"Все, що було кращого за мої 17 років, відбулося в ЦПТО" – такі відгуки пишуть випускники Переяславського центру професійно-технічної освіти про свій навчальний заклад. Цю назву він має з 2008 року, доти багато його випускників отримували дипломи ПТУ-22.
Заклад у різні роки мав статус від регіонального до нинішнього державного з відповідним фінансуванням через обласний бюджет. Та попри це і колектив, і студенти – це здебільшого мешканці Переяславщини, а співпраця з місцевою владою є важливою складовою розвитку цього закладу. Тож Меморандум про партнерство між Переяславською міською радою та ЦПТО затвердили депутати на сесії у січні 2024 року.
Переяслав. City побував днями у закладі і розповідає, як і чому там навчають нині, як організований освітній процес в умовах війни.
"Пердусім подбали про безпеку учнів"
Після відновлення історичної назви міста в жовтні 2019 року, професійно-технічний заклад не перейменовували, і він досі офіційно носить назву Переяслав-Хмельницький центр професійно-технічної освіти. Його незмінним директором упродовж 19 років є Микола Петрович ЛОПАТА (63 роки). Він прийшов тоді ще в училище у 1985 році майстром, пройшовши шлях до нинішньої директорської посади. Микола Петрович розказав, як ці два роки війни жив і працював їхній заклад.
– Це був і є тяжкий час. Хай там як, а від повномасштабного вторгнення росії пройшло уже два роки. Перший рік було особливо складно. Нам у пріоритеті тоді було гарантувати безпеку учнів, і з перших днів війни ми намагалися контролювати їхнє місце перебування.
Багато тоді ж виїхало із батьками за кордон, тож ми тимчасово перевели заклад на дистанційну форму навчання. Після звільнення Київської області від фашистських росіян, по іншому я просто їх назвати не можу, повернулися до звичного навчання.
Директор ЦПТО Микола Петрович Лопата
"Цього року у нас був справжній бум"
Напередодні початку 2023/2024 навчального року я звернувся до керівництва області, аби нам збільшили регіональне замовлення іще на 30 осіб. До війни ми щоразу переймалися, як буде із набором учнів.
А цього року у нас справжній бум: на всі спеціальності – великий конкурс. Раніше набирали одну групу трактористів (30 осіб), а цього року маємо дві, навіть одна дівчина, Олександра, вчиться на цю професію. Її обрали старостою групи й спуску хлопцям вона не дає.
Загалом цього року ми набрали 573 учні.
Проте останнім часом почався відтік – діти з батьками знову виїжджають за кордон. Через це за перше півріччя полишили навчання в нашому училищі 32 особи. На жаль, у нас немає дистанційної освіти, бо здобуття робітничих професій не передбачає такої форми навчання. Учень має бути присутній особисто на практичних виробничих заняттях, інакше як на практиці такі спеціальності не здобуваються. Дистанційно ми його нічому не навчимо.
В укриттях училища є навіть спальні місця
– Від початку військового вторгнення перша наша задача – це безпека учнів. Ми обладнали в закладі укриття й кожна група має там свій клас. Для дітей, які проживають у гуртожитку, додатково там обладнали спальні місця, встановивши ліжка, аби під час нічних тривог вони спустилися туди і все ж по-можливості, відпочили.
Коли будували новий корпус училища, то проєктом уже було передбачено два протирадіаційних укриття. Насправді це були звичайні підвали із цементною підлогою, встановлені дерев’яні лавки. Туди під час великих дощів навіть потрапляла вода.
Тож ремонт цих сховищ ми розпочали з того, що зробили довкола будівлі вимощення, аби в підвал не затікала вода. Стіни обробили від грибка, поштукатурили – це виконали власними силами і за свої кошти. Київська обласна адміністрація виділила фінансування на ремонт підлоги, ми там поклали плитку, а також на заміну всіх дверей.
