В одному старовинному степовому селі жила родина – батько з матір'ю та діточки. Але одного року трапився страшний мор, померло багато люду й худоби. спорожніло село і в господарстві цієї родини вимерла вся животина й пташина, а на додачу ще й дружина господаря захворіла і віддала богу душу. Зажурився господарь і пішов по людях на заробітки, а дітки його собі в хатинці зостались і виживали як могли, бо тато зрання йшов з оселі, а вертався як дітки вже спали. Так вони вбого й дотягли до страстної суботи.
Як і завше повернувся господарь додому вже надвечір, але дітки його все ще чекали. Побачивши батька зраділи, тулилися до нього і з надією чекали, що він зараз запалить у печі вогонь і буде в них свято. Проте з сумом подивився батько на дітей, зазирнув у пічь, а там тільки вітер холодний завива. Задумався бідося, навіть на сина увагу не звернув. Вирішив випробувати щастя й обійти сусідів, може хтось зглянеться на його вбогого, та дасть хоча б жаринку з печі. Тож поплентався по сусідам, але із зневірою, бо знав давню прикмету – не можна нічого нікому давати у великодню ніч, бо так можна й щастя своє віддати.
Обійшов чоловік майже всіх сусідів, ніхто ніц не дав, навіть слухати про його дітей не схотіли. Ось вже й благовіст став закликати до Всеношної, а в нього не те що розговлятися немає чим, а навіть світла в хаті не має, щоб зустріти Світло Христового Воскресіння. Зажурений пішов він у степ, і о чудо! Побачив чумаків, які грілися навколо ватри і з останньою надією пішов до них. Поки йшов, то весь час подумки щиро прохав Господа про допомогу. Підійшов до чумацького гурту чоловік, а вони всі сидять колом, всі в чистих сорочках та палять люльки. Зняв чоловік шапку, вклонився чемно та з відчаєм попросив дати йому жаринку, щоб разом з дітками достойно зустріти Воскресіння Господнє.
Мовчать чумаки, потім найстаріший сказав тихенько:
– підставляй полу.
Бідося аж затремтів від радісної надії, навіть не задумуючись відгорнув полу своєї благенької свитки й отримав цілу пригоршню жаринок. Бігом побіг додому, бо вже благовість став частіше бити, і в момент, коли вже почалася Літургія, у бідняцькій хаті засвітилося Світло! Радів батько, раділи дітки. То не страшно, що самий кусок чорного хліба зостався в родині на розговини, зате в печі вогонь і можна зігріти душу цим віфліємським світлом.
Сусіди всі дуже здивувалися, що в небожиній хаті засвітилося. Пішли заглядати на те диво та розпитувати в чоловіка – хто ж йому той вогонь дав. Він без потайки все розповів. І навіть, цілу полу свитки показав. яка була ціла цілісінька! Побігли заздрисники в поле до чумаків і собі цього дивного вогню просити. Всім щедро було в поли насипано жару, але ніхто й вуглинки не доніс до своєї хати, у всіх той жар пропалив їхні новеньки свитки та плахти. Побігли всі назад до чумаків лаятися за спалений одяг, а там вже не те що від валки але й від ватри сліду не зосталося – чудо чуднеє! Ось такий він вогонь Віфліємський, знає кому в руки датися.
Сьогодні відбулося сходження вогню Благодатного, тож сподіваємося, що всім "чистим серцям" пошле він своє тепло і світло, а нечестивих і заздрісних (рос.падлюк) спалить своєю могутньою силою.
Світлина з малюнку українського художника М. Ткаченка, журнал "Всемірная Иллюстрація"
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
