Приходила в Музей хліба і довго стояла перед своїми панно «Хліб минулий» та «Хліб сучасний», які замовив Михайло Сікорський. Вона працювала над ними чотири роки, і свого часу заради цієї роботи переїхала зі столиці до провінційного Переяслава. Ганна САМУТІНА – унікальна мисткиня, яка свої твори заповіла історичному місту. Як її вшановують нині, розповідає Переяслав.City.
Вшанування
У виставковій галереї переяславського Центру культури і мистецтв 15 квітня урочисто відкрили виставку «Що по-справжньому красиво – те і вірно». Її приурочили до 95-річчя з дня народження землячки заслуженої художниці України Ганни Самутіної.
Ганна Самутіна на тлі своїх робіт
Наступного дня на виконкомі міськради ухвалили рішення про відкриття меморіальної дошки в її честь. Розмістять на фасаді будинку, де вона мешкала останні роки в Переяславі – на вул. Б. Хмельницького, 59. У 2016 році вулицю Олега Кошового в місті перейменували на Ганни Самутіної (Це невеличка вулиця, яка з’єднує вулиці Петропавлівську і Підварську, що за комплексом «Артак»).
Ім’я Ганни Самутіної відоме чи не кожному переяславцю. Багато мешканців міста старшого віку пам’ятають цю невисоку енергійну жінку з сивим хвилястим волоссям та напрочуд дзвінким голосом. Часто можна було побачити її в Музеї просто неба: вона збирала там обліпиху, чорноплідну горобину, барбарис, іргу, чабрець. І щоразу роздивлялася в сотий раз свої роботи, які там виставлені.
Величний спадок
Ганна Іванівна Самутіна народилася 1 травня 1929 року у Ташані в сім'ї хліборобів. З відзнакою закінчила Київське училище прикладного мистецтва за спеціальністю «художнє килимовиробництво» та факультет графіки Київського державного художнього інституту. Працювала на кіностудії ім. О.Довженка, у видавництві «Веселка», на Київському монументально-декоративному комбінаті.
Художниця писала аквареллю, пастеллю, кольоровими олівцями, олійними фарбами. У роботах станково-монументального мистецтва використовувала різноманітні незвичні матеріали: річкові та морські мушлі, скло, камінці, намистини, соломку, очерет, насіння, з допомогою яких на світ з’являлися справжні шедеври.
Творила багато і плідно, створила понад 400 картин, з них майже 300 робіт зберігала у власній квартирі. На запитання, чому не продає їх, відповідала, що жодної не продала і продавати не хоче, тому що це – її спадщина для улюбленого Переяслава, де вона прожила майже 20 років. У 2007 році їй присвоїли звання почесного жителя міста, а наступного року вона отримала звання Заслуженої художниці України. На той час вона була вже тяжко хвора. 16 квітня 2009 року Ганна Самутіна померла.
Саме переяславський період вважається найбільш плідним у творчості художниці. Тут вона сягнула вершин майстерності, поєднувала в своїх картинах, здавалося б, несумісне – фарбу, соломку, кришечки із пляшок і бляшанок, мушлі, намисто, шматочки дерева, скла та іншого.
Мистецтвознавці вважають, що найвідоміші художні галереї світу могли б пишатися такими її шедеврами як «Творчість космосу», «Чаша Амріти», «Від суєти до простоти», «Музика сфер», «Джерело вічного життя», «Космос і хаос», «Старт до радості», «Від пантеонів до безсмертя», «Гімн материнству», «Дерево роду», «Танець злуки». Ім’я Ганни Самутіної у 2018 році внесено до списку «100 видатних митців України».
Задуми зробити альбом
Ювілейну виставку у Переяславі відкрили виступами юних учасників судії конферансу «Акцент» Центру культури і мистецтва. Показали архівні кадри інтерв’ю з Ганною Самутіною. Вона повністю присвятила своє життя мистецтву: не мала ні сім’ї, ні дітей. У віці і хвору її доглядала сестра Софія Болсуновська. Нині вона з родиною живе в Ізраїлі. Прислала відеозверненя, в якому подякувала землякам за збереження творчості Ганни Іванівни. На церемонії були присутні міський голова Вячеслав Саулко, делегація від Ташанської громади на чолі з головою Василем Вовчанівським та інші гості.
Представник ГО «Ташань» імені Віталія Краснюка Юрій Коржов: «Люди старшого віку, мабуть, пам’ятають тоненькі книжечки з українськими народними казками, які в дитинстві ми дуже любили. Вони були чудово ілюстровані, і автором малюнків була Ганна Самутіна. «Іван-Побиван», «Дідова дочка і бабина дочка» – це справжні шедеври. Її руку, її творчий почерк неможливо сплутати з жодним іншим.
Перед війною в нас був проєкт із Тарасом Нагайком – видати альбом з усіма творами художниці. Він знайшов майже всі її роботи, навіть ті, які за кордоном. Я вдячний Володимиру Набоку, який оцифрував її картини. Дуже сподіваюся, що коли настане мир, ми знову повернемося до цього задуму і альбом побачить світ.
