Іван Іванович Романенко 1975 року народження, йому в січні мало би виповнитись 50 років. Проте віку вкоротила війна, Герой залишиться навічно 49-річним. Його призвали до війська в грудні 2022 року. Служив водієм-санітаром медичного пункту 2 стрілецького батальйону 67 ОМБ, евакуював з поля бою поранених побратимів. Але 1 серпня 2024 року під час виконання чергового завдання і сам загинув у районі села Невське Сватівського району Луганської області, розповідає Переяслав. City.
Провести в останню путь свого Захисника прийшло мало не все село. Старенькі люди, у яких не вистачало сил дійти до будинку Героя, виходили прощатися на центральну дорогу, якою слідувала траурна хода. Вони ревно хрестилися самі і накладали хрест в бік кортежу із домовиною Воїна-односельця. Всю дорогу каратульці вслали квітами, якою востаннє їхав по селу Іван Романенко.
На останнє прощання з Героєм прийшли його однокласники, зокрема, Наталя розповіла:
– Іван був добряк по натурі, ми його називали нашим «сонечком» – завжди усміхнений. Коли потрібно, щось допомогти він ніколи не відмовляв, й першим приходив на допомогу. Хоч школу ми закінчили давно, але через кожні 5 років зустрічалися, підтримували зв’язки. Оце лишень пропустили зустріч однокласників на тридцятиріччя закінчення школи, бо йде війна. Наш клас був великий – 38 учнів, але Іван виділявся серед усіх хлопчаків. «Сонечко» наше пішло…
Андрій Сорока зауважує з жалем, що в селі обірвалась нитка Іванів Івановичів Романенків:
– Батька нашого Героя також звали Іван Іванович Романенко. Його дід був Іван Іванович Романенко, можливо, й прадіда так звали – це вже не знаю.
Взагалі Іван був чудовим чоловіком. До війни працював охоронцем на комбікормовому заводі тут у селі. Від військкомату не ховався – як тільки прийшла повістка, так і пішов на війну. В нього залишилась старенька мати Надія Григорівна, якій ось виповнилось 80 років. Вона шість років тому поховала свого чоловіка, і ось довелось хоронити й сина…
Сусідка Ніна витирає очі від сліз:
– Іван був дуже хорошою людиною. У мене інвалідність, ось ходжу на милицях, то він завжди провідував мене та питав, чи потребую я якоїсь допомоги. Його в селі всі любили та поважали.
Друга сусідка Ольга Степанівна розповіла, що на початку весни Іван Романенко приїздив додому заліковувати рани, які отримав на війні:
– Дома був близько місяця. А тоді знову поїхав на передову. Дуже шкода, що гинуть такі прекрасні люди.
У Івана Романенка залишилася мама, сестра, дружина та двоє дітей.
Відспівували Героя в храмі Різдва Божої Матері священники Православної церкви України. У своїй проповіді отець Віталій зазначив:
– Ми проводжаємо Воїна, який повернувся додому на щиті. Опустіло без нього село, опустів рідний дім. Ми вже не зможемо його обійняти та порадіти разом із ним. Ворог вкрав його життя, й ми схилили голови в скорботі. Запитуємо себе: чому це з ним сталося? Чому його смерть забрала? Чому він не повернувся живий?
Відповідь одна – у світі, крім добра й любові, є зло і є люди, які йому служать. Ворог прийшов на нашу землю за останнє століття не вперше. Він хоче зруйнувати наше життя, захопити наші землі. Але такі воїни як Іван стали на захист країни. Захищаючи нас, він віддав найдорожче, що в нього було, – своє життя. Дякуємо йому та іншим захисникам за цю жертву і за захист нас.
Міський голова Вячеслав Саулко на прощальному мітингу на цвинтарі зазначив:
– Наша Переяславська громада вже втратила 133 воїнів, – це Герої, які сьогодні дивляться на нас із небес.
З початком війни Іван Іванович, як і багато інших чоловіків в складі добровольчого формування, став на захист Переяславщини, чергував на блок-постах. А коли його призвали до війська, ні хвилини не сумніваючись, поїхав захищати Україну. Вічна пам'ять та слава Герою!
Представник ДФТГ-2 Олександр Молоткін за дорученням Бориспільського РТЦК звернувся до присутніх зі словами:
– Десь там у світі, коли люди дивляться на карту бойових дій, то бачать лише тоненьку лінію. Проте кожен із нас знає, що цю лінію складають сотні тисяч синів та дочок України, таких як Іван. Своїми тілами, своїми серцями, вони складають ту лінію. А вона є, не більше й не менше, – а лінією між світлом й темрявою, між буттям і небуттям України, усіх нас. Так звані біснуваті росіяни прийшли в Україну з єдиною метою – перетворити нас на рабів та панувати на нашій землі.
В Біблії є слова, що нема більшої любові, ніж життя своє покласти за ближнього. Я скажу, що немає більшої хоробрості, ніж в години тяжких іспитів та випробувань для нашої Батьківщини стати на її захист. Стати на оту лінію й захистити всіх нас.
В усьому Всесвіті не існує слів, їх просто бути не може, які можуть втішити рідних. Ми можемо лише схилити наші голови у невимовній вдячності й невимовній скорботі перед рідними, і схилити наші коліна у невимовній вдячності за мужність воїнів, які нас захищають. Спи, козаче Іване, дякуємо тобі за все!
Поховали Івана Романенка з усіма військовими почестями: під автоматний салют та Гімн України домовину з тілом Воїна опустили в могилу на лісовому кладовищі біля Великої Каратулі.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
