Сергій Тарасюк із Переяслава в перший день повномасштабного вторгнення росії на нашу землю без повісток і мобілізації став у ряди ЗСУ. Стояв нашим живим щитом на лінії фронту, де б вона не проходила за ці майже два з половиною роки найжорстокішої війни.
17 липня 2024 року він збирався зустріти свій 31-ий день народження вдома з сином, мамою, сестрою, братом, з рідними і друзями, заради яких він пішов на захист української землі і кожного з них. І він повернувся додому саме в цей день. На щиті. Навіки…
Це була дитина душі
Сергій Тарасюк захищав Україну в складі 43-ї окремої артилерійської бригади ім. Тараса Трясила. Служив механіком-водієм розрахунку артилерійського самохідного взводу. Загинув 12 липня 2024 року під час виконання завдань в районі міста Сіверськ Бахмутського району на Донеччині.
Сергій Тарасюк з Переяслава загинув за Україну 30-річним
– Не вірилося, коли я купувала квіти для свого учня і розуміла, що вони останні в його житті… Про це страшно навіть подумати… – розповідає про свого учня Руслана Іванець. – Я в Серьожі була класним керівником і викладала англійську. У 5 класі його взяла і вчила по 9 клас. А тоді він вступив у профтехучилище. Дуже шкодувала, що він завчасно полишав школу – у нас були на нього ще великі надії. Він був у класі мені правою рукою – безвідмовний, сумлінний, мав таку дорослу відповідальність. Я на нього покладалася без сумніву. Це була дитина душі. Той випадок, коли хотілося ставити його в приклад і як учня, і як хлопчика – майбутнього чоловіка. Їхній клас був дуже сильним.
Серьожа мав авторитет серед однокласників – насправді, не для красивої фрази це кажу. Дуже правдивим був і його за це поважали. Він завжди, скільки й знала, був за справедливість – такий мав характер, виховання. Таким людям важко, бо вони не вміють злукавить, вигідну ситуацію використати для себе, щось повернути на свою користь. І на цій страшній війні він прийняв удар на себе за країну, за на усіх. Але так шкода і боляче, і несправедливо, що загинув таким молодим.
Прощання і молебень за Героєм провели у Володимирському храмі в Переяславі (на Підварках)
Прощання і молебень за Героєм провели у Володимирському храмі в Переяславі (на Підварках)
Поховали в день народження
– Мій син із Серьожею дружив, а я навчаю його сина Максима – він п’ятий клас закінчив. Хлопчик дуже розумний, старанний, і таке горе… – крізь сльози розповідає учителька четвертої гімназії Лариса Іванівна. – Максимка на похороні тата був із бабусею – Серьожина мама його виховує, і ще прабабуся з ними в одному домі. Ото на похороні вона так тужила: «Моє дитятко…», бо ж і на її руках вони виростали.
Я недалеко від них живу, знаю родину. У мами Тетяни Іванівни їх троє – Серьожа наймолодший, потім сестра Світлана, і старший брат Саша. Він теж служить, прийшов днями у відпустку, мали б із братом побачитися. У них така дружна родина, вони один за одним завжди.
Знаєте, коли кажуть у промовах, що ми будемо пам’ятати Серьожу, і дякувати, і шанувати його ім’я за те, що нас захищав, – це очевидно. Він для нас Герой без сумніву. Але краще б ми дякували і шанували їх живими, щоб вони ходили вулицями поряд із нами. Наші Герої всім нам, особливо дітям і батькам, потрібні живими… А ця проклята війна вже стількох забрала…
Прощання із Сергієм Тарасюком відбулося якраз у день його народження 17 липня.
Прощання і молебень за Героєм провели у Володимирському храмі в Переяславі (на Підварках)
Над закритою домовиною Героя плачуть мама, синок, сестра і бабуся Сергія Тарасюка
Прийшов без повістки і мобілізації
Сергій Тарасюк став на захист України в лавах ЗСУ ще під час АТО/ООС на Донбасі в 2015-2016 році.
