Пів року минуло відтоді, як у кращі світи пішов Захисник України переяславець Володимир Кочин. Він помер 17 вересня 2023 року від ран, отриманих на полі бою. Про те, яким він був чоловіком і батьком розповіла Переяслав.City його дружина Людмила Кочина.
«Ми прожили разом одинадцять щасливих років»
– Володя народився 18 вересня 1981 року на Чернігівщині – селище Березна Менського району. У його батьків було п’ятеро дітей, він – найменший. Після закінчення школи пішов в армію, служив у прикордонних військах у Криму. Там він і отримав звання старшого солдата. Після служби нікуди не вступав на навчання, пішов зразу на роботу, аби матеріально допомагати батькам.
Знаєте, за давнім українським звичаєм найменша дитина в родині мала жити з батьками та допомагати їм. Тож Володимир, мабуть, дотримувався саме таких традицій. Він одружився, в них було донечки Юля та Настя. Аби заробити більше грошей, чоловік поїхав на роботу в Київ, там працював будівельником. Та сімейне життя в нього не склалося, він розлучився.
А після того, у 2008 році, мене з Володею познайомив його товариш. Я на той час працювала у київській лікарні. Приблизно через рік нашої дружби він запропонував мені вийти заміж і я погодилась. Володя приїхав до нас у Переяслав – у батьків просити моєї руки. Ми прожили разом одинадцять щасливих років.
Маленький Володимир на руках у тата (був п’ятою дитиною в сім'ї Кочиних)
Під час строкової служби (улюблене фото Володимира)
«Він був чудовим татком чотирьох доньок»
– Чоловік після одруження ще майже рік працював у Києві. А коли у нас народилася Крістіна, Володя покинув там роботу, приїхав у Переяслав. Хотів побільше бути з нами, виховувати донечку. Тут влаштувався спочатку на хлібозавод, а потім батько порадив перейти працювати в ЖЕК. Згодом у нас народилася Вікторія.
Володя був чудовим чоловіком і батьком. Знаєте, це багато що про нього скаже: він дбав про своїх дітей і від першого шлюбу. Дівчатка майже щоліта приїздили до нас на відпочинок. У родині було однакове ставлення як до наших спільних дітей, так й до його старших.
Чоловік дуже любив своїх донечок. На їхні дні народження влаштовував справжні свята з клоунами, із купою повітряних кульок, особисто готував для них різноманітні смаколики. Дівчата нині вже дорослі, Настя працює в Києві, але й дотепер, після загибелі татка, вона щомісяця на вихідні приїздить до нас у гості.
Щаслива сім'я Кочиних
Зізнався перед останнім виходом на "нуль"
– З початком повномасштабного вторгнення вони разом із батьком пішли у місцеву самооборону. Будували блокпости, чергували там. Володя все поривався йти до військкомату, а я його стримувала, казала: прийде повістка, тоді й підеш.
Одного дня у січні 2023 року він мені сказав, що отримав повістку і йде проходити медкомісію. Як було насправді, зізнався пізніше. Це було 16 вересня, і це була остання моя з ним розмова. Він збирався іти на «нуль». То був його останній вихід… Тоді й розказав, що на їхній вулиці представники військкомату шукали якогось Володимира. Він почув, вийшов із двору, мовляв, я теж Володимир і згоден йти до війська. Отак він пішов на війну за чужою повісткою.
Місяць перебував у військовій частині під Києвом, а потім його відправили на перепідготовку до Німеччини. Після того вишколу його призначили на посаду командира відділення. За псевдо взяв собі прізвисько «ВІВА» – так його звали друзі у шкільні роки.
Серед шкільних друзів, які жартома називали його «ВІВА»
"Володіну військову форму бережу"
Володя втратив на війні багато друзів. Коли він приїхав у відпустку після другого поранення, я побачила, як він змінився. Внутрішньо… Я не знаю, як це передати словами. Дивлюся на нього – немов би нічого особливого не різниться, немовби все мій же Вовчик, але погляд зовсім інший. Немає в очах тої лукавої жаринки, посмішка зовсім не така… До мене та дівчаток його ставлення не змінилося, він був таким же уважним, турботливим, але якимось іншим… Коли він повертався на фронт, то сказав, що їде туди воювати за нас, аби сюди не прийшов російський загарбник.
Прапор, який прислали Людмилі побратими Володимира
Після загибелі Володі я підтримую зв'язок із хлопцями з його підрозділу, ми переписуємося. Що їм треба і можу – відправляю посилки. А вони підтримують нас: на свято Миколая переказали гроші і попросили, щоб купила подарунки від «військового Миколая» донькам Володимира.
Чоловік загинув за день до свого дня народження. Йому мало би виповнитися 42 роки. Я відправили невеличку посилочку із подарунком та малюнками донечок. Напередодні він мені зателефонував, то була остання наша розмова. Тоді сказав, що посилку отримав, але відкриє її на свій день народження… Не довелося… Не дожив…
Його побратими привезли ту посилку разом із тілом свого командира і я поклала її нерозпечатану в домовину. А Володіну військову форму бережу. Я запакувала її, аби подовше зберігся запах мого коханого чоловіка…
Володимира Кочина поховали з усіма військовими почестями на Ярмарковому кладовищі.
Картина, яку намалювала Настя, донька Володимира від першого шлюбу
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