В училищі діти навчаються і волонтерять
– Навчальний процес намагаємося організувати так, як це було у мирний час. Тобто окрім головних занять, діти відвідують різноманітні гуртки, проводимо заходи. Звісно, що війна дається взнаки і тематика їх відповідна. Гинуть батьки наших учнів, і ми всі разом переживаємо ці втрати.
В училищі проводиться велика волонтерська робота. З початком повномасштабного вторгнення росіян на нашу землю вихованці разом із працівниками ЦПТО долучились до плетіння маскувальних сіток, сортували гуманітарку: доставляли продукти та ліки самотнім, готували їжу для наших Захисників, шили одяг.
Швейні майстерні залучені до пошиття маскувальних халатів, так званих кікімор, а також інших речей, які потребують наші військові. Кулінари повсякчас готують і передають волонтерам випічку для воїнів ЗСУ. Нещодавно учнівське самоврядування ініціювало збір макулатури, щоб виручені кошти передати на потреби ЗСУ.
Від всеукраїнського об'єднання громадян "Країна" за свою волонтерську роботу отримала медаль "За Гідність та Патріотизм" учениця групи № 17 Ліля Крисько. Завдяки зусиллям Юлії та її родини хлопці на фронті отримують амуніцію, медикаменти, маскувальні сітки, одяг та смаколики, приготовлені з любов'ю та вірою в Перемогу.
В училищі проводять благодійні ярмарки
– Що змінилось в училищі в порівняно із минулими роками?
– Ми пішли по шляху створення навчально-практичних центрів по напрямках підготовки робітників. Держава зацікавлена у таких програмах і фінансує: виділяє кошти на ремонт приміщень, на поліпшення матеріально-технічної бази, а це додатково дає розвиток училищу. Зараз у нас створені центри з підготовки:
- електромонтерів,
- трактористів-машиністів сільськогосподарського напрямку.
Також подали у міністерство напрацювання щодо створення центру кравців-вишивальниць. Очікуємо на конкурсу комісію та маємо сподівання все-таки відкрити третій навчально-виробничий центр.
Заняття проводить Віктор Кучеренко
Для підготовки електромонтерів обладнані сучасні класи
«Ірино, за тобою плаче ПТУ»
Ірина Слюсар – заступниця директора з навчально-виробничої частини. До училища прийшла у 1994 році. Викладачка вищої категорії, має педагогічний стаж 25 років.
Ірина Володимирівна згадує, що коли навчалася в школі, приносила не настілки високі оцінки, на які очікували батьки. І якось тато казав: «Ірино, за тобою плаче ПТУ». Ті пророчі слова батька, мабуть, були сказані в такий час, бо зараз училище – це її життя.
Заступник директора з навчально-виробничої частини Слюсар Ірина Володимирівна
– Ми працюємо за такимми основними напрямками підготовки спеціаліств:
- сільськогосподарські трактористи-машиністи категорії А-1; А-2; В-1; В-2; В-3
- слюсарі з ремонту сільськогосподарської техніки,
- водії автотранспортних засобів категорії С,
- електромонтери з обслуговування електроустаткування,
- електромонтер вторинної комутації та зв’язку
- налагоджувальник технологічного устаткування (електронна техніка)
- кравці вишивальниці,
- громадське харчування кухарі-кондитери.
Зазначу, що спеціальінсть з електронної техніки ми вперше відкрили і спеціально для нашого заводу «Костал». Ми з ним активно співпрацюємо, наші учні там проходять виробничу практику. Цього року буде перший випуск такої групи. Побачимо, скількох працівників вони візьмуть на роботу, чи влаштує замовника рівень підготовки спеціалістів.
В лабораторії з електротехніки
Навчально-практичні центри – це більше можливостей
– Відкриття навчально-практичних центрів дає нові можливості для нашого закладу. Це надання додаткових послуг, зокрема, курсів з підвищення кваліфікації, відкриття короткострокових курсів. Вони, до речі, стають актуальними для внутрішньо переміщених осіб.
