Ця історія – про біль, сором і самокатування. А ще – про неймовірну внутрішню силу, підтримку рідних, стійкість і поступове зцілення.
Ця історія – про жінку, яка змогла знайти сили в собі жити далі, говорити про те, що сталося і робити все, щоб побороти власні страхи.
На початку повномасштабного вторгнення Світлана потерпіла від сексуального насильства, проживаючи не в Бучі чи Маріуполі, а на Переяславщині, куди окупанти не дійшли. Жінка тоді була вагітною на тридцятому тижні.
Про власні почуття, життя після зґвалтування, стосунки зі своїм чоловіком і про те, як намагається впоратися з болем, Світлана наважилася розповісти журналістці Переяслав.City. З етичних міркувань не називаємо справжніх імен та деякі обставини події.
"Інтуїтивно відчувала і ніби наврочила…"
Це сталося влітку 2022 року.
Світлана, молода жінка з маленького села, досі не може забути ті страшні події. Вона згадує:
– Якось у перші тижні повномасштабного вторгнення я побачила в новинах, що на одній з окупованих територій жінку зґвалтували росіяни на очах у маленької дитини. Ця історія не йшла мені з голови.
Світлана була втретє вагітна і її переслідували думки про те, що ворог може прийти до їхнього села і повторити ті жахливі злочини, про які вона чула.
– Страшно було дуже, що я можу стати жертвою сексуального насильства, будучи вагітною. Не знаю, можливо, я собі наврочила, або інтуїтивно щось відчувала… Боялася і все. Війна – це страшно.
Жінка неодноразово думала про те, як вона буде захищатися, що казатиме, якщо ворог прийде до її села. Проте й уявити не могла, що це станеться там, де не буде ні бойових дій, ні окупації. Каже:
– Мені здавалося, що, крім ворогів, ніхто не може мені загрожувати.
Світлані важко говорити про події літа 2022 року, хоча відтоді вже минуло майже два роки. Під час розмови вона часто відволікається на справи, які здаються їй терміновими, хоча я розумію, що це лише спроба уникнути болісних спогадів. Її очі не виражають страху, в них – спустошеність, яка досі залишилася після того жахливого дня. Здавалося, вона знову і знову переживає ці події, як фільм жахів, у якому кожен наступний кадр страшніший за попередній.
"Побоялася, що він мене уб'є"
На той момент, коли це сталося, Світлана була вагітна на досить пізньому терміні, її живіт уже був досить помітним. Своєму кривднику вона теж про це відразу сказала.
– А він не чув мене. Кажу йому, що старші діти самі на подвір’ї залишилися, кажу, що вагітна, а він питає: "Від кого?". Я відповіла, а він: "Чому від нього? Не хочеш від мене бути вагітною?" Це була єдина реакція. А то скільки я не кричала, скільки не просила, він ніби не чув і продовжував свою справу…
Одного дня Світлана йшла додому — вулицею у своєму селі. Це був білий день. Її зупинив односелець, ніби хотів щось запитати. А потім різко схопив і кудись поволік. А вона спочатку навіть не зрозуміла, що відбувається і, що він від неї хоче.
– Він мене почав волокти за собою, міцно тримаючи. Я на узбіччі побачила велику дровиняку і спочатку хотіла її схопити, щоб стукнути його по голові. Але потім подумала, що мені не вистачить сили його знешкодити і це його ще сильніше розізлить… Я побоялася, що він мене уб'є. Він запитав: "Ти сама дасишся, чи брати силою? А тоді став кусати, бити, і по животу теж. Я перестала чинити опір, бо за дитину сильно злякалася".
Світлана каже, що після того в неї обличчя було в синцях: на одній щоці біля ока – від укусів, з другого боку – від ударів по щелепі.
Наша розмова на цьому переривається: у дітей щось сталося і Світлана пішла до них дізнатися. Вона зраділа, що з'явилася така нагода, бо потребувала "поставити на паузу" інтерв'ю…
Згодом вона повернулася до розмови, уточнює:
– Він був п'яний, від нього дуже несло алкоголем.
Світлані здавалося, що боролася вона недовго, що сам процес ґвалтування був нетривалим.
