Переяслав ще у давньоруський час набув слави міста, де була споруджена така баня, якої до цього на Русі ніколи не існувало. Вона навіть потрапила на сторінки літопису як унікальна будівля! Зауважу, що доти бані на Русі (не плутати з Московією й Росією!) вже існували.
Згадаймо легенду про княгиню Ольгу, яка запропонувала послам древлян сходити до лазні, яку потім наказала спалити. Так ось, у Переяславі єпископ Єфрем у 1090 році збудував не просту лазню (в Україні засвідчене її значення: «низька хатина з маленьким входом, куди можна тільки пролізти»), а на зразок візантійської – кам’яну баню (від староцерковного слов’янського «баніа», тобто місце для миття).
Греки будували терми з мармуровими ваннами, лавами, фонтанами і мозаїчною підлогою. Ось таку баню давньоруські майстри спорудили і в Переяславі на території єпископського двору за 50 метрів на північний захід від Михайлівського собору, а точніше, під захисним валом дитинця на лівому березі річки Альта.
У 1950-х роках саме на цьому місці розкопали загадкову споруду цивільної архітектури. Одразу зауважу, що серед дослідників досі точаться різні версії щодо призначення цієї розкопаної будівлі. Одні історики вважають, що це був єпископський палац, а інші стверджують, що це й є знаменита переяславська терма.
На мою думку, друга версія вірогідніша. По-перше, під час розкопок були знайдені керамічні труби водовідведення, тому логічно, що будівля знайдена під самісіньким валом, адже Альта поруч, туди й стікала вода. По-друге, не виявлені будь-які фрески, тому що пара та підвищена вологість для них згубна. По-третє, літописець чітко зазначив, що таких споруд на Русі ніколи не було, а культові споруди з банними формами даху вже були. Ну й наостанок, в плані це була звичайна двокамерна споруда, але під час розкопок було знайдено багато решток мармурових деталей: капітелів, колон, карнизів, шиферних плит, інкрустованих мозаїкою, різнокольорових кубиків від настінних мозаїк. Всі знахідки свідчать про розкішні прикраси інтер’єрів, які характерні для оздоблення терм.
Враховуючи те, що в ХІ-ХІІ століттях Переяслав був центром великого князівства, то цілком прийнятно, що сюди приїздили купці з Візантії та інших держав, в культурі яких баня була не просто місцем для миття, а своєрідним місцем, де купці усіх гільдій відзначали укладання угод. Працювала переяславська терма до ХІІІ ст., а саме до 1239 року коли Переяслав був ущент зруйнований монголами.
Відтоді й до 1738 року важко стверджувати, що в нашому місті були бодай лазні. Та усе ж припускаю, що населення задовольняло свої гігієнічні потреби старими методами: купали немовлят в ночвах, а нежить і вошей «виганяли» паренням у печі. Для цього піч протоплювали, вигрібали жар, гарячі стіни бризкали водою, потім стелили чисту солому і на дерев’яних лопатах засовували людину всередину, при цьому голова залишалася назовні. Рівень температури встановлювався згідно з бажанням або витривалістю того, кого парили. Такий спосіб парення зберігався в культурі українців майже до 1920-х років ХХ ст., про що неодноразово чула від старожилів Переяславщини і Полтавщини.
Щодо існування в Переяславі бань як окремих споруд, то про них історичні свідчення відновлюються у XVIII ст. Зокрема, у документальних описах Вознесенського монастиря серед будівель архієрейського подвір’я була й баня: дерев’яна, крита залізом. У ХІХ ст. у Переяславі вже існувало декілька бань різних форм власності. Наприклад, на місці впадіння річки Альти в Трубіж, біля Михайлівської церкви, стояв будинок громадської бані, а вище за течією Альти, поблизу мосту і кузень, стояла кам’яна купальня і ванни єврейської громади. Ще одна цегляна будівля, що належала єврейській громаді, так звана торгова баня (торгова – це значить, що передавалася в оренду шляхом аукціону, і її власники часто змінювалися) розташовувалася в кінці вулиці Гімназійної, під Трубежем.
У 1882 році на Заальтицькому форштадті, за в’язницею, збудували повітове лікарняне містечко. На його території окремо звели зрубний флігель, в якому влаштували кухню, пральню й баню. Ще одна баня функціонувала на вул. Б. Хмельницького при приватній лікарні лікаря Мартина Штерна (потім двір належав Зельману Корецькому).
Духовне училище (теперішня територія ліцею І. Мазепи) також мало свою баню. Це був окремий дерев’яний будинок зі спеціальною піччю, до якої не залазили, а заходили, як у парилку. На Заальтицькому передмісті у власності приватників були дві бані: по вул. Б.Хмельницького у дворі міщанина Ясногородського (колишня власність Цалі Вільчура), та по вул. Літописній, поза Борисоглібською площею, у надвірного радника Платона Забугіна, дворище якого в 1890 р. земство придбало і розташувало там богадільню. Баня там стояла окремою будівлею, була збудована в зруб і вкрита залізом.
План частини будівлі
На жаль, поки що не встановлено, де стояла громадська баня в 1920-40-х роках, але вона існувала недовго, бо вже у 1947 році її функціонування стало нерентабельним через незадовільний стан.
Постала необхідність будівництва нової лазні. У 1947 році розглядалися такі варіанти: в південній частині міста по вул. Професійній (колишня. Каранська) поруч з будівлями СПТУ, і в північній частині, в кварталі між вулицями Києвобрамською, Ярмарковою і Григорія Сковороди. Проте в 1952 р. виконком виділив одну земельну ділянку по вулиці Т. Шевченка.
Переяславська комунальна баня була збудована будівельно-монтажним управлінням №3 за типовим проєктом в червні 1954 року. Для бані була споруджена окрема котельня та місцева каналізація з відводом стічних вод по колектору до пойми річки Трубіж. Будівля бані цегляна, прямокутна в плані збереглася до сьогодення, хоча й перепланована всередині.
Центральний вхід оформлений трикутним високим фронтоном і порталом з ліпленням. Всередині приміщення у фойє були стільці для відвідувачів, які очікували на вільні місця (бо інколи були черги), гардероб для верхнього одягу, буфет, у якому продавали ситро, пиво, квас. Окрім двох загальних відділень (чоловічого та жіночого) були облаштовані окремі душові номери.
Загальні блоки складалися з роздягалень, де стояли шафки для одягу, душових кімнат і окремих парильних. Переяславська баня функціонувала майже до кінця 1980-х років, а згодом, через нерентабельність, була закрита і віддана в оренду приватним фірмам. «Підкосила» існування громадської лазні поява в побуті кожної родини власних ван, душових кабін. В другій половині 1990-х років у Переяславі стали з’являтися приватні сауни, які надавали послуги з переліком банно-парильних процедур. Також в місті існують і приватні бані, власники яких використовують їх винятково для своїх потреб.
Колишня муніципальна баня в Переяславі
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