В училищі є все новітнє обладнання, яке відповідає вимогам замовників для перепідготовки кадрів робітничих професій. В цьому році ми дуже плідно співпрацювали із центром зайнятості. Вони нам залучили на перепідготовку 24 особи за ваучерами за спеціальністю кухар-кондитер. Нещодавно закінчились дводенні курси з організації шкільного харчування в закладах освіти. Сертифікати, які отримали слухачі ,дають їм повне право працювати в шкільних їдальнях.
Навчально-практичні центри стають місцем, де педагогічні працівники можуть проходити стажування, підвищення кваліфікації саме на нашій базі.
Працевлаштування – важливий результат
– Як із працевлаштуванням учнів, які закінчили навчання?
– В училищі завжди була проблема з проходженням виробничої практики та подальшим працевлаштуванням наших учнів, – зізнається Микола Петрович – Згідно з навчальними планами й програмами, з першого по третій курс в кінці року учні мають проходити виробничу практику на підприємстві, аби затвердити присвоєний їм розряд.
Раніше підприємства не хотіли брати неповнолітніх, бо це і робочий час, і оплата праці. На цей час великі компанії уже просять, аби ми прислали учнів на практику. Вони на місцях до них придивляються і визначаються, кого візьмуть на роботу після закінчення навчання. Найбільша потреба зараз у трактористах, водіях, електриках.
Практичну їзду учні починають на майданчику поблизу учбового корпусу
А нещодавно в нас були представники Миронівського хлібокомбінату, то вони на роботу запрошують саме кухарів. Підприємство потужне, окрім основної продукції виробляють напівфабрикати, тож потребують кваліфікованих кухарів.
Також налагоджена тісна співпраця з групою компанії «Ерідон». Минулого року вони із задоволенням взяли наших дітей на практику. Нині один наш випускник працює на їхній сучасній техніці. Щодо електромонтерів, то активно співпрацюємо із агропідприємством «Стейкагро», із швейною фабрикою НУС.
Хотіли би налагодити тісну співпрацю із місцевою Переяславською громадою, бо ми розташовані на території міста, заклад сплачує до бюджету чималі податки, понад 80 відсотків наших учнів – це діти, які проживають на території громади. Підписали меморандум про співпрацю нашого освітнього закладу й місцевою владою і сподіваємось надалі на підтримку.
– Як відбувається під час війни фінансування училища?
На даний час ми безпосередньо підпорядковуємось Департаменту освіти й науки Київської обласної військової адміністрації, тож і фінансування проходить з обласного бюджету. Попри такі тяжкі часи затримок із виплатами немає. Учні отримують стипендію 1250 гривень, заробітна плата вчителям, майстрам виплачується стабільно. Отримуємо від держави субвенцію на здобуття учнями училища середньої освіти.
Обід для учнів коштує 49 гривень
– Наше училище одне із небагатьох на Київщині, яке продовжує харчувати своїх учнів, – наголошує пані Ірина. – Ми власними силами вирощуємо овочі, які на зиму закладаються в овочесховище. Безкоштовно харчуємо соціально незахищених учнів, дітей-сиріт та які позбавлені батьківської опіки. Решта харчується за особисті кошти. Комплексний обід коштує всього 49 гривень.
Загалом наголошу, що ми віримо в нашу перемогу в цій війні, тож є плани на майбутнє. Мріємо відкрити нову професію ІТ-спеціалістів. Микола Петрович загорівся ідеєю випускати спеціалістів зі встановлення сонячних батарей, адже сонячна енергія – це енергія майбутнього. Хочемо відкрити якісь курси з навчання керування дронами. Війна закінчиться, а такі спеціалісти будуть потрібні й у мирний час.
На заняттях
Кравчині та вишивальниці продемонстрували свої роботи
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
