Жителю Переяслава Ігорю Захарченку 45 років, із них двадцять займається підприємництвом. Його постійне місце торгівлі яблуками добре знають переяславці, кажуть, приходять до нього, бо ціни помірні і товар хороший. Про те, як в умовах воєнного часу виживають підприємці, як люди вчаться заробляти і давати собі раду у найтяжчі часи в історії країни, розповідає чергову історію Переяслав.City.
— Стати підприємцем я навіть ніколи не думав. Працювати любив змалку, підробляв, де тільки можна було, щоб мати кишенькові гроші. Ще підлітком наймався сезонним робітником у колишньому радгоспі "Переяславський, збирав горох та кукурудзу і непогано заробляв. Також реалізовував зібрану продукцію у Києві, там вона була в рази дорожча. Так мав власну "копійку" й повну незалежність від батьків.
Відучився у четвертій школі, закінчив у Переяславі ПТУ за спеціальністю «електрик», але й дня не працював за фахом. Втягнувся у торгівлю, мені це було до душі. Згодом придбав автівку і почав мотатися до Києва: продавав овочі, які скуповував у місцевих фермерів. Як тільки не називали люди таких, як я – і спекулянтами, й перекупщиками. Я так не вважав, бо працював порядно, ніколи, як кажуть, «не дер по три шкури».
З часом обрав торгівлю яблуками. Закуповувати їх їздив на кордон із Молдавією, також попутно привозив українських з Чернівців та Вінниччини. Там найкращі сади, вирощують багато якісних сортів, яблука лежкі та смачні.
Приваблювало і те, що поки їдеш по товар, побачиш життя у різних регіонах, наче побував на екскурсії. Пам’ятаю, був випадок, коли закуповували яблука у одного сімейства літніх людей. Дідусь править по чотири гривні за кілограм, а бабуся підходить і тихенько шепоче: «Синку, плати по тридцять копійок за кіло. Я у сім’ї за касира, він і не знатиме, що я збила ціну!»
А ще було, їхали з товаришем на Вінниччину: дорога видалася важкою, то дісталися до продавців далеко за північ – не час для загрузки, та й самі стомлені, голодні. Думали, що люди, які ж нас не знають, уже й хату не відкриють. Та все ж зважилися подзвонити. Аж трубку підняв господар, мовляв, чекаю, хвилююся: де ж ви поділися? Зустрів, постелив у своєму домі, дав поїсти, й рано вранці ми завантажилися й благополучно доїхали із яблучками додому. Оце такий приклад української гостинності.
Заробіток був хорошим у 2000-х. Тоді ще не було в нас такої кількості супермаркетів. Це ж «монстри» торгівлі, які збивають ціни. Тож підприємцям, таким як я, стало значно важче вести справу. Яблука – це товар не першої необхідності. Людина передусім купить хлібину чи літр молока. Між тим яблука дуже корисні, містять багато вітамінів, клітковину, словом, унікальний український продукт. І при цьому з усіх зимових фруктів є найдешевшими.
На свій товар не ставлю захмарних цін. Вторгував, аби вистачило для подальшої закупівлі, – і добре. Розумію, що війна у когось забрала домівку, у когось взагалі усе. Тому пригощаю, коли, буває, просить якась бабуся: «Можна, візьму яблучко?»
Користуються попитом усі сорти: кисло-солодкий "Чемпіон", "Флоріна" – лежкий сорт, яблука червоні до бордового відтінку, тверді, на смак дуже цікаві. Завжди розбирають кислувату «Симиренка» та соковитий "Айдаред".
Інколи люди купують яблука на запас по кілька ящиків. Але для їх зберігання треба мати умови: сухе і холодне приміщення, найкраще – у холодильнику, де плюс два градуси. У теплі плоди дуже швидко стануть розсипчастими. Яблуко не любить і різкого перепаду температури. Звичайний погріб чи підвал теж не завжди підходить, бо матимуть запах сирості, якщо там лежать і картопля чи морква.
Уже давно не торгую по селах. А колись так цікаво було їздити по району: і новини дізнаєшся, й знайомих побачиш. А тепер спалиш бензин, простоїш день, а куплять кілограм чи два.
Крім яблук, я заготовляю горіхи – на них хороший попит. Раніше їх відвозив на Молдову та Миколаїв, а тепер кордони закриті, тому реалізовую у нашому місті. Ще заготовляю картоплю. Цього року восени вона була по п’ять гривень за кіло й ніхто не хотів брати. А зараз уже по 10-15, у Києві дуже добре продається.
Завів підсобне господарство: курей, качок, свинок – поки що суто для своїх потреб. Але можливо, як відчую, що зростатиме запит, перейду на продаж, наприклад, індокачок.
Дрібному та малому бізнесу зараз дуже важко без підтримки, він нині ледве виживає. Було б добре, якби місцеве самоврядування якось і на нас звернуло увагу. Та й самі підприємці якби були згуртованішими щодо взаємодопомоги. Між тим, за два роки повномасштабної війни ніколи не проходив мимо скриньок для збору коштів на потреби ЗСУ. Як заробив, то що маю у кишені, те й покладу. Маємо повсякчас підтримувати нашу армії і дякувати, що маємо змогу хоч так працювати.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуц
