Переяславцю Анатолію Качинському 30 років. У далекому минулому він починав свій шлях із мирної справи – токарем у рефрижераторному депо «Укррефтранс» у Фастові. Нині – військовик, який пройшов передову, полон і знову повернувся у військо, водночас став студентом магістратури в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі з 2023 року.
Спочатку був вишкіл у «Правому секторі»
Ідеями українства, героїзмом і відданістю справі захисту національної ідеї засновників ОУН та воїнів УПА Анатолій захопився ще в молодості. У 22 роки прийняв для себе за правило життя як щирого патріота «Десять заповідей українського націоналіста».
Хлопець готувався стати на захист своєї держави ще задовго до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Тож спочатку він записався на службу до добровольчого українського корпусу «Правий сектор», де здобув загальну бойову підготовку. З часом долучився до нині відомого батальйону Дмитра Коцюбайла «Вовки Да Вінчі», служив у штурмовій роті.
З 2017 року Анатолій Качинський – замкомандира бойової машини 54 окремої механізованої бригади ЗСУ батальйону К-2 (спочатку був сформований як розвідувальна рота бригади, а згодом розширений до 2-го механізованого батальйону – Вікіпедія). Відтоді весь подальший шлях він іде пліч о пліч з цією бригадою, наразі є командиром взводу технічного забезпечення.
Перед війною хотів іти в запас і переробляти сміття
– Яким для Вас був початок війни?
– Насправді 22 лютого 2022 року мав закінчитись мій п’ятирічний військовий контракт. На той час у мене була мрія – займатися переробкою сміття. Адже з переробленого пластику можна виготовити близько 52 варіацій різних виробів! Це може бути піщана плитка та черепиця, звичайна лавка або урна для того ж сміття.
Але через два дні після завершення контракту почалося повномасштабне вторгнення, і я пішов продовжувати свою військову справу задля перемоги України.
Тож звістку про початок повномасштабної війни я сприйняв відносно спокійно, часу на емоції не мав. На той момент було важливо зібрати людей й підготувати їх, сформувати такий особовий склад, аби в повній силі та міці зустріти ворога і дати йому по зубах, нагадати, що ми на своїй землі.
Згодом я як сержант взводу технічного забезпечення займався супроводженням колон техніки у гарячі місця боїв, зокрема, допомагали 53 окремій механізованій бригаді. На жаль, із одного з таких рейдів я не повернувся у безпечне місце – 9 березня 2022 року потрапив у полон.
На той час під Волновахою тривали важкі бої, знайомі хлопці попросили нас про допомогу – відбити наступ. Та перебуваючи у засідці, ми потрапили в кільце, яке просто відрізали. Потім був полон. Спочатку нас тримали у Донецьку, потім трішки побув на росії. Там проводили допити з побоями, а ми у відповідь розмовляли незрозумілою для них українською. Наприкінці квітня того ж року мені пощастило потрапити у списки на обмін і я повернувся додому.
– Як продовжилося Ваше життя після того?
– Після повернення я повернувся на службу і став командиром взводу технічного забезпечення та створив ідеальний технічний підрозділ. В нас була своя група, що займалася технічною розвідкою, пошуком бойових припасів та іншого. За це нас часто називали «мародерами». Але декілька разів нам вдалося підчепити навіть вагнерівські танки!
Ми стояли на лінії оборони у селі Мар’їнка. Згодом нас перекинули на місце, звідки наші атакою відбили ворожі позиції, і вони там покидали свої машини. Тож із хлопцями приїжджаємо, а там усе страх як заміноване. Роздивилися що й до чого, і я ще вирішив пройти й глянути глибше у ліс. І там дивлюся – покинутий російський танк Т-72! Отак ми його й забрали серед білого дня.
Ще один такий ми підчепили уночі вже в іншому місці. До речі, у вересні 2023 року цей танк став зіркою нашумілого відео у телеграм-каналі Ukrainian Militant. Там наш танкіст «Кочевник» дзвонив на «Уралвагонзавод» і просив його директора робити танки кращими, щоб українські військові здобували такі трофеї у пристойному стані.
Розробляємо особливий проєкт "Поні"
– Ви згадали про створення своєї ідеальної команди, можете трішки розказати, чим займаєтеся?
– Ми працюємо над розвитком та покращенням технічного забезпечення. Наша команда складається з цивільних і військових, чотири місяці займаємося розробкою багатоцільового проєкту під назвою «Поні». Йдеться про виготовлення прототипів наземних дронів. Поки що ми про це особливо не розповсюджуємося, поверхнево його розкручує знайомий військовослужбовець на своєму ютуб каналі «Добрий рембат». Плануємо наступного місяця реалізувати у діючий прототип.
Технічна діяльність – це набагато складніше, ніж здається на перший погляд. Це серйозні рішення, тривале і раціональне планування. Та один із найголовніших моментів – це підбір особового складу та стосунки всередині колективу.
Моя команда, це 11 людей, стала для мене другою родиною. Одного разу довелося передати керівництво нею іншому командиру, то він часто казав: «Як ти з ними справлявся?». А відповідь проста: «Ти побачив у них погане, незручне, а потрібно розгледіти хороше, потенційне і розвивати їхні таланти».
Також у цій роботі важливо брати на себе відповідальність. Були місії, де ми виконували все ідеально, а іноді доводилося просто тікати під обстрілами, рятувати життя людей. У такі моменти я був відповідальним за них, а за зрив завдання готовий до всього і заявляв: «Знімайте з посади!». Та мені відмовляли.
– Як у Вас виходить поєднувати навчання і обов’язки військової служби, це важливо зараз для армії?
– Моя військова справа пов’язана з комп’ютерною діяльністю та розробкою проєктів з використанням інформаційних технологій. Тому став студентом магістратури за спеціальністю «Професійна освіта (Цифрові технології)» в УГСП. Переглядаю лекції чи виконую завдання у вільну хвилину від основної роботи. Вивчаю систематичне програмування, розбираю протоколи радіоуправління. Так би мовити, поєдную навчання зі своїм військовим «мистецтвом».
Вважаю, що на заміну військовим кафедрам у закладах вищої освіти чи, наприклад, у старшій школі загальної освіти варто запровадити певні технологічні дисципліни, щось на зразок гуртків із вивчення й розробки техніки на радіоуправлінні.
Дітям було б цікаво збирати деталі та майструвати прототипи, наприклад, FPV-дронів. Можливо, комусь із них це сподобається, зацікавить всерйоз і років через десять ми б мали крутих спеціалістів та значний прорив у галузі радіотехніки. Бо сьогоднішня війна – це війна технологій, які ми маємо розвивати і впроваджувати дуже швидкими темпами.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