– Насправді він знущався з мене понад три години. Не знаю, коли він збирався зупинитися. Втрутилися люди, які стали свідками події. І тоді все закінчилося. Якщо так можна сказати.
"Я не знала, як дивитися чоловіку в очі"
Коли ж нагодилися свідки, Світлана швидко втекла з того місця. Спочатку подзвонила до мами, але вона не відповіла. Тоді набрала до свого чоловіка Олега.
– Я не знала, як погляну йому в очі. Коли він прийшов, я на нього не дивилася – мені було соромно. Хвилювалася, що він розцінить це як зраду чи щось таке. Олег сильно нервував, почав розпитувати деталі, а я не знала, як йому про це розказати.
Олег спочатку подзвонив керівнику територіальної оборони, запитав, що робити, бо ж війна. Йому порадили викликати поліцію.
– Я викликав, – пригадав Олег, доповнюючи розповідь дружини. – Після цього пішов його шукати, думав, що він вдома, але помилився. Розповів про все його рідним і повернувся до своєї сім'ї. Потім приїхали правоохоронці та бригада медиків.
Світлана відчувала себе брудною, хотіла помитися, але лікарі й поліцейські заборонили це робити до взяття всіх потрібних зразків для проведення судмедекспертизи.
– Змити з себе увесь бруд я не могла, але не втрималася і рота негайно помила. Від огиди могла би блювати.
Спочатку Світлана хотіла переїхати, втекти. Але потім обдумала ситуацію і вирішила залишитися біля рідних та друзів. Пояснює:
– Ішла ж війна. Я залишилася вдома, але кожного дня вчилася знову жити.
Вона стала боятися кудись ходити сама, з хати не виходила, зачинялася зсередини.
– Мої страхи і досі зі мною. Вже не такі гострі, але є. Поки тривало слідство і розглядалася справа в суді, я дуже сильно боялася.
"Було важливо, щоб його покарали"
Гвалтівника знайшли швидко, як виявилося, він після всього ліг спати на місці події. Його у той же день узяли під варту. А вже за місяць суд обрав для підозрюваного запобіжний захід на період досудового розслідування. Він хотів перебувати під домашнім арештом, а не під вартою.
– У цей період я народила. На щастя, з дитиною все добре, зважаючи на обставини, – уточнює Світлана.
Розгляд справи відбувся наступного року. Слідчі не могли передати матеріали в суд без результатів судово-медичної експертизи, на які чекали понад пів року.
Судові засідання Світлана переживала важко. Адвокат кривдника намагався жінку налякати. Рідні ґвалтівника просили, щоб вона забрала заяву, пропонували гроші, намагалися морально тиснули.
– На суді він стверджував, і цю ж версію підтримував його адвокат, що в нас усе було за взаємною згодою.
А ще було складно через те, що на всі засідання я змушена була їздити зі своєю новонародженою дитиною, яка була на грудному вигодовуванні.
– Коли додому поверталася, мені "зносило дах". Це було щось схоже на галюцинації. Я кричала в дзеркало, де мені ввижався ґвалтівник: вже у залі суду, де я його не боялася і так звільняла свої емоції, – зізнається жінка.
Чоловіка, який зґвалтував Світлану, визнали винним і присудили 9 років позбавлення волі. Його адвокат подавав апеляцію, але програв – Апеляційний суд вирок залишив без змін.
– Для мене було важливо, щоб він відповів за свій вчинок. Не грішми "зам'яв" цю справу, а отримав заслужене покарання. А ще я хотіла, щоб його не було в нашому селі, щоб я могла перестати боятися.
"Мені потрібна психологічна допомога"
– Я від початку розуміла, що мені потрібна психологічна допомога, але не знала, куди звернутися. Зараз я їжджу на роботу громадським транспортом, і коли поміж людей є хоч хтось знайомий, мені комфортно. Але сама я не можу навіть неподалік пройтися. Боюся.
Як із цим впоратися – не знаю. З роботи повертаюся додому психологічно і морально виснаженою, нічого не можу вдома робити. Готувати їсти не хочу, прибирати також. Якщо щось роблю, то повільно. Я емоційно спустошена, виснажена, але намагаюся побороти власні страхи.
Світлана спочатку звинувачувала себе абсолютно у всьому і думала, що цього б не було, якби...
