На недільному базарі біля Екомаркету і вздовж дороги до ліцею торгують переважно власноруч вирощеним товаром. Там можна купити купку моркви за символічну ціну, на відрі картоплі скинуть кілька гривень, виторгуєте дешевше зелень чи фрукти. Продавчині припрошують: «Купіть у мене хоч що-небудь: що дасте, за те й продам, аби не нести додому». Серед цих продавців упізнаю Нелю Корнієнко (57 років), у неї багато весняних квітів та овочів.
– Я з дитинства працюю на землі, змалечку знаю, як садити город, доглядати за рослинами, порати худобу, – розповідає про себе. – Люблю землю та працюю на ній, а вона віддячує мені гарними овочами, ранніми квітами. Я не місцева, але полюбила Переяслав більше ніж свою малу батьківщину. Родом я з Чернігівщини. Закінчила Ніжинський педінститут імені М.В. Гоголя.
Працювала там учителем, а у 2002 році мене обрали на посаду сільського голови у Забарівці.
Село невелике – близько 500 дворів. Так люди бігли до мене за допомогою із усіх питань: побутова сварка, не поділили межу, не приїхав вчасно рейсовий автобус – відразу до сільського голови! І так зранку й до вечора. Моїй донечці Інні на той час було шість років, синові Дмитру – два з половиною. Чоловік допомагав і дітей доглядати, й дім у порядку тримати, морально підтримував. Чотири роки пропрацювала на цій посаді, набула хорошого досвіду і навичок керівника, що дуже допомогло у подальшій роботі.
"У сільській раді розписувала молодят"
Рідна сестра після одруження уже давно проживала у Переяславі і багато розповідала, яке це красиве місто, як тут багато музеїв та які гостинні люди. Часто приїздила з сім’єю до неї і якось вирішила: «А чому б нам не переїхати сюди на постійне місце проживання?» Поруч сестра, університет, де навчатимуться діти. Порадившись із чоловіком, так і зробили. У 2006 році стали переяславцями.
Чоловік влаштувався працювати на «Молпродукт», а мене на конкурсній основі прийняли у міську раду. На той час міським головою був Іван Якименко. З теплотою згадую ті роки. Колектив був дуже дружний, згуртований. Тож уранці хотілося йти на роботу, не відчувалася втома, хоча весь день на ногах, проходиш різні ситуації. Та у 2018 році через хворобу тата мусила залишити роботу.
Під час роботи у міській раді
Я скільки себе пам’ятаю, наша сім’я весь час мала додаткові кошти для проживання – торгівлею на базарі. Ще малою я допомагала батькам збирати полуницю та смородину, яку вони продавали у Гомелі. Коли підросла, то допомагала на городі та в саду, доглядала домашню живність: свиней, качок, курей. А корова – то годувальниця, коли переїздили до Переяслава, то везли і її з собою. Тож молочкою торгую давно, маю постійних клієнтів, які десятиріччями у мене купують.
Отак виходить, що базар – мій малий бізнес. Дуже вдячна батькам, які навчили працювати на землі, вирощувати городину. Мама була вчителем біології, тато – агрономом. Варто було йому лиш увіткнути гілочку від дерева, й через деякий час вона укорінялася. Мабуть, від нього успадкувала вміння доглядати рослини. А ще в мене дуже багато квітів, на кожен сезон свої: від первоцвітів, тюльпанів до півоній та хризантем. Заодно продаю й різні домашні овочі та фрукти. Вирощую ранню картоплю під плівкою, на неї маю постійних клієнтів, бо екологічно чиста, не кроплена препаратами. Вирощую базилік, сім’я його охоче додає у різні страви. Роблю вдома пасту песто: базилік, горішки, петрушка, кріп, сир та олія. Все збиваю міксером і виходить чудова намазка на хліб.
Пані Неля із донькою
Я вирощую багато різної зелені, окрім згаданої: шпинат, салат, естрагон, огіркову траву – вона дуже корисна, з нею смачні салати, намазки та окрошка. Популярний і хрін, бувало, по пів мішка листя та коріння продавала. Його часто беруть для «хреновухи», роблять настоянки для розтирання, використовують для консервацій.
Коли вторгую декілька гривень, а коли кілька сотень. Людей на базарі поменшало, деякі продукти навіть подешевшали. На такій оце торгівлі, яку мають прості люди, не збагатишся. Хотілося б, щоб овочі коштували дорожче, адже, щоб їх виростити, затрачується не менше праці, ніж на виготовлення тих крафтових сирів чи інших дорожчих продуктів. Але час від часу маю стабільну копійку. А якби сиділа вдома, то й того б не було.
Рання картопля, 2023 р.
Вважаю, як є лишки продукції, варто нести на базар. Не продасться, то можна віддати переселенцям або на потреби ЗСУ. Особисто для мене торгівля – більше хобі, ніж можливість заробити. Саджу городину, а потім дивлюся, як усе проростає й отримую велике задоволення та внутрішній спокій. Від землі черпаю позитивну енергетику, яка дає мені сили, щоб далі трудитися.
Пані Неля із сином та чоловіком
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