Іван Якименко, голова ГО «Відродження Переяславщини»: «Свого часу мені пощастило спілкуватися з Ганою Іванівною, брати участь у влаштуванні її виставок у Києві та Переяславі. Багато високопосадовців державного рівня були у захваті від її робіт».
У кожного художника – свій шлях
Тетяна Буторіна, керівниця гуртка «Дизайн композицій» БХТДЮМ: «Коли я почала займатися соломкарством, було дуже складно, бо не мала вчителя. І тут я дізнаюся, що до Переяслава приїхала майстриня, яка виготовляє панно в музеї саме з соломки. Ми познайомилися, вона виявилася дуже цікавою, розумною, простою в спілкуванні. Але щодо творчості вона сказала: «Я до всього приходила сама. У кожного художника – свій шлях, і ти теж повинна пройти свій. Вибирай ті методи, які підходять саме тобі». Своїми знаннями вона не поділилася, але я вчилася на її картинах.
Пізніше я подружилася з її сестрою Софією Болсуновською, яка доглядала художницю після інсульту. Мене дуже цікавив склад клею, який Ганна Іванівна використовувала у роботі. Навіть зараз, коли пройшло вже стільки років, відірвати мушлю або намистину від її картини майже неможливо. Софія мені сказала, що сестра варила його сама, і рецепт його, на жаль не зберігся. Вона пробувала його знайти, але марно.
Ще зверніть увагу на обрамлення картин – мисткиня ніколи не купувала готові рамки. Вона знаходила дощечки, шматки плінтусів, які люди повикидали, підпилювала пилочкою, фарбувала, підбивала цвяшками – і вони ставали справді унікальною оздобою її робіт. Подивіться уважно на картини: там і намистини, і фрагменти ланцюжків чи браслетів, ґудзики, кришечки від пляшок, значки… Скільки треба мати творчої уяви і смаку, щоб із такого непотребу, як вона їх називала сама, створювати подібні шедеври!
Ганна Іванівна подарувала мені і моїм вихованцям 100 картин. Вони зараз розміщені у лекційній залі БХТДЮМ – будь-хто може прийти і подивитися на них. Там є останні її роботи, які писала вже тяжко хворою: одна похмура, у темних кольорах, фарби лежать нерівно, незграбно; друга – на третину незавершена. А взагалі – я вдячна долі, яка звела мене з талановитою художницею Ганною Самутіною».
У неї був чудовий голос
Наталія Александрова, керівниця вокальної студії «Камертон» КЗ «Переяславський ЦКМ»: «Мій чоловік був військовим, служив у росії. Та коли Україна стала на шлях незалежності, я з двома дітьми повернулася на Батьківщину. Займалася повсякденними справами, але весь час відчувала, що маю нереалізовані можливості.
Якось зайшла в художню школу, а там Ганна Іванівна готує свої картини для виставки. Вразив її мелодійний дзвінкий голос, енергійність і позитив. Ми познайомилися. Коли вона почула, що я музикантка, закінчила диригентсько-хорове відділення училища імені Глієра, вигукнула: «Мені тебе сам Бог послав!».
В той час вона якраз організувала хор духовної пісні, запрошувала всіх переяславців, хто мав музичну освіту.
Анна Дебеляк розписала партії, ми репетирували, потім співали в церкві. Дуже багато людей йшло на служби, щоб почути неперевершену красу церковного хорового співу. Потім, коли українська церква почала переходити на українську мову, ми підтримали отця Василя Гречку. Він служив в Успенському храмі, і його звідти вигнали. А ми ще довго ходили потім співати під стінами церкви, і Ганна Іванівна завжди була з нами. У неї був чудовий голос, чиста інтонація.
Ми з нею спілкувалися суто по-жіночому, вона зі мною ділилася якимись речами, приказуючи: «Я тобі це кажу, бо більше ніхто мене не зрозуміє». Вона жила, творила, харчувалася, слідкувала за здоров’ям по-своєму. Мені було з нею дуже цікаво, і я дякую Богу за знайомство і спілкування з дійсно духовною людиною, від якої я дуже багато почерпнула».
Виставка діє
На виставці картин Ганни Самутіної представлено близько 50 робіт. Від їхніх сповнених і насичених барв та позитивної енергетики, національного колориту, незбагненного філософського змісту, що спонукає до роздумів про сенс життя, – складно відірвати погляд. Сюжетні композиції, пейзажі, жіночі образи надихають, сповнюють надією на краще.
Приходьте, дивіться – це БЕЗКОШТОВНО!.
Виставка триватиме до 15 травня 2024 року.
Роботи можна побачити у мистецькій галереї на другому поверсі переяславського Центру культури і мистецтв у будні з 10:00 до 16:00. Адреса: м. Переяслав, вул. Г. Сковороди, 81.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
