Благовірні князі Борис і Гліб (у хрещенні Роман і Давид) – перші християнські святі на українських землях. Брати прийняли мученицьку смерть і були канонізовані як страстотерпці. Подія ця прямо стосується історії Переяславщини, адже вбивство одного з братів – Бориса – відбулося у неділю 24 липня 1015 року на березі ріки Альти на північній околиці Переяславського князівства.
Сучасники цю подію асоціюють з місцем у теперішньому мікрорайоні міста – Борисівці, де збудований храм Святих Бориса і Гліба. Але історики наводять аргументи, які це дещо спростовують, розповідає Переяслав.City.
Сини Володимира
Борис і Гліб були наймолодшими і, за свідченням літопису, найулюбленішими синами Володимира Святославича від дружини болгарині. Усього в літопису згадується 12 синів Володимира від різних дружин. Зрозуміло, що ладу в такій сім’ї не було, і після смерті князя між його спадкоємцями розгорнулася війна за право посісти київський престол
Історія міжусобиць Володимировичів доволі заплутана. Складається враження, що усі воювали з усіма, бо кожен прагнув стати володарем Русі. І не до кінця зрозуміло, хто ж кого позбавив життя. Із семи претендентів, які вступили у боротьбу, були вбиті троє – Борис, Гліб і Святослав.
Злодій Святополк втратив «життя своє зле» на роздоріжжі у чужих краях. Судислав відсидів у порубі 20 років, випустили його вже племінники Ярославичі, для яких він не становив загрози. Мстислав утік аж у Тмуторокань (у той час руське князівство на Таманському півострові). Ярослав, відомий нам як Мудрий, став одноосібним правителем, і опис подальших подій дійшов до нас уже з подачі переможця. Тому не можемо стверджувати, що усе відбувалося саме так.
«Так скончався блаженний Борис»
Окрім літописних статей і житій святих князів, маємо лише короткі повідомлення у «Хроніці» Тітмара Мерзебурзького та скандинавську «Сагу про Еймунда». Сага присвячена одному із убивць Бориса, записана у ХІІІ столітті, тому не вважається достовірним джерелом – занадто довго її передавали з вуст в уста. Німецький хроніст, сучасник тих подій, не суперечить повідомленням давньоруських джерел. Окрім одного – він не називає Святополка вбивцею, на це навіть не натякає.
Борис і Гліб визнали право Святополка як старшого в роду стати великим князем, відсторонилися від змагань за Київ, але все одно були втягнуті в боротьбу і стали невинними жертвами. Давньоруські джерела вбивство братів приписують Святополку, який в історії залишився з клеймом «Окаянного». Борис загинув на території історичної Переяславщини, на місці розташування сучасного міста Бориспіль. Місцевість ця іще не була заселеною, але тут, на березі струмка, з якого починалася Альта, зупинялися усі подорожуючі з Переяслава до Києва і навпаки. Іншої дороги не було – тут пролягав єдиний шлях через навколишні болота. Від верхів’їв Альти аж до Києва стояв густий ліс, шлях через нього займав цілий день. Тож подорожуючі ставили шатри для ночівлі, щоб зранку продовжити путь.
Ікона «Борис і Гліб», середина ХІІІ ст., Київ, Національний музей «Київська картинна галерея»
Так вчинив і Борис, повертаючись на чолі дружини батька з походу на печенігів. На Альті його застала звістка про смерть Володимира та про утвердження Святополка, як старшого в роду, в Києві. Бориса дуже засмутила кончина батька, але на вмовляння дружинників піти і зайняти отчий стіл, він не піддався: «Не буде того, щоб мені зняти руки на брата на старшого. Коли отець мій помер, то сей мені буде замість отця». Почувши такі слова, Володимирове військо залишило Бориса – бо ж усі хочуть бути з переможцями, а не з жертвами. Борис залишився з невеликою кількістю молодих воїнів.
Ранок наступного дня Борис зустрів молитвами, читав псалми і співав канони. На повідомлення, що Святополк хоче його погубити, став прохати Бога дати сил прийняти страждання і молив Господа не ставити братові це за гріх. Помолившись, Борис спокійно ліг у шатрі, готовий прийняти свою долю. Тим часом підмовлені Святополком вишгородські бояри Путша, Талець, Єловець і Ляшко напали з усіх сторін і прохромили блаженного Бориса списами. Опісля загорнули його в шатро, поклали на воза, щоб відвезти до Києва, але побачили, що князь іще дихає. Окаянний Святополк, довідавшись, що брат ще живий, послав двох варягів Еймунда та Рагнара, і один з них вбив Бориса мечем в серце. «І так скончався блаженний Борис, діставши з праведниками вінець життя вічного од Христа Бога».
Святослав святим не став
Гліба вбили 5 вересня поблизу Смоленська. Підісланий Святополком Горясір звелів зарізати Гліба. Цей святий князь також не чинив спротиву волі старшого брата, був принесений в жертву «мов те ягня непорочне», за що отримав вічне життя і з’єднався з Борисом.
У ході боротьби загинув іще один Володимирович – Святослав, який святим чомусь не став. І Святополка Каїномторіс в зробили далеко не відразу. Це ім’я зустрічається у князівській родині іще у першій половині ХІІ століття, тобто через сто років після описаних подій. Якби Святополка Володимировича вважали найбільшим злодієм, то князі своїх дітей його іменем би не називали ні за яких обставин. Ім’я тоді мало дуже глибокий сенс і визначало майбутнє людини. А який же батько побажає своїй дитині долю найбільшого грішника?
