"Не вберегли ми тебе від війни, синок, але ж ти так біг у військкомат, так біг..." – згадувала крізь пекучий біль і гіркі сльози мама Вадима Рубана, пригортаючись до його домовини. Пристроми усім селом провели свого Героя в його останній земній дорозі сьогодні, 8 квітня. За десять днів він міг би святкувати 26 день народження, але навіки залишився двадцятип'ятирічним. Про сміливого, щирого і жартівливого Вадима та церемонію прощання з ним розповідає Переяслав.City.
Він був найкращим серед нас
– Разом із нами у 46-ій окремій аеромобільній бригаді десантно-штурмових військ Вадим із червня 2022 року. Він був найкращим серед нас, – розповідають побратими. Хто зміг приїхати, сьогодні тут. – Бачите як багато наших приїхало, з усієї України Вадим зібрав нас тут. Максим у чотири ранку виїхав, бо з Миколаєва, а он він із Марʼїнки сюди примчав...
Ми були не просто бригада, а сім'я. Ми всі брати і Вадим був нам братом. Він настільки світла людина, я таких майже не знаю, безкорисливий, щирий і сміливий. Дуже сміливий. Ми щиро вдячні батькам за такого сина – він був справжнім побратимом, надійним. А ще фізично загартованим, спортивно підготовленим і нас до спорту заохочував. Прямісінько на фронті, коли був вільний час, ми займалися на турніках, підтягувалися, бігали.
Він разом з нами спочатку навчався, потім всі разом поїхали на перше наше бойове завдання. Це було в Херсоні. Далі – запорізький напрямок, а потім відразу, без відпочинку, нас направили у Бахмут.
Чекав на контрнаступ
– Він чекав на контрнаступ, ми всі чекали, – розповідає військовик, свої імена чи позивні просить не називати, бо вони ж воюють. – Вадим, не зважаючи на свою молодість, був справжнім чоловіком, він хотів якнайшвидше звільнити людей з окупації, прогнати геть з нашої землі ворога... У свої 25, а то і роком молодшим, він без вагань ішов у бій – палко любив свою країну і робив усе можливе, щоб наблизити перемогу.
На позиції він міг не їхати – туди направлялися інші хлопці. Того злосчасного дня ми поїхали з ним удвох щоб просто подивитися позицію – де нам жити, що нам брать з собою, як облаштуватися... – розповідає про останній день життя Вадима товариш, який був поруч. – Вадя був такий веселий, усмішливий хлопець, любив жартувати, товариським був.
Перед від'їздом у цю дорогу ми ще стали кави попили, посміялись з чогось і поїхали до планованих позицій. Триста метрів не доїхали – нас накрили "Гради"... – на цих словах побратим Вадима замовк, не зміг більше нічого розказати про ті страшні миті. Тільки погляд був промовистим – у ньому вбачалася вся внутрішня його і біль, і злість, і горе, коли на очах гине друг...
– Він мріяв створити власну сім'ю, – підсумував розмову ще один військовослужбовець 46-ї окремої аеромобільної бригади. – Кохав дуже свою дівчину, але поки війна, казав, не хоче одужуватися. Переживав, що у разі своєї загибелі зіпсує дівчині життя, зробить її молодою вдовою. Тому казав: "Виграємо війну і я одружусь, придбаю будинок і ми тоді заживемо..."
Траурний кортеж зустрічало все село і лелека...
Живим коридором із самого ранку сьогодні траурний кортеж із домовиною загиблого Вадима Рубана зустрічали в Переяславі на вулиці Ярмарковій працівники служби ветеринарної медицини. З букетами жовтих нарцисів, із жовто-блакитними стягами на колінах віддали шану молодому колезі, який став їхнім захисником уже в Небесному Війську.
