Сержант Збройних Сил України Віталій Шеліх загинув 18 березня 2024 року поблизу села Терни Краматорського району Донецької області. Наших захисників під час виконання бойового завдання накрили ворожі «гради». Віталію Григоровичу було 58 років. Сьогодні, 23 березня, з Героєм попрощалися в Переяславі, повідомляє Переяслав.City.
Віталій Григорович Шеліх народився 7 листопада 1965 року у селі Капустинці Яготинського району. Одружившись, придбав будинок у місті Переяслав і тут оселився. На захист Батьківщини був покликаний ще 2014 року, тоді служив у складі легендарної 95 ОДШБр, вояків якої навіть побратими прозвали «скаженими».
Побував у найгарячіших точках, найбільш складних і кровопролитних бойових сутичках, знищував і брав у полон ворогів, був поранений, переніс операцію, але говорити про все це не любив.
На початку повномасштабного російського вторгнення вже 26 лютого 2022 року Віталій вже був у військкоматі, і знову вирушив захищати Україну. Служив механіком-водієм відділення інженерно-технічного взводу.
– Незважаючи на досить поважний вік, він мав залізне здоров’я, був спортивним, дуже сильним, витривалим, а ще, як то кажуть, хвацьким і беручким. Молодим бійцям навіть ставили його у приклад, – розповідає побратим Віталія. – Ми з повагою називали його «Дідом». Він був абсолютно безстрашним, завжди опинявся там, де найбільш небезпечно. Також мав загострене почуття справедливості. Такі люди особливо страшні для ворогів, бо саме на них «тримається земля».
Нам дуже його не вистачатиме. Ми знаємо, що він кохав свою дружину, любив синів, просто обожнював онуків, з нетерпінням чекав на кожну зустріч із сім’єю. Завжди пам’ятатимемо нашого «Діда», битимемо ворогів так, як це робив він, – обіцяють побратими.
– Він же мені дзвонив 17 числа, а я була в кухні і не почула, – згадує дружина Лідія. – Потім набрав іще раз, кажу йому: «Як ти?» – «Ще не вбили», – відповів. Перед тим говорила з ним, він просив, щоб я відправила посилку. Я й склала йому одяг, каву, цигарки, надіслала… А якраз 18 березня в мене день народження, чекаю, що ось буде дзвонити і вітати. А він мовчить… Уже ввечері кажу невістці: «Катю, давай батьку подзвонимо, бо щось не те». Дзвоню – недоступний.
А наступного дня – дзвінок з невідомого номера, чоловічий голос у трубці каже: «Бажаю здоров’я». Я ці слова почула – і ноги підкосилися, серце одразу все зрозуміло. Далі він питав, як давно я зв’язувалася зі своїм чоловіком, а тоді й сказав, що він загинув… Отакий зробив мені «подарунок»… – плаче жінка.
Відспівували загиблого Героя в Успенському соборі. Труну не відкривали. Людей було багато – друзі, сусіди, містяни, які вважають своїм обов’язком проводжати полеглих Захисників в останню путь. Під час заупокійної служби присутні не стримували сліз. На завершення заупокійної служби всі опустилися на коліна, і священники, віддаючи останню шану, виконали «Пливе кача…».
Поховали Героя Віталія Шеліха з військовими почестями на Заальтицькому кладовищі. Без чоловіка, батька та діда залишилися дружина Лідія, сини Олексій та Ярослав, онуки.
Вічна слава та шана Героям. Пам'ять про відданих синів України назавжди залишиться в наших серцях.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
