Чин похорону Воїна ЗСУ 22-річного Євгенія Деревянка з Гайшина був одним із тих, коли Героя проводжали сотні людей: усе село, жителі Переяславської і сусідніх громад, рідні, близькі, друзі, сусіди, однокласники, побратими, молоді і старі, свої і чужі... Кортеж із тілом молодого Захисника зустрічали з прапорами на колінах, встеляючи його останню земну дорогу живими квітами, розповідає Переяслав.City.
Розпач і біль від несправедливої втрати стискав серця у грудях всіх людей, які прийшли попрощатися з Євгенієм. Багато хто молодого Героя навіть не знав.
- "Я в Гайшині живу недавно, не знаю цього хлопчину, але низько вклоняюся йому, бо він був там, щоб я тут могла... Загинув таким молодим";
- "Як усвідомити. Такого молодого погубили. Не знаю я його, бо вже старий, але люди кажуть, що був він дуже добрим";
- "Женя був життєрадісним і запальним водночас, спалахував, як той сірник, коли хотів відстояти своє і відчував несправедливість";
- "Пішов служити, а тоді підписав контракт. Ми останні два роки, на жаль, не бачилися, бо я теж воював. Не знаю, яким він був військовослужбовцем, але людиною був хорошою. Усім приходив на допомогу, як тільки попросять";
- "Жвавий такий був юнак, веселун. Дивилася на нього і милувалася: і вродливий, і усміхнений завжди";
- "Він був привітливим, ніколи повз своїх товаришів чи знайомих не проходив і завжди вітався, навіть підходив, обіймав. Теплий, справжній, людяний був".
"Бусік, я зайнятий — я літаю"…
Вікторія зі своїм майбутнім чоловіком Євгенієм Деревянком познайомилася ще до повномасштабного вторгнення, у місті Балта Одеської області. Там він проходив строкову службу. Молоді люди закохалися і 7 травня 2022 року почали зустрічатися.
– Ми дуже хотіли донечку і наша мрія здійснилася. 21 липня 2023 року ми розписалися, а 31 липня я народила нашу маленьку дівчинку – Аделіну. 10 вересня його перевели з Балтської частини, після того в нього почалися постійні переводи, був на різних напрямках захисту України. 24 липня вже цього року він востаннє приїхав додому, – поділилася найсокровеннішим молода вдова Героя.
Ось буквально недавно, 31 липня, Євгеній разом з дружиною Вікторією та всією родиною святкували перший день народження і хрещення своєї Аделінки.
– А 1 серпня в 23:55 він поїхав з дому. Коли приїхав на Донеччину, відразу заступив на позицію. Він мені казав, як стомився, а я казала кидай все і їдь додому, але він не слухав нікого. Наполягав на своєму: "Я буду з хлопцями до кінця, до самого останнього подиху".
6 серпня я прокинулася і побачила повідомлення від мужчини, який написав: "Я побратим "Скорпі" ("Скорпіон" – таким був позивний Євгенія) і скоріш за все його немає". Я подзвонила командирам, тим, чиї телефони давав мені Женя, і вони підтвердили, що був авіаприліт і, що вони самі не знають, чи хлопці живі. О 21:00 я вже знала, що його немає... Тіла Жені та його побратима відкопали, бо їх повністю засипало землею. Це, скоріше за все, була миттєва смерть. Удар був дуже сильним. Тіло третього загиблого воїна дістали вже наступного дня, 7 липня.
Уся родина мого чоловіка приклала дуже великі зусилля, щоб якнайшвидше забрати його тіло додому, бо нам взагалі хотіли його віддати ближче до вівторка. Але тоді ми не змогли б на нього навіть подивитися. Вчора ми їздили в Дніпро. Я дуже дякую Женіній сім'ї за те, що вони все це організували і допомогли це все зробити… Ми його побачили…
Він був дуже-дуже хорошою та позитивною людиною. Всі хлопці, які його знали і з ним воювали, мені писали: "Це був наш позитивчик".
