У трьох населених пунктах на Переяславщині сьогодні, 2 вересня, прощалися із старшим солдатом Збройних Сил України Андрієм ГЛОБОЮ. Він загинув 25 серпня в бою у Курській області рф. Чоловік не розповідав рідним, що бере участь у цій наступальній операції, хоча вони про це й так здогадувалися. Нині зустріли його «на щиті», розповідає Переяслав.City.
Траурний кортеж з тілом Героя Андрія Глоби спочатку прибув у Стовп’яги, де вони із дружиною Оленою та дітьми проживали упродовж семи років. Далі скорботна процесія прослідувала в Переяслав – до родинного дому, де 7 грудня 1984 року народився та виріс наш Герой. Його мама родом із Улянівки. А батько і дід – із Поліг-Вергунів, там на сільському кладовищі їхні могили, поряд із ними заповів поховати себе і Андрій.
– Андрій приїжджав у короткотривалу відпустку після того, як синочок у нього народився. Казав тоді, що хоче, аби в разі загибелі його поховали біля рідних – батька Олександра і діда Миколи, – пояснюють друзі й побратими. Тепер же вони згадують про нього як прекрасну людину та відважного бійця.
– Це був добрий сім’янин, хороший товариш, гарний майстер, – розповідає Переяслав.City товариш Петро. – Він ремонтував машини: мав до цього хист, зразу знаходив причину поломки і вмів її усунути.
28 лютого 2022 року Андрій Глоба приєднався до лав ЗСУ і відтоді весь час стояв на захисті України. Служив старшим навідником другого гранатометного відділення.
– Ми втратили гідного козака, – з сумом каже побратим Микола. – Я служив із Андрієм, ми не один день прожили разом у польових лагерях. А тоді він долучився до наступальної операції. Про ситуацію там казав свою коронну фразу: «Колька, тут…», і далі для опису використовував нецензурне слово, але, повірте, дуже влучне. Він був піхотинцем. А ці воїни у бій ідуть першими, на жаль, втрачаємо ми їх також першими.
Від рідного подвір’я кортеж із домовиною полеглого земляка проїхав вулицями Переяслава до храму Воскресіння Христового, де відбувся чин похорону. «Упокой, Господи, душу спочилого раба твого...», – моляться священники, рідні гірко оплакують тіло свого сина, чоловіка, батька…
Після заупокійної служби в Переяславі траурний кортеж попрямував у Пологи-Вергуни.
– У нашому регіоні деякі люди збайдужіли до таких церемоній прощання, – розповів про власні наболілі спостереження водій катафалка Анатолій. – Живий коридор у нашому місті рідкість, я маю на увазі такий, що уздовж усього шляху, яким ми їдемо, коли веземо полеглого Героя. Хоч на центральну площу люди таки виходять, зустрічають, віддають свою шану захиснику…
А сьогодні їдемо: попереду поліцейська автівка, далі легковик із прапорами і я – з домовиною бійця. Назустріч їдуть автомобілі і деякі навіть не зупиняються, не пропускають похорон. Ну, скажіть, куди ці люди аж так поспішають?! Невже їхні справи не можуть почекати п’ять хвилин? Не розумію...
У Ташанській громаді полеглого бійця зустрічають гідно. Тут у кожному селі, кудою їде траурний кортеж, збираються люди, опускаються на коліна, тримають у руках прапори, останній земний шлях Героя встеляють квітами.
У Виповзках одна жінка сказала: «Ми не знаємо цього чоловіка, але це все, що ми можемо для нього зробити… Він заради нас життя… – плаче. – А ми йому хоч подякуємо, схиливши у жалобі свої голови».
На цвинтарі відбувся прощальний мітинг, співчуття рідним висловили голова Ташанської громади Василь Вовчанівський, представник 1 відділу РТК Олександр Молоткін та побратим Микола.
«О Боже, молитву прийми і душу, що лине до тебе, у царстві твоїм пом’яни…», – співають священники, ридають рідні. Останні цілування, останні слова прощання. Бабуся, мама і дружина Андрія гірко ридають, не хочуть прощатися назавжди, не вірять, що більше не побачаться, не поговорять… «Тата, тато, татечку...» – крізь сльози, пригортаючись до холодного тіла Воїна, повторюють малолітні хлопчики.
Цим юним козакам і вдові Героя Олені представник РТЦК вручив прапор, яким була накрита домовина Андрія Глоби. Воїни почесної варти тричі відсалютували Захиснику, шануючи його ратний подвиг.
Після поховання ми поспілкувалися з удовою Героя Оленою Глобою. Жінка ось-ось чекала, що чоловік демобілізується, але...
– У нас три місяці тому народився син. Андрій дуже хотів зустріти нас із пологового, але його тоді не відпустили з частини. Він приїхав через кілька днів, побув із нами вдома. Десять днів ми були разом… Востаннє...
8 серпня він мав прийти у відпустку, але його не відпустили. Андрій під час цієї відпустки планував вирішити питання щодо всиновлення Богдана та Андрія. Це мої сини, яких він виховував і любив, як рідних. Ми разом уже сім років, то він їх водив і в дитсадок, а потім проводжав і в школу. Казав на них – «синочки мої», а вони на нього – «тато». Не встиг офіційно оформити батьківство. Казав, що після цієї операції обов’язково прийде у відпустку і буде клопотати про демобілізацію. Хотів бачити, як зростає його наймолодшенький синочок...
В Андрія від першого шлюбу є син Артур, мої двоє теж його сини, а це народився наш спільний соколик – Артемко. Андрій хотів, щоб імена його синів починалися на букву «А». Йому подобалася абревіатура «ГАА» – Глоба Артур Андрійович та Глоба Артем Андрійович. Так склалося, що й мої хлопці Андрійовичі. Тільки прізвище своє їм дати не встиг...
Чоловік не зізнавався мені, де перебуває. Нічого не казав про те, що бере участь у наступі. Наш Артемко зараз на грудному вигодовуванні, тож я думаю, що він не хотів мене хвилювати, аби молоко не пропало. Хоча я й так відчувала, що він там, під Курськом. До цього ми з ним частіше зідзвонювалися і зазвичай телефонним зв'язком, а останнім часом лише по вайберу і то тільки раз у п’ять днів, якщо не рідше.
Нещодавно зв’язок із ним зник, він не дзвонив 15 днів. Ми з мамою Андрія у військкомат ходили, розшукували його, намагалися з’ясувати ситуацію: де він, що з ним. На шістнадцятий день чоловік сам подзвонив. Та не довго довелося нам радіти…
Він загинув 25 серпня. Ми з ним ще вдень поговорили – сам вийшов на зв’язок. Питав про малого, я йому показала синочка, Андрій радів, сказав, що Артемко підріс, хотів після бою приїхати… А тоді я почула, що в них там якийсь переполох почався. Чоловік попрощався і пообіцяв увечері передзвонити. Та на зв’язок вже не вийшов, як обіцяв.
27 серпня мені принесли сповіщення про його загибель. У ньому дата смерті була вказана – 26 серпня. Та згодом з’ясувалося, що хтось помилився, бо загинув Андрій увечері 25 серпня, невдовзі після нашої з ним розмови…
У полеглого Героя Андрія Глоби залишилися мама Наталія, дружина Олена та четверо синів, наймолодшому тільки три місяці.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