Багато незрозумілого і несказаного залишилося у ХІ столітті на совісті учасників тих подій. І ми вже, мабуть, ніколи не дізнаємося, як усе відбувалося насправді.
Святість за біблійними канонами
Канонізація мучеників розпочалася іще за життя Ярослава і була продовжена його синами. Чому Борис і Гліб, жертви такої звичної для династії Рюриковичів княжої міжусобиці, стали першими святими на Русі?
Непротивлення злу та послух старшому є важливою християнською чеснотою. Брати не чинили спротив насильству, а терпляче сприйняли волю старшого брата, віддали навіть життя, тож вчинили, як і належить християнам. Однак не тільки смирення стало мотивом для визнання братів святими.
У Середньовіччі події, що відбувалися, сприймалися як значимі лише тоді, коли їх можна було співвіднести з біблійними сюжетами. Чим виразнішим було співпадіння, тим більш значимою уявлялася подія. Істина – це те, що написано в Біблії.
Початок історії християнської Русі та нового руського народу (нового в хрещенні) дивовижним чином співпав із початком світової історії, записаної в Старому Завіті. Історія людства розпочалася з трагедії – убивства Каїном Авеля, а точкою відліку історії Русі стало вбивство Бориса і Гліба.
І неважливо, що події Борисоглібського циклу неоднозначні. Головне, що є злодій – Святополк Окаянний, і є невинні жертви – Борис і Гліб, які повелися чітко за каноном: смиренно виконували волю старшого брата, не чинили спротиву і стали мучениками-страстотерпцями. Своєю поведінкою і самим фактом загибелі від рук брата, як свого часу Авель, вони визначили долю Русі як богообраної країни, освятили цю землю, стали її захисниками і заступниками. Саме тому першими руськими святими є не Ольга, охрещена візантійським імператором, чи Володимир Святославич, який хрестив усю країну, а саме Борис і Гліб.
Мініатюри з Сільвестрівського збірника (XIV ст.) 1. Борис і Гліб удостоюються Ісусом Христом мученицьких вінців. 2. Борис іде на печенігів
Монастир «на крові святого»
Ось така важлива подія відбулася на території Переяславської землі і є частиною нашої регіональної історії. А втім, за тисячу років після тих подій відбулися інші суспільні драми, й середньовічні пошуки біблійних паралелей стали неактуальними. Тож мученицька смерть Бориса і Гліба залишилася у пам’яті лише як одна з норм християнської поведінки.
Нові часи принесли нові цінності та інший світогляд. Непротивлення злу, смирення, послух старшому вже не були головними у поведінці людей. З’явилися нові святі й культ Бориса і Гліба став у ряд з іншими.
На Переяславщині борисоглібська традиція та шанування святих Бориса і Гліба залишилися важливими і дійшли до нашого часу. Народна пам’ять та церковна традиція навіть перенесли місце вбивства Бориса ближче до Переяслава, на територію села Борисівка. Здійснили це монахи Межигірського монастиря, яким належав відрізок берега Альти в названому місці. У 1660 році вони отримали від царя Олексія Михайловича грамоту на заснування монастиря «на крові святого страстотерпця Бориса». Але збудована була лише капличка і встановлено кам’яний пам’ятний хрест, який зберігся донині у приміщенні Борисоглібської церкви, що в міському мікрорайоні Борисівка.
Після ліквідації Межигірського монастиря переяславське духовенство підхопило традицію вважати саме берег Альти біля Борисівки місцем загибелі і пам’яті Бориса. Відтоді блаженні страстотерпці Борис і Гліб стали одними з улюблених місцевих святих.
Легенди і народна популярність
Із пам’яттю невинно убієнних князів народна уява пов’язала й деякі інші місцевості на Переяславщині. На південь від села Студеники, на березі озера Табур, розташоване урочище «Борисове стійло». Згідно з місцевими переказами, записаними у 70-их роках ХІХ століття, тут була остання зупинка князя Бориса перед загибеллю. У другій половині того століття священники студениківської Покровської церкви щорічно 1 серпня проводили хресну ходу до криниці, біля якої начебто був табір Бориса. У кінці 40-их – на початку 50-их років ХХ століття мовознавець В. Брахнов записав у Студениках місцеву легенду, згідно з якою, на березі невеликого болота, у яке перетворилося озеро Табур, була стоянка Святополка, який гнався за братом Борисом до Переяслава.
У 1899 році в Дем’янцях була записана розповідь про курган «Смердюча могила», у якому начебто був похований Святополк, убитий конем під час втечі після вбивства Бориса. А біля села Карань на місці старого русла річки Карань, на зламі ХІХ–ХХ століть був сінокіс під назвою Байдак. За переказами, тут начебто залишилося затоплене судно (байдак) князя Святополка зі скарбами, добутими князем у битві з татарами. Резиденція князя була в Дем’янцях.
Отже, народні перекази і легенди свідчать, що святі страстотерпці Борис і Гліб вшановувалися переяславцями, хоча й не мали в своїй основі історичної достовірності. Вони виникали із співзвучності назв: озеро Табур – табір, урочище Байдак – байдак (судно), а назва кургану «Смердюча могила» вказувала на засудження злочинця і грішника Святополка Окаянного. Але ці розповіді безперечно свідчать про популярність святих Бориса і Гліба на Переяславщині.
Олена КОЛИБЕНКО,
старша наукова співробітниця НІЕЗ «Переяслав»,
кандидатка історичних наук
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
