У багатьох селах Переяславщини є музеї чи бодай куточки про історію населеного пункту, його минуле, видатних людей тощо. Такий музей існує і в селі Помоклі. За однією з версій, відлік заснування села ведеться з 1407 року. Та все ж більшість дослідників історії краю посилаються на документальне підтвердження – відому карту Гійома де Боплана, і датою заснування села Помоклі прийнято вважати 1622 рік. Яким же є музей історії цього давнього села?
Спочатку музейні експонати – атрибути старовини і предметів побуту минулого століття – традиційно зібрали й зберігали в Помоклівській школі. А після того, як у 2012 році її закрили через малу кількість учнів, експозицію перенесли в приміщення сільської бібліотеки та об’єднали в єдиний сільський музей на дві невеличкі кімнати.
В одній із них організатори відтворили обстановку шкільного класу воєнного періоду 1941-1945 рр. На стендах і в окремих альбомах є фотографії з сюжетами шкільного життя: уроки, заходи, а найбільше – групових фото учнів різних класів. Також збереглися класні журнали, навчальні плани, які писали вчителі. Та зазвичай найбільшу цікавість викликають меблі та предмети вжитку.
Наприклад, тут можна побачити ручки з гострими перами і чорнильниці – таким було письмове приладдя дітей повоєнних років. Зошити в косу лінійку, в яких школярі навчалися каліграфії – красивому письму, в користуванні школярів є досі. Але в сучасних зошитах вже дещо інша графіка, та й папір різниться якістю.
У другій кімнаті музею історії села Помоклі розміщені знаряддя праці, посуд, одяг, побутові речі. Наприклад, маленька діжка без дна. Старожили кажуть, то «медичний прибор», з допомогою якого діткам лікували енурез. Та як саме це робили, на жаль, уже ніхто не пам’ятає.
Нині чи не в кожного в кишені лежить мобільний телефон, здебільшого як багатофункціональний пристрій, яким і телефонують, і читають там новини, з нього дивляться кіно і слухають музику. А як було раніше? Історію музичних пристроїв можна також дослідити в сільському музеї. Тут є патефон, радіола з вініловими платівками, бобінний та касетний магнітофони. До цієї ж когорти можна віднести і переносний транзисторний приймач на батарейках та радіоприймач для проводового мовлення.
У музеї є найбільше вишитих рушників
А ось про архаїчну керосинову лампу, можливо, хтось і згадав у перший рік повномасштабної війни росії проти України, коли вимикали світло і старші в родині діставали такі каганці, щоб не сидіти в потемках десь у підвалі під час ворожих повітряних атак.
У помоклівському музеї є і речі традиційних ремесел Переяславщини. Це ткацький станок, веретена, мотовила, витушки, жорна, ночви та прядки. У побуті господині користувалися важкою металевою праскою, яку треба було нагрівати біля відкритого вогню чи на грубі. Коло печі поралися з рогачами, їжу тримали в глиняних глечиках та макітрах, які як автентика подекуди повертаються у побут теперішніх родин.
Зокрема, це і вишивані сорочки та рушники, а то й свитки та жупани. І нехай поки що як святково-обрядовий атрибут, але все це – про цілісність і тяглість історії та побутових традицій українців. А головне, що всі ці речі мають свою українську місцеву автентичність. Вірогідно, чимало подібних експонатів ще зберігаються в «запасниках» – десь на горищах, у сараях мешканців села. І якщо виникне потреба, то можна там зібрати солідну експозицію.
Можливо, не всі такі старовинні речі нині мають матеріальну цінність, але в значенні історичної спадщини – вони безцінні, адже за кожною з них – чиясь доля, чиясь історія. Як наприклад, рушники та картини, які вишили в різні роки помоклянки. Колись вони прикрашали їхні хатини, а тепер ними завішані ледь не всі стіни в музейних кімнатах.
Експозиція музею, що відтворює шкільний клас 1941–1945 рр.
Дещо стало в нагоді і учасникам сільської художньої самодіяльності для підготовки концертних програм, як реквізит у постановках вистав. Та й самі артисти-аматори вміють творити вишивані дива на своїх уже сучасних рушниках та картинах.
Наприклад, ще до початку вторгнення рашистів художня керівниця Помоклівського будинку культури Наталія Ходан вишила портрет Тараса Шевченка з текстом його «Заповіту».
А талановита художниця Наталія Шарикіна створила картину з солоного тіста, на якій «увіковічені» реальні учасники аматорського фольклорного народного колективу «Помокляночка». Персонажі виконані настільки майстерно, що люди справді впізнають на цій об’ємній картині своїх конкретних земляків-артистів. Цей витвір, до речі, вже вісім років прикрашає кімнату для репетицій в місцевому клубі. Зараз же місцеві артисти свій талант спрямували на прагматичну допомогу – плетуть теплі панчохи та пояси для наших захисників.
Віталій ХОДАН
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