Він був дуже хорошим, дуже-дуже. Він був прекрасним та ідеальним батьком, чоловіком та братом, а сином він взагалі був найкращим, хорошим хрещеним і кращим у світі дядьком. Усе своє життя ніколи нікому не робив нічого поганого, а завжди всім допомагав.
Він нічого не боявся, але, скоріше за все, відчував щось лихе, бо, коли ми святкували донечці іменини, сказав, що йому вже не довго залишилось.
Уночі 6 серпня, о 00:13, Вікторія у телеграмі отримала останнє голосове повідомлення від свого чоловіка. Він сказав:
"Бусік, я зайнятий – я літаю"…
І в одну мить після того його душа полетіла в небо, як дрон, яким він управляв…
– Він закінчив дуже-дуже тяжку і серйозну операцію. Закінчив і загинув. Загинув Героєм, бо знав на що йде і не відступився. І так вчинив заради того, щоб не гинули інші хлопці, – переконана дружина Захисника.
"Я повинен, у мене там побратими…"
Надія Деревянко сьогодні навіки попрощалася зі своїм наймолодшим сином.
– Він дійсно був уже, можна сказати, мужчиною справжнім, що патріотом, що мужнім, справедливим, він ніколи нікого в біді не оставляв, ніколи. Він усім допомагав, – крізь гіркі сльози розповідає Переяслав.City мама Героя.
1 серпня Надія Іванівна пропонувала синові поїхати додому, але він навідріз відмовився.
– Я кажу, давай я тебе заберу додому, а він: "Ні, мамо, я патріот, мій долг перед родиною, перед Україною, я повинен, у мене там, каже, побратими…"
На позицію Женю раніше відправили: він мав піти у відпустку, але його відкликали і забрали, забрали і там він загинув… 1 серпня я його бачила живим, а вчора довелося побачитися знову… на впізнанні…
Його по гарячих слідах відкопали із під великих насипів землі. Дуже велика подяка і я казала, скільки житиму, скільки буду дякувати їхньому командиру бригади. Він зробив дуже велику роботу, що його зразу дістав, приклав усі зусилля, щоб вони там не залишалися. Їх було троє на позиції і всіх трьох дістали.
Жені більше немає. Будемо триматися, нам є раді чого жить, тому що є в нього кровиночка і мій долг перед сином і перед його сім'єю кохати їх, допомагати його дружині ростити донечку, мою онуку…
Чин похорону 22-річного Героя
Євгеній Деревянко народився 28 жовтня 2001 року в селі Гайшин. Середню освіту здобував у тутешній школі, а після дев'ятого класу продовжив навчання у Переяславському ЦПТО на тракториста, потім трішки попрацював за фахом і пішов служити. А далі війна і він став на захист України.
Служив пілотом безпілотних літальних апаратів зовнішнього дистанційного мінування. Загинув 6 серпня 2024 року під час виконання військових завдань в районі населеного пункту Кримське Бахмуцького району Донецької області.
Сьогодні, 10 серпня, Переяславщина навіки прощалася з молодим Бійцем ЗСУ. Чин похорону Євгенія Деревянка розпочався на батьківському подвір'ї. Далі процесія рушила до гайшинського Храму Івана Богослова.
Дорогою до церкви люди ставали на коліна, а рідні не переставали гірко плакати і благати молодого Воїна встати, повернутися додому:
"Синочок мій, тебе вдома чекає маленька донечка, їй всього рочок… Повертайся додому, синочок… Вставай…"
Місцем вічного спочинку Євгенія Деревянка став гайшинський цвинтар.
У Євгенія залишилися мама Надія Іванівна, батько Руслан Сергійович, дружина Вікторія, маленька донечка Аделіна, старші брат Олег і сестра Ірина, а також четверо рідних племінників.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
