Центральна дорога Цибель на Переяславщині устелена квітами – село зустрічає свого Героя. Морпіх ЗСУ Сергій Піскун помер 14 травня 2024 року в лікарні через ускладнення після серйозних поранень. Сьогодні, 19 травня, він назавжди повернувся з війни – "на щиті", повідомляє Переяслав.Сity.
Від батьківської хати траурний кортеж із тілом Сергія Піскуна до храму Святого пророка Іллі вирушив пішою ходою вулицями Циблів. Люди встеляли живими квітами його останню земну дорогу, ставали на коліна і низько схиляли голови. Навіки попрощатися з Сергієм прийшли рідні, близькі, друзі, однокласники, сусіди, односельці.
– Як же можна було не прийти. Я увесь вік прожила поруч із його батьком Іваном та дядьком Василем. Така хороша родина. Молодий ще зовсім Сергій, він народився і виріс у нашому селі, так шкода. За всіх воїнів душа болить, – із сумом зауважила жителька Цибель Галина Миколаєнко.
– Він постійно був у розвідці. Стрільцем був і снайпером, – розповіла найстарша сестра Воїна Наталія Кушнір. – Сергій був спецпризначенцем, служив у морській піхоті – на таких як він казали — "морські котики". Строкова служба його пройшла в авіації.
Сергія Піскуна призвали 17 січня 2023 року. Відтоді вдома бійцю бувати доводилося рідко. Захищав Україну наш земляк у гарячих напрямках.
– У Бахмуті був, Херсоні, Харкові. Може ще десь – не про все нам розповідав, – наголосила Наталія. – Йому доводилося виконувати важкі завдання у надскладних умовах. На одному із завдань уламками снаряду йому сильно травмувало ноги. У Харкові робили операцію. Під час неї лікарі вийняли близько двохсот дрібних шматочків!. Видалили також вени, бо в нього ще до війни був варикоз, а на фронті він ускладнився.
– Але, не зважаючи ні на що, він навіть у госпіталі, думав про своїх побратимів – переживав, щоб у них все було, – додала сестра Олена. – Він казав, що хлопцям холодно, то ми їм грілки і провізію посилками відправляли. Завжди таким був: у першу чергу про когось подбає, а тоді вже про себе.
– Після операції йому треба було ще долікуватися, – впевнена Наталія, – зміцніти… Але їх немає ким замінити, тому довелося знову йти на передову. Він на одне із завдань пішов на милицях. В розвідці був тиждень, холодно, мокро… Людський організм не всесильний – ноги в Сергія стали дуже пухнути, боліти. Він телефонував і казав мамі, що все тіло в нього пече і болить…
Ми просили, щоб його відпустили, хоч на якийсь час – обстежитися, з’ясувати, чому ноги пухнуть і болять. Але його не відпускали.
Перед Великоднем Сергій був кілька днів удома і мені зізнався, що відчуває лихе. Сказав тоді тихенько: «Тасьок (так він мене називав, – уточнила Наталія), я так чую, що більше додому не повернуся». За кілька днів до смерті його відправили на реабілітацію в Одесу. Він подзвонив, такий щасливий: «Мене відправляють на лікування в Одесу. Вже їду». Це був останній його дзвінок...
Рішення прийняли пізно. Травми дали ускладнення і 14 травня його серце зупинилося. Чи зараження якесь пішло, чи тромб обірвався. Він помер у Миколаївській лікарні швидкої медичної допомоги.
Так і не встиг одружитися… Будучи в Харківському госпіталі, закохався в Олександру, вона волонтерка. Дуже підтримувала його, в усьому допомагала. Справді щиро кохала нашого Сергія. Вони планували побратися, але… Не судилося…
До місця вічного спочинку Сергія Піскуна – на циблівське кладовище люди також ішли, встеляючи шлях Героя квітами.
– У нашій громаді Сергій вже тринадцятий, чиє життя обірвала війна. Військовослужбовцям надзвичайно складно. Тут – у тилу – ми повинні стати як один кулак. Допомагати всім чим можемо – хтось продуктами, хтось молитвою, хтось фінансово.
Треба згуртовуватися, бо воїни ЗСУ виборють для нас мир і роблять надможливе, щоб над нашими головами не літали ракети, – прощаючись із земляком, сказав Олександр Палагута, голова Циблівської громади.
– Хлопців треба змінювати. Я зараз звертаюся до всіх чоловіків – на фронті не вистачає людей. Дехто воює вже більше двох років. Вони фізично виснажені, їм треба відпочити, – зауважив Володимир Мамітько, офіцер 1 відділу Бориспільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Героя поховали під супровід трьох пострілів та виконання Гімну України, на цвинтарі в Циблях. У Сергія Піскуна залишилися мама Валентина, батько Іван, старші сестри – Наталія та Олена.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
