У приміщенні клубу мікрорайону Карань розгорнули цілий «конвеєр» з плетіння маскувальних сіток для воїнів ЗСУ. Такі засоби захисту тут почали виготовляти з 5 березня 2022 року і відтоді робота ні на мить не припинялася. Хто ж плете сітки, кому і в якій кількості, Переяслав.City дізнавався, побувавши у «виробничому цеху».
Сини — на фронт, мами — плести сітки
Військовослужбовці ЗСУ, наші земляки й землячки на фронті, щоб захищати Україну від ворога, мають бути максимально убезпечені. Тобто, мати зброю, дрони, бронежелети, облаштовані бліндажі, окопи тощо. Крім того, важливо якомога довше залишатися непоміченими противником. Для цього воїни маскують територію своєї дислокації спеціальними сітками.
– Мій менший син на війну пішов з першого дня, а старший — із 7 березня 2022 року. У Лілі он теж син на фронті, а вона з нами сітки плете. Чоловік город сапає, а вона до нас біжить, і після роботи, і у вихідний іде сюди, – розповідає Тетяна Дейнега.
– Я з 28 лютого 2022 року плету сітки. Починала разом з колегами в ліцеї імені Івана Мазепи, а потім сюди стала ходити, тут ближче,– додає Лілія Білодід. – Допомагатиму скільки треба буде. Хлопцям важче ніж нам. А сітки – це те, що їм дуже потрібне і ми можемо зробити.
Щодня звертаються бійці з проханням передати маскування, бо в них це розходний матеріал: то дрон впаде і сітка згорить, то позиції обстріляють і вони вимушено їх залишають разом із сітками, пора року змінюється і сітки відповідно кольоровій гамі треба змінювати. Тож, робота в нас постійно є і буде, поки триватиме війна.
Спочатку допомагали міські педагоги, люди з сіл приїжджали
За кілька тижнів після повномасштабного вторгнення, 5 березня 2022 року, каранців до такої потрібної роботи згуртувала знана переяславка активістка, на той час депутатка міськради Ірина Присіч.
– Людей у нашій команді спочатку було чимало — не менше десяти приходило щодня, – пригадує Тетяна Дейнега. – Я до процесу плетіння долучилася трішки згодом, бо перший місяць-півтора готувала обіди для хлопців, які чергували на місцевому блокпосту. Коли ж тероборонівців стали харчувати централізовано, приєдналася до команди каранських «павучків». Як тільки починали, не знали, які матеріали потрібні і де їх брати. Але люди тоді дуже гуртувалися, один одного підтримували, допомагали, хто чим міг.
– За увесь час такої роботи в Карань приїздило багато різних помічників: педагоги з різних шкіл, працівники дитячих садків «Берізка» та «Любавонька», приїжджали клієнти Центру надання соціальних послуг та соціальної інтеграції, а ще — небайдужі жителі Гланишева та Мазінок. Тепер у цих селах дівчата розгорнули власне виробництво сіток.
Тетяна Дейнега (справа) нарізає стрічки з спанбонду для майбутньої легкої маскувальної сітки
Як це працює?
Відразу при вході на подвір'я клубу в мікрорайоні Карані, видно чим тут займаються:
- жінки надворі плетуть легку маскувальну сітку із спанбонду;
- за будівлею теж кипить робота: тут сітки в'яжуть з клаптиків різної тканини;
- немов цілий цех спеціальної фабрики з виготовлення сіток у самому приміщенні клубу. Виробництво «павучки» налагодили за конвеєрною системою – нарізання рулонів тканини спанбонду на менші шматки, перетворення їх на стрічки, підготовка клаптиків для того, щоб в'язати вузли, бантики та й загалом плести сітки, процес безпосереднього виготовлення сіток.
Кожну виготовлену сітку активісти скручують у рулон, підписують, вказують її довжину та ширину і складають в одному місці. Довго вони там не лежать – телефонують волонтери, рідні воїнів ЗСУ, самі військовослужбовці, кажуть, скільки їм треба сіток, приїжджають і забирають. Якщо ніхто приїхати не може, карнські "павучки" відправляють їх "Новою поштою".
У процесі виготовлення маскувальної сітки з клаптиків тканини
Сітка із спанбонду майже завершена
У чому складність?
– Був такий період, що нас сюди четверо-п’ятеро ходило, рук нам катастрофічно не вистачало. Тоді ми одну або дві сітки лише встигали зробити, – згадує Тетяна Дейнега.
