Великдень 2024 року за новим календарем відзначається 5 травня. Представники церкви кажуть, що ухвалення іншого літочислення жодним чином не впливає на святкування великого торжества. До нього у Переяславі почали вже готуватися. Зокрема, тематичні майстер-класи зі створення писанки проводять в НІЕЗ «Переяслав». Про особливості таких занять Переяслав.Сity розповіла старша наукова співробітниця Наталія РЕВЕГА.
– Наталю, наскільки популярним є ваш нинішній проєкт «Великодній Дивограй»?
– Наші попередні проєкти для дітей: «Хатинка святого Миколая», «Таємниця глини» стали дуже популярними і викликали інтерес навіть у старшокласників, які до нас записувалися на заняття. Тож до такого величного свята всі чекали чогось нового і цікавого. Ще місяць тому наші попередні учасники почали телефонувати і ставити перед фактом: «Ми ж приїдемо до вас розписувати писанки!», – усміхається пані Наталія.
– Діти до нас записуються наперед і навіть не уточняють програму: «Пишіть нас, ми прийдемо!». Є багато тих, хто приходить третій рік поспіль. Ці діти ростуть на наших очах, стали нам дуже знайомі й близькі, їм уже не треба пояснювати, де залишити одяг, де покласти телефони.
Ми давно «переросли» межі міста – до нас часто приїжджають гості і з сільких громад. Були учні з Єрківецької та Великокаратульської гімназій, чекаємо на Пристромську та Дівичківську, завітали дітки і з Баришівського району. До 26 квітня всі дні вже повністю зайняті, тож записуємо охочих на додаткові години у другій половині дня.
Це популярність, вважаю, не стільки конкретного заходу, як нашого проєкту загалом. Минулого року ми вже проводили майстер-клас із писанкарства та плетіння маленьких кошиків. Нині вирішили змінити формат на складніший – мистецько-просвітницький «Великодній Дивограй».
Ми ж як музейні співробітники покликані не тільки збирати і зберігати предмети чи польові записи, ми повинні займатися також і просвітництвом. Адже нашим дітям, як свого часу і нам, випала важлива місія – піднімати з руїн і розбудовувати, розвивати Україну. А як вони це зроблять без знання своєї історії? Поки ж бачимо, що дозвілля наших дітей проходить у телефоні і вони мало обізнані з українськими традиціями та звичаями.
– А в чому особливість чи відмінність нового великоднього проєкту?
– Захід складається з трьох частин. Спочатку проводимо для наших гостей тематичну лекцію-бесіду в ігровій формі, розповідаємо, що таке Великдень, що таке писанка і чому ми розписуємо її саме напередодні Великодня. Також розповідаємо про види писанок – крашанки, мальованки, дряпанки, крапанки та інші. Показуємо різні орнаменти на них та що вони означають.
Потім починається тематичний майстер-клас. Діти дуже люблять малювати, і ми пропонуємо їм оздобити акриловими фарбами дерев’яні заготовки писанок, а воском – курячі яяйця. Також разом з ними створюємо святкові композиції, наприклад, з великоднім кроликом чи курчатком, які прийшли до нас із Заходу, із тією ж крашанкою.
Третьою частиною проєкту є гра з дітками, на яку вони завжди чекають із нетерпінням. Перед початком гри ми розповідаємо про традиційні забави, якими розважалися українці на великодні свята. Наприклад, нагадуємо, як називалася найміцніша писанка чи крашанка, якою під час гри «в битки» розбивали інші, а всі розбиті яйця переможець забирав собі.
На Переяславщині її назва – «моцак», а селі Воропаївка Вишгородського району, звідки я родом, – «кріпак». Знайти таке яйце було непросто: міцність визначали по тому, як воно крутиться, чи спливає у воді гострим боком донизу, ще й на зуба його перевіряли, щоб не дзвеніло! Колись клали такого «моцака-кріпака» до кишені і йшли з ним гуляти, а поверталися додому з повною корзиною яєць, ще й не один раз.
Бути переможцем у таких змаганнях вважалося дуже престижним. Адже харчування в ті часи було не надто ситним, тому цінність для сім`ї та ще й після тривалого посту такої кількості яєць була значимою. І звісно, що обрядове, навіть сакральне значення писанки чи крашанки для людей було великим.
– Які ще ігри проводите?
– Граємося так: діти стають у коло, кладуть перед собою свої писанки чи крашанки і розкручують їх: чия зупиняється останньою, той і переміг. Писанки решти учасників гри також дістаються переможцю. Якщо коло велике, то «здобич» буде чималою. Можна й по-іншому: учасники стають у ряд і запускають свої писанки котитися – чия пройде довшу відстань, той і молодець, отримає повний кошик яєць! Такі заняття з дітьми тривають у середньому дві години.
– А про ваші унікальні фотозони теж подбали?
– Так, вони також є, і дуже красиві та колоритні. Я підбирала ескізи та орнаменти, а наш незрівнянний майстер на всі руки Григорій Дмитрович Єгоров виготовив великі стилізовані писанки, біля яких наші гості охоче фотографуються.
– Хто займається втіленням у життя таких проєктів?
– У нас склалася команда: я з донькою Сабріною, вона студентка Університету Григорія Сковороди в Переяславі, а також Вікторія Литвишко, Тетяна Виногородська. Вони вже навчені, досвідчені: можуть і писанку оздобити, і організаційні питання вирішити.
– Напевно, такі заняття потребують тривалої підготовки?
– Насправді так, для цього треба багато сили і терпіння. Ми ж не можемо нікого образити, не приділити уваги, проігнорувати, тому влаштовуємо і по два майстер-класи на день.
Акрилові фарби закуповуємо вже літрами – так багато їх розходиться. А гляньте, скільки ось дерев’яних заготовок яєчок та кроликів, скільки ось підготували уже порожніх курячих яєць для розписування, а ще скільки їх розбивається, бо це ж діти!
Нашим гостям має бути приємно сідати за стіл і брати до рук пензлики, писачки, фарби, тому після кожного заняття ми все чистимо, перемиваємо і на це йде не одна година. Але робимо це без нарікань.
Дітей треба любити, бо дитинство одне, і ця щаслива безтурботна пора в житті кожного не повториться. Я казала це не раз: найбільша радість, якщо я зробила щасливою хоча б одну дитину. Зараз настали такі непрості часи: війна, смуток, горе, страх, невизначеність, якщо в цьому негативі постійно «варитися» без жодного світлого промінчика, то можна з глузду з’їхати. А так дивишся на усміхнені личка діток, на їхні малюнки, хай не ідеальні, але виконані дуже старанно, з любов’ю, – і теплішає на душі. Знаєш, це неможливо передати – біжить дитя до тебе, обіймає і шепоче: «Я тебе заберу до себе жити!».
Усі наші майстер-класи, ігри, заняття, фотозони, закупки, клопоти, втома – заради саме таких моментів.
Нашу бесіду вкотре перервав телефонний дзвінок до Наталії: «А коли до вас можна привезти діток?» – запитував жіночий голос у слухавці…
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
