджеві акції, бо комерційної не те що вигоди, а й рентабельності не було. Але було багато світових рекордів під прапором України.
"Мрія" з ракетою "Буран" на спині
Робота на заводі Антонова
– Я особисто бачив Антонова тільки один раз, коли ще був на першому курсі Київського інституту цивільної авіації (нинішній НАУ), – розповідає Євгеній Корнєєв. – Він приходив на якусь подію, виступав. Ми всі дивилися на нього, як на небожителя, на легенду. Після навчання я потрапив на роботу на завод Антонова. Мені було 22 роки і мене взяли інженером- експлуатаційником, тобто готувався обслуговувати літаки. До речі, я ще любив грати у футбол і це теж мені допомогло потрапити в команду інженерів, яка тестувала елементи літаків на заводі. Там зібралися теж затяті футболісти.
Ми працювали у величезному ангарі, у висоту як дев’ятиповерховий будинок. Там стояв «Руслан». «Мрія» – у сусідньому ангарі. Ми про це знали, але і нам не дозволялося туди заходити, щоб навіть подивитися здалеку.
Та потім довелося до неї бути причетним ще до першого польоту. Нашим інженерним завданням загалом було випробування на міцність всіх елементів літальних апаратів, тестування їх після певної кількості відпрацьованого часу. Так ми тестували і «Руслана». Мрія була сконструйована за його зразком, але відмінністю було два хвостових кіля і головне – не чотири, а шість двигунів, по три на кожне крило.
І ось нам дали завдання протестувати крило «Мрії». На технічному сленгі це називалося «ламати». І якщо з Русланом ми вже це проходили, під його розмір були стенди, навіть басейн, де імітували внутрішній тиск і так випробовували міцність у різних ситуаціях. То для «Мрії» нічого такого не було.
Ми самі мали придумати спосіб, як це протестувати. Була ідея: відстикувати крило від фюзеляжа «Руслана» і прикріпити крило «Мрії». Але реалізувати її ніхто не брався, це було все вперше і востаннє.
Нас керівництво зібрало і сказали: «Хлопці, можете й не шукати готових рішень, їх у жодних науково-технічних виданнях з авіації немає. Можливо, хтось робив щось подібне в інших галузях». Суть полягала в тому, щоб відстикувати це величезне крило «Мрії», рельсами доправити її в наш ангар і тут пристикувати до «Руслана» і – не пошкодити! Тоді не було формули «сопромату», чи може це зламатися в процесі, чи ні.
Рішення було: піднімати-опускати крило на гідроциліндрах. Такі виробляли поряд із «Антоновим» на заводі «Червоний екскаватор». Але вони мали великий зазор і було складно розрахувати абсолютну синхронність роботи, здається, 40 гідроциліндрів. Всі поршні мали рухатися одночасно і рівномірно.
За досвід взяли історію будівельників, які зводили фактично на пісках багатоповерхівки на Оболоні на палях. Це теж була унікальна у світі розробка інженерів, які так розрахували розподіл навантаження. Наша команда взяла цей принцип за основу і ризикнула, хоча це був дуже дорогий ризик. Але ми впоралися. Потім тестували ще закрилки і переднє шасі.
Перший політ зі свіжою фарбою
– Власне, після того ми мали честь бути присутніми при першому польоті цього гіганта, який відбувся 21 грудня 1988 року. Всі готувалися, чекали керівництво уряду. Але що цікаво, до останнього ніхто не знав, як називатиметься літак. В робочому процесі він іменувався як модель така-то. Хтось байки розказував, що це буде «Людмила», типу подружка «Руслану».
Згодом головний інженер-технічний директор ДП "Антонов" Сергій Бичков розповідав у медіа, як все вирішилося: "У день викочування ми до шостої ранку не знали, яку назву отримає літак. Ми його фарбували і не було логотипу, не було відоме ім'я. І лише о четвертій ранку зателефонував Балабуєв (генеральний конструктор "Антонова") і сказав: "Напишіть на борту "Мрія".
– Тоді обговорювали, що сам Антонов мріяв про найбільший у світі літак. Ось так і назвали, – підтверджує Корнєєв. – Але на заводі на той час не було не те що такого трафарету, а й професійного художника, який би це зробив у найкоротший термін. Тоді згадали про художників-неформалів, які збиралися у підземному переході під Майданом Незалежності, це місце називається «труба». І ось звідти приїхав художник, який просто від руки розмашисто намалював назву «Мрія». Коли її викочували з ангару, ще й фарба не висохла була.
«Мрія» – це був величезний літак і, звісно, важкий. Не кожен аеродром міг його прийняти. На злітній смузі пілот двічі чи тричі робив «пробіжку», ми подумали, що він таки боїться злетіти – відповідальність колосальна. Але зрештою літак так легко відірвався від землі і злетів, що справді, ніби пташка.
До початку збройного нападу росії в лютому 2022-го, цей борт був цілком справний. Його запас льотного ресурсу був щонайменше до 2035 року. За весь цей час експлуатації в літака виникали проблеми тільки з двигунами. У Лебурже «Мотор Січ» отримав за них срібну медаль. Їхні двигуни досконалі з точки зору конструкції, але ми відсталі були сильно в зборці, якість низька і це проблема нашої авіації – низький моторесурс. Один раз у польоті над Атлантикою у «Мрії» відмовили відразу два двигуни, але пілот зумів доправити літак до аеродрому.
Експлуатація Мрії мала більше іміджевий характер, ніж економічну доцільність
Золоте відновлення «Мрії»
– Щодо ідеї відновлення «Мрії» мені хотілося б вірити, але не знаю, хто за це візьметься. Цей літак був прототипом – тобто в єдиному екземплярі. І є таке правило, що вартість такої техніки, щоб це не було, дорівнює вартості золота такої ж ваги.
Задля економічних потреб, як уже казав, це буде неймовірно і невиправдано дорого. Хоча, наприклад, свого часу китайці дуже цікавилися цим літаком, і вони його брали в України в оренду. Повністю обвішали різними приборами, виміряли, зняли всю статистику по експлуатації літака з1988-го року: які проблеми виникли, як поводився метал, все-все. Вони нібито готувалися зробити свою космічну програму. Тоді був навіть такий скандал. Але очевидно, що росіяни могли б потім справді продати їм «Мрію» чи якісь її конструкторські особливості.
Сам Антонов загалом до України ніякого відношення не мав, хіба що приїжджав у Київ працювати як генеральний конструктор. Адже саме в нас був найбільший потенціал інженерно-технічних працівників. А сам літак складали з виробів, які привозили з усього союзу, дуже багато різних підрядників було. Власне і через це відновлювати «Мрію» буде складно. У найближчі роки цього робити ніхто й інший не буде. Мрія – це була вершина інженерного рішення. Далі нікуди. Та й нема потреби.
Я вважаю, що «Мрія» – це точно не економічний проєкт. Але це найвидатніше досягнення нашої науки і нашої технічної спроможності. Це як прапор, бренд, історія і легенда. це символ нашої незалежності.
А відродження ж «Мрії» – це те, що нас морально й емоційно зараз може підтримувати і вселяти віру.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