Виробництво маскувальних сіток потребує фінансів. Основу для майбутнього маскування каранські "павучки" замовляють через інтернет, у харківського виробника. Кукла коштує 5 тисяч 900 гривень.
– Кукла – це моток сітки, довжиною у 150 м. А висота залежить від того, яка сама кліточка у сітці. Ми здебільшого беремо 70 мм, то висота виходить дев'ять метрів. Таку куклу ми розділяємо на три. Спанбонд теж не дешевий. Це дуже легкий матеріал, сітки з нього найлегші. Але плести тільки з нього ми не можемо, бо бракує коштів.
Сітки зі спанбонду – найлегші, але виготовляти такі дорого
Усі, хто долучений до виробництва маскувальних сіток, часто складаються на матеріали зі своїх пенсій і запрат.
– Звертаємося, звичайно, і до людей із проханням допомогти донатами. Ми як самі настоящі попрошайки, – каже Тетяна Іванівна. – У Переяславі, на жаль, є не мало пасивних жителів, але без підтримки земляків нам не впоратися. Наша команда щиро вдячна кожному, хто відгукується. Мер про нас не забуває, підтримує, керівництво нашого молпродукту теж стабільно допомагає фінансово, навіть незнайомі нам хлопці з Києва, власники СТО, надсилають по 10 тисяч у місяць. Це дуже вагома допомога, але всіх потреб вона не взмозі закрити.
"Цех" із виготовлення маскувальних сіток у приміщенні каранського клубу
Готові маскувальні сітки складають в окреме місце, але тут вони довго не лежать, – їх швидко розбирають
Що зараз?
Як зазначила Тетяна Дейнега, з кожним днем потреба в сітках тільки зростає.
– Захисники і захисниці нам щиро вдячні за таку підтримку. На щастя, виробничий процес пришвидшився, бо зараз до нас від центру зайнятості їздить понад тридцять людей, допомагають ВПО.
Працюють здебільшого жінки, але є в команді і чоловіки.
– Я радію з того, що можу бути корисним. Ми тут дуже важливу справу робимо. А ще вдома не сиджу, при ділі щодня і заробітну плату отримую, – наголошує Олександр Радькевич.
Наталія приєдналася до команди каранських "павучків" з перших днів, але згодом пішла працювати у "Славутич", де поселяли внутрішньо-переміщених осіб із окупованих територій. Коли заклад припинив свою діяльність, жінка знову стала допомагати на "виробництві" сіток.
– Зараз я сюди їжджу від центру зайнятості. Раніше працювала тут як волонтер, а тепер отримую заробітну плату.
Олександр Радькевич – один із чоловіків, які в команді каранських "павучків" плетуть сітки
– Зараз за один день ми можемо виготовити від п'яти до дванадцяти сіток. Нас багато, але люди зайвими ніколи не будуть. Чим більше буде робочих рук, тим швидше ми всі разом наблизимо нашу перемогу. Один у полі не воїн, а гуртом – ми сила, – підсумовує Тетяна Дейнега.
Яка додаткова робота?
Крім плетіння сіток, у каранському клубі шиють військовослужбовцям легкі і невеликі за розмірами подушки. А також, здебільшого взимку, в'яжуть килимки, шкарпетки, шапки із закритою горловиною тощо.
– Зігріваємо хлопців своїми молитвами, вдячністю і любов'ю, які вплітаємо у кожну петельку килимка чи шкарпетки. Коли плетемо сітки також просимо для них Божого захисту і сили все-все здолати, ворога перемогти і залишитися живими, здоровими і неушкодженими, – кажуть каранські трудівниці і трудівники.
Шиють у каранському клубі для бійців ЗСУ також подушки
В'яжуть каранці килимки, шкарпетки і шапки для наших захисників і захисниць
Як допомогти?
Трудівниці мікрорайону Карань потребують нашої допомоги. Захисникам і захисницям маскувальні сітки потрібні щодня, а коштів на закупку матеріалу бракує.
Долучайтеся! Кожна гривня важлива.
Номер карти для донатів 4731 2196 4635 9509 (Дейнега Тетяна Іванівна).
Якщо хтось має хоч годину в тиждень вільного часу і може допомогти плести сітки, у каранському клубі завжди раді бачити. Роботу "павучки" починають о 8:30 і завершують увечері. Доїхати сюди можна автобусом № 35: з мікрорайону Підварки він виїжджає о 8:00 та 9:00, а після перерви о 12:00. На вокзалі автобус вже через 15 хвилин.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
