На Переяславщині знову день втрати і болю… Сьогодні, 13 червня, у Лецьках "на щиті" проводжали в останній земній дорозі свого Героя – нацгвардійця Руслана ЮХИМЕНКА. Він загинув 8 червня під час виконання бойового завдання біля села Липці на Харківщині. Воїну навіки 24 роки, повідомляє Переяслав.City.
Громадське прощання з Героєм відбулося у Володимирському храмі в Переяславі. Прийшло багато друзів Руслана, його однокласники, люди, які навіть не знали хлопця, але вважають за обов'язок віддати йому останню шану. Почесна варта була з числа нацгвардійців, церемоніал поховання також проводили представники НГУ.
Мама Воїна ридає і обіймає закриту домовину і не може повірити, що там її син. Крізь гіркий біль і сльози хилиться до труни і каже, що не вірить… що буде чекати на нього… що не бачила його тіла…
Після похоронної літургії, яку справили священники ПЦУ та традиційного виконання "Плине кача..." процесія рушила на малу батьківщину Воїна – у Лецьки.
Траурний кортеж у Лецьках зустрічало все село на колінах, з прапорами України в руках. Остання дорога Захисника до батьківського дому була встелена живими квітами.
Сьогодні Руслан востаннє на своєму родинному подвір'ї, яке наповнене горем і слізьми. На вході у двір квітами викладений напис "Слава Герою!"
Від закритої труни Героя не відходить його сім'я. Невтішно плачуть найрідніші – вони наостанок не можуть навіть побачити його, торкнутися, поцілувати...
"Вирвали моє серце"... Гірко плаче мама, припадаючи до труни.
Однокласники і друзі Руслана розповіли, що він добровольцем став на захист нашої країни. Ще задовго до повномасштабного вторгнення підписав трирічний контракт на військову службу.
Вікторія Мазурок: "Русік був веселим, життєрадісним хлопцем. Спілкувався з усіма дуже добре. Мав багато друзів. Ніби ось ще недавно він приїжджав додому і розповідав, що міг лишитися в частині неподалік Києва, але обрав інший шлях – справжнього Воїна, попросився сам їхати на фронт, не хотів відсиджуватися в тилу. Хоча й мав проблеми зі здоров'ям – кульгав, але Русік не скаржився".
Максим Захарченко: "Захищати Україну Руслан пішов із перших днів. Він був серед оборонців Бучі. Коли закінчився строк дії контракту, Русік відразу його перепідписав.
Тривалий час він ніс свою службу в тиловій частині і йому пропонували залишатися там інструктором, але він не схотів – добровільно перевівся в бойову, щоб бути корисним на передовій. На Харківщину він поїхав нещодавно. Там для нього війна скінчилася – ворожий обстріл гранатометом став для нього останнім".
Олександр Палагута, голова Циблівської громади, на прощанні з Героєм наголосив:
– 8 червня на Харківському напрямку в Руслана вороги відібрали життя, підло і жорстоко. Він не хотів віддавати своє життя. Він хотів повернутися і розбудувати нашу країну, дітей народжувати і ростити.
Андрій Демченко, представник командування бригади, в якій служив Руслан, під час своєї прощальної промови зазначив:
– Сьогодні наша військова родина прощається з побратимом, другом, командиром, воїном, якого цінувало командування, якого поважали його підлеглі. Він був командиром, який завжди йшов попереду і вів за собою людей, воїном, який зі своїм підрозділом пройшов пекло боїв на Донеччині.
Вони стримували орду в Серебрянському лісництві, знищували вагнерів у районі Кліщіївки, били ворога під Макіївкою. Недавно їх терміново відправили на Харківський напрямок, щоб зупинити прорив ворога і, на жаль, ця ротація стала останньою для Руслана. Він загинув, відбиваючи атаку противника, як справжній Герой – із зброєю в руках.
У Руслана залишилися мама Валентина, батько Григорій, старші брат Іван і сестра Марина та малолітній син Макар.
Представник Нацгвардії передав рідним стяг, яким була накрита домовина, як символ вдячності від держави за відданість Батьківщині, захист своєї держави і всіх українців.
Поховали Руслана Юхименка з усіма військовими почестями під залпи почесної варти та виконання Державного Гімну України на кладовищі в Лецьках. Усю церемонію супроджував духовий оркестр Нацгвардії.
Анна Сафарова, колишня дружина Воїна, дізнавшись про його загибель, на своїй сторінці в соцмережі написала, що ніколи не розуміла вибору і вчинків Захисника, але наголосила, що він – справді герой.
– Він завжди говорив: "Якщо я не піду, то прийдуть тоді, коли мій син буде дорослим, а я цього не хочу і не допущу".
Жінка разом із сином зараз перебувають за кордоном.
Юхименко Руслан Григорович народився 19 квітня 2000 року. Жив у Лецьках, у 2017 році закінчив місцеву школу. З перших днів російсько-української війни став на захист своєї країни. Служив старшим солдатом, командиром відділення взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) батальйону оперативного призначення Національної Гвардії України.
Вічна шана і пам'ять нашому Захиснику. Спочивай спокійно, наш Герою...
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