– Серьога справжній Герой, він був дуже хорошою людиною і професійним військовим, – розповідає його друг і соратник по службі в бригаді Сергій. – Я знаю його давно, ми служили разом. Він пройшов таке, що, я думаю, мало хто й просто бачив такого. Спочатку брав участь в операціях на Донецькому напрямку. Коли там трохи стихло, звільнився і пішов працювати. А з початком повномасштабки у перший же день він повернувся на службу – тоді ще ніхто не призивав, пішов сам без мобілізації і повісток. Це було його власне рішення.
Товариш розповів, що Сергій Тарасюк спочатку воював під Києвом, там по кілька днів не спав – виконував бойові завдання. Потім знову – Донецький напрямок. Серед побратимів його вирізняло уміння зберігати позитив за будь-яких умов, хлопцям піднімати настрій і їхній дух та віру в перемогу. Багато побратимів йому зобов’язані, бо показував особистий приклад, навчав навіть тих, хто був старшим за віком. Та Сергій мав авторитет.
– Він з першого і до останнього дня був на полі бою. Серьога був таким – особливим. І таким він залишиться в нашій пам’яті, і в наших серцях. Багато історій і ситуацій ми разом пережили, які вже ніколи не забудуться…
Земляки і побратими вшановують пам'ять Героя на колінах
Капелан 43-ї окремої артилерійської бригади Дмитро Волошин також відзначає особливі якості Сергія.
– Він із братом Олександром ще задовго до початку повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини, в перші роки розпочатої ворогом гібридної війни. Вони знали, що не хати треба будувати, а москаля бити. Адже коли прилетить по тій хаті, то лишаються руїни. Саме тому добровільно обрав собі шлях воїна, долю захисника. Він був хоробрим, сміливим, відважним. І він заради нас пожертвував найціннішим, що є в людини – життям.
Сергій любив життя, але не боявся смерті. Кажуть, що живе лиш той, хто не живе для себе, а хто для іншого виборює життя. Це і про Сергія, і про багатьох наших Героїв, які стали найкращими учителями того, як треба любити Україну. Повірте, що жодному захиснику, який стоїть на передовій, навіть на думку не спадало і слова такого – зрадити. Тому нехай сині смереки українських Карпат і засмучені терикони Донбасу, шумні вітри Таврійського степу та розлогі хвилі Дніпра із священним трепетом невтомно переповідають усім – «і мертвим, і живим, і ненародженим» – про славний подвиг Українського Воїна.
Він був нашим щитом
Щодня ми з тривогою, болем і надією дивимося на ту лінію, яка відділяє життя від смерті, буття і небуття України, всіх нас і нашої нації. Це – лінія фронту. На карті вона – тонка лінія. Її своїми тілами й серцями прикривають сотні тисяч синів і дочок України. Вони забули про страх і біль, бо знають, за що стоять.
– Немає більшої хоробрості, ніж забути про страх і стати на захист рідної землі, коли проб’є час іспитів для всіх нас, – каже представник загону територіальної оборони Олександр Молоткін. – Вороги прийшли, щоб знищити нас, українців. І такі як Сергій Тарасюк були нашим щитом. Він, на жаль, повернувся «на щиті». У всьому Всесвіті не знайти таких слів, які рідним можуть полегшити біль втрати. Їх просто немає… Ми стаємо на коліна з вдячністю і пошаною Герою. І знаємо, що його душа полетіла, щоб приєднатися до небесного воїнства захисників України.
Захисника Сергія Тарасюка поховали 17 липня на Підварському кладовищі з усіма військовими почестями.
Поховали Сергія Тарасюка з усіма військовими почестями на Підварському кладовищі
Поховали Сергія Тарасюка з усіма військовими почестями на Підварському кладовищі. Прощальну промову виголошує капелан Дмитро Волошин
Поховали Сергія Тарасюка з усіма військовими почестями на Підварському кладовищі
Поховали Сергія Тарасюка з усіма військовими почестями на Підварському кладовищі. Жовто-блакитний стяг як символ держави передали мамі Героя
Прощальну грудочку землі в могилу кладуть син, мама, брат, сестра і всі, хто вважав за честь попрощатися з Героєм за християнським звичаєм
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
