Уже кілька років поспіль на переяславському базарі активно продають виноград, який виростили місцеві господарі. Причому найрізноманітніші на смак та колір і розмір ягоди, а грони трапляються такі великі, що дехто сумнівається, чи це справді місцевий виноград? Мовляв, його ж зазвичай вирощують на півдні, в сонячному Закарпатті. Але погода і селекція роблять свою справу – виноградники нині є в багатьох місцевих дворах. І це – наш історичний спадок! Про це розповідає Переяслав. City.
Мабуть, мало хто знає, що після Другої світової війни, у 1950-х роках минулого століття, Переяславщина була одним із лідерів на Київщині із вирощування винограду, свою продукцію відправляла на продаж до магазинів Києва. Про це свідчить і допис "У виноградарів району" в газеті «Зоря комунізму», опублікований в 1954 році від сількора Я. Покотила (стилістика збережена):
"У широкій долині що спускається до самого Дніпра розкинулися виноградні плантації григорівської артерії імені Шевченка.
Гарячий час в ці дні в колгоспних виноградарів. Почалося збирання винограду. За перші дні зібрано 80 центнерів грон, які відправлено в магазини міста Києва та Переяслава-Хмельницького.
Урожай у цьому році більш як вдвоє перевищує плановий. Ланки Ганни Мазур і Агафії Діденко виростили по 75-80 центнерів винограду з гектара. Щороку розширюється плантації виноградників з 14 га які вже плодоносить їх площа збільшується в нинішньому році до 20 га за молодими насадженнями проводиться старанний догляд. Виноградні артілі імені Леніна села Зарубинці також виростили високий урожай винограду За перший день колгоспниці садової городньої бригади І. Мостового зібрали тонну плодів".
Зарубенецька гора, на схилах якої вирощували виноград, 1959 рік
Переяславець-краєзнавець Віталій Іващенко пригадав, як в юності з хлопцями плавав на моторному човні до села Григорівки по "масандру" – так вони називали вино, яке продавали біля дебаркадера, який слугував за пристань для пароплавів на березі Дніпра:
– Продавали вино в колгоспному ларьку, – розповів Віталій Павлович. – Щоб дійти до Григорівки на моторному човні, потрібен був бензин. Ми човном на веслах за 10-15 копійок перевозили пляжників на піщану косу. Потім за виручені гроші купували бензин у водіїв, які привозили на пристань зерно. За повну каністру бензину вони просили аж один рубль.
Завантажували у човен бутилі, обплетені лозою, та з мотором вирушали у Григорівку по вино, аби у вечері погуляти із дівчатами. В ларьку вино продавали як «молоде», так і річної витримки. «Молоде» було чи не вдвічі дешевше, рожевого кольору.
У 80-х роках, після створення Канівського водосховища, переяславці на човнах та яхтах ходили до закинутих виноградників збирати виноград, як до Григорівки, так і до Зарубинець. А ще звідти привозили лозу, яку потім висаджували біля своїх садиб. Той сорт у Переяславі й нині називають «зарубинецьким».
«Зарубенецький» виноград й досі радує переяславців
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
