Продовжуємо знайомити читачів Переяслав.City з представниками малого бізнесу, який виживає в умовах війни і підтримує місцеву економіку. Ця розповідь – про невеличку сімейну справу, яка склалася спонтанно й лише розпочинає розвиватися.
– Ми не корінні переяславці, – розповідає Володимир Лихоліт. – Разом із дружиною та сином переїхали до Переяслава з Золотоніського району два роки тому. Син вступив на навчання в місцевий Центр профтехосвіти, освоює спеціальність слюсаря-машиніста. Я влаштувався у лісгосп, дружина – на птахоферму у Миронівці.
На своїй малій батьківщині я працював у школі вчителем історії. У вільний час займався столярством, до якого мене заохотив брат дружини Микола. Показав, що столярні вироби можуть бути не просто практичними речами, а й стати прикрасою дому, створювати настрій. Микола був моїм наставником, і його вплив важко переоцінити.
Відтоді минуло п’ятнадцять років, і я від помічника доріс до рівня майстра. Щось перейняв від наставника, до чогось дійшов своїми мозолями. Спочатку виготовив на замовлення знайомих табурет. Згодом почав створювати складніші меблі: столи, ліжка та ін. Мене підтримували рідні: дружина Ірина, сестричка Оксана, дружини брат Микола. На іменини дарували станки та столярні інструменти, і то були для мене найцінніші подарунки. Пізніше вже сам придбав циркулярку, фуганок, рейсмус. Чим більше поринав у столярську справу, тим більше інструментів з’являлося. Обирав уже не такі примітивні, а професійні, якісного виробництва. Вдома облаштував майстерню та кімнату, де фарбував меблі. Під час переїзду в Переяслав я забрав і всі станки та приладдя. Ми живемо у приватному секторі, тож у сараї знову облаштував майстерню.
Якось узимку займався виготовленням стола. Син Володимир деякий час спостерігав, як я старанно обтесую дошки, підлаштовую деталі. Потім запитав: «Допомога потрібна?» – «Звісно!».
Тоді подумав, що він кілька годин потягає дерево і гайне до друзів, тим паче, монотонна праця синові буде не до душі. Та я помилився. Володимир працював, аж сопів, уважно придивлявся до моїх маніпуляцій із інструментом. Був на підхваті, аби щось підняти, притримати чи переставити. Відтоді приходив із навчання й прямував у нашу майстерню. Там разом працювали над замовленнями: предметами інтер’єру, пазлами з дерева, подарунковими наборами та ключницями.
Коли відчув, що «столярка» для нього серйозною справою, зробив йому подарунок – купив лобзиковий станок, нехай опановує! Із задоволенням спостерігаю, як син переймає мій досвід, активно допомагає та має вже власні цікаві ідеї. Тепер є не лише наші спільні роботи, а і його особисті – ключниці кількох видів та іграшки-пазли. Вже кілька разів виходив зі мною на базар продавати.
Основні вироби, які я виготовляю, – це столи та ліжка з масиву деревини. Більшість замовлень виконую за зразками фото, враховую побажання замовників, коригую щось, аби виріб був досконалим і комфортним у практичному застосуванні, прикрашав оселю та слугував багато років. Використовую зазвичай відбірну деревину сосни та вільхи. Вироби покриваю екологічними фарбами та лаками.
Люблю працювати з деревом, яке пахне і лісовою свіжістю, і фарбами. Радію, коли тримаю готовий виріб. Спочатку виготовив комусь із друзів чи знайомих стілець, його побачили його друзі та знайомі – і просять собі, так пішло «сарафанне радіо».
Якось стругав дошку для нарізання продуктів. Дружина кілька разів заходила у столярку й придивлялася, потім порадила: «Особисто мені, як жінці, було б приємніше, коли б така річ мала ще й якийсь декор».
Прислухався до її слів і другий бік дошки прикрасив фігурками моряка з дівчиною. Замовнику теж сподобалося і він придбав відразу кілька дощок. Дружині на кухню потім зробив таку ж як підтвердження того, що уява жінок часто буває джерелом цікавих ідей.
Загалом надихає до роботи відчуття, що твоя праця потрібна. Інколи, здавалося б, прості звичні речі мають на нас вплив, про який ми навряд чи колись думаємо. Наприклад, проста ключниця. А це ж не просто предмет інтер’єру, необхідний органайзер, це насамперед настрій, з яким ми починаємо новий день, виходячи з помешкання й беручи ключ від вхідних дверей. Увечері знову відбувається наступний крок до тепла рідного дому та сімейного затишку.
Звичайний обідній стіл. Добротний, красивий, надійний, він увечері перетворюється на центр уваги, місце об’єднання родини, де приймаються важливі сімейні рішення. У ліжку ми проводимо одну з найспокійніших частин нашого життя. Це місце має бути комфортним та привабливим, сприяти доброму і здоровому відпочинку.
Мені приємно проживати у такому красивому й привітному місті, наше сімейство встигло у нього закохатися. Сподіваємося, що наші вироби сприятимуть хорошому настрою переяславцям. Адже атмосфера життя створюється з порогу наших з вами осель.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