Весь час, доки люди чекають кортеж, із букетиком стоїть плаче Тетяна Білецька:
– Вадим працював на м’ясокомбінаті у Пристромах, але рахувався у нашому штаті як ветеринарний лікар. Ми всі вийшли його провести… Дуже хороша і світла дитина. Такий позитивний завжди. Він пішов на війну добровольцем, зразу, як усе почалося. Його мама тоді плакала, просила, ну він все вирішив. Він патріот України. І в мене син служить… вибачте, не можу говорити… – не знаходить більше слів, бо сльози душать і шматують материнське серце.
У Гланишеві та Вовчкові дорогу додому Захиснику люди встеляли сосновими гілочками, зустрічали і проводжали його на колінах. У рідному селі – Пристромах – крім жителів чекав на кортеж із домовиною Героя лелека, розповіла Переяслав.City Марія Лях, очільниця Студениківської громади:
– Лелека зустрічав кортеж, кружляв над людьми, проводжав нашого Героя до самого дому. Тоді, поки на батьківському подвір'ї Вадима велися приготування до служби, птах кудись подівся. Але, як тільки батюшка розпочав молитву, лелека знову став кружляти над подвір'ям... увесь цей час був разом з людьми... Здавалося, що цей птах – Вадим, який прилетів попрощатися з батьками, братом, рідними і всім людом... Сьогодні, біля своєї домовини, він зібрав дуже багато людей. Його багато хто знав, усе село прийшло попрощатися, з інших сіл приїхали знайомі, побратими з різних куточків України.
У таких молодих ворог відбирає життя, знищується цвіт української нацї. Вадим був спортсменом, хорошим футболістом. Односельці характеризують його як дуже працьовитого, світлого хлопця, кажуть, що без усмішки на обличчі його майже не бачили.
Заупокійна літургія відбулася у сільській церкві Архистратига Михаїла. Далі прощальною ходою громада провела Героя до місця його останнього спочинку – на місцеве кладовище. Там у ряд від дороги вже майорять українські прапори біля могил чотирьох полеглих воїнів із Пристрім. Вадим Рубан став п'ятим.
Ольга Бочкевич, жителька Студеників, прощаючись з Вадимом зачитала авторський вірш-присвяту Герою-земляку:
Не плачте, мамо, я не загинув – лиш білим птахом у небо полинув.
Тут побратимів у мене багато... Не плачте, мамо.
Не плачте, мамо... Не сумуйте, тато...
Як хочеться рано проснуться – почуть: "Закінчилась війна".
Діти довкола сміються, відлуння ракет вже нема,
І дрони уже не літають, не чути свисту ракет,
І командир не каже хлопцям: "Синочки, давайте – вперед"...
Останні прощання... Ріки сліз... Невимовний біль. Розкраяне, пошматоване материнське серце. Жінка пригорталася до синової домовини і просила у нього пробачення:
– Пробач нас, не вберегли ми тебе від війни, синок, але ж ти так біг у військкомат, так біг... Синочку, чому ти мені не снишся... Жодного разу не приснився... Чи ти ображаєшся на мене за щось... Сину, я так хочу, щоб ти мені приснився. Хоч один разочок тебе ще побачити... Ти обіцяв повернутися, заспокоював мене, казав: "Мамо, не плач, я обов'язково вернуся додому". Синочок мій, моя гордість, я так пишаюся тобою, так люблю тебе – ти ж у мене найкращий...
Материнський біль відлунням торкався кожного присутнього серця... сльози градом лилися з очей навіть у тих, хто Вадима особисто не знав. Біля домовини ставали на коліно і низько вклонялися друзі, знайомі, побратими...
Рубан Вадим Миколайович служив у ЗСУ майстром-номером обслуги артилерійського взводу 3 артилерійської батареї артилерійського дивізіону. Загинув 2 грудня 2023 року під час ведення бойових дій, внаслідок обстрілу ворожих РСЗВ "Град", поблизу населеного пункту Костянтинівка Донецької області. Йому навіки 25...
Із 2 грудня 2023 року вважався зниклим безвісти. Тіло воїна ідентифіковано внаслідок збігу ДНК.
В одну мить осиротіли мама й тато, назавжди без рідної душі залишився старший брат…
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