– Я себе звинувачувала у тому, що не дала належну відсіч. Що вродлива, що жінка і так далі. Згодом, тверезо оцінюючи ситуацію, я розуміла, що винен ґвалтівник і, що на моєму місці могла бути інша, але все одно продовжувала себе звинувачувати.
"Хочу жити і не боятися"
У сексуальне життя Світлани з чоловіком внесла корективи вагітність і пауза в статевому житті – це буває за таких обставин. Але після зґвалтування жінка тривалий час навіть спала одягнена.
– Мені так було легше, хоча до чоловіка відрази в мене не було. З часом я перестала боятися дотиків до свого тіла, до нього теж не було відрази. Одначе я довго боялася, що Олег від мене відвернеться.
Цей страх був даремним, Олег підтримав Світлану. Він ставиться з розумінням до фобій, які з’явилися в дружини.
– Розповісти йому детально про все, що тоді відбулося, я так і не змогла. А він і не допитується. Йому це теж болить, тому він не лізе мені в душу. Ось тільки зараз фрагментами почув детальніше.
Ми живемо разом, любимо і цінуємо нашу сім'ю. Труднощі намагаємося долати разом, так само разом радіти успіхам і пишатися досягненнями одне одного. Я вдячна долі за свого чоловіка і за все, що маю.
Втім цей страшний досвід зґвалтування не минув безслідно. Життя Світлани ніби розділилося на "до" і "після". Що ще буде в цьому "після" – важко спрогнозувати, але жінка намагається триматися і вчиться жити по-новому.
– Жити! Я хочу просто жити, радіти кожному дню, будувати разом із чоловіком щасливу сім’ю, пишатися досягненнями своїх дітей. І не боятися…
Безоплатна юридична допомога від "ЮрФем: підтримка"
Тема насильства дуже делікатна, тому про неї мало говорять самі постраждалі. Правоохоронні органи неохоче беруться за розслідування таких справ, навіть якщо жінка зважується подати заяву. Суспільна думка здебільшого сформована на стереотипах – "сама винна" та подібних.
Тим більше, ніхто не тільки не вчить жінок, як самозахищатися в подібних ситуаціях, а й куди потім звернутися за підтримкою.
Між тим сексуальне насильство – злочин. Під ним слід розуміти "вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням у тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи" (ст. 153 Кримінального кодексу України).
Зокрема, варто розрізняти сексуальне насильство, безпосередньо від зґвалтування. Під ним слід розуміти "вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи (ст. 152 Кримінального кодексу України).
Юлія Нікітіна, юристка, консультантка лінії правової допомоги "ЮрФем: підтримка"
Юлія Нікітіна, юристка, консультантка лінії правової допомоги "ЮрФем: підтримка" надала нам експертний коментар щодо того, як варто діяти, якщо зазнали сексуального насильства.
Вона радить найперше подбати про свою безпеку: дістаньтесь до місця, де не буде загрози для Вашого життя та здоров'я. А далі варто діяти за таким алгоритмом:
-
За можливості зафіксуйте/зберіть докази сексуального насильства (фото, відео, скріншоти, контакти свідків, одяг тощо).
За можливості не приймайте душ чи ванну, адже на тілі могли зберегтись певні біологічні докази вчиненого. Звичайно, якщо Ви відчуваєте, що це необхідно для Вас, то нічого. Головне – орієнтуйтеся на власні відчуття й потреби. Відсутність фізичних чи судово-медичних доказів не є перешкодою у доведенні злочину.
-
Зверніться за медичною допомогою, пройдіть обстеження. Слід зберегти всі медичні документи (оригінали медичних довідок, рецепти, направлення тощо).
Дуже важливо пам'ятати, якщо Ви пережили зґвалтування та хочете уникнути небажаної вагітності, потрібно скористатись таблетками невідкладної контрацепції (до 72 годин).
Не менш важливим є подбати про постконтактну профілактику інфекцій, що передаються статевим шляхом. Варто зазначити, що тестування на ВІЛ можна провести через шість тижнів після зґвалтування.
-
Повідомте про сексуальне насильство правоохоронні органи за номером 102.
-
Отримайте безоплатну юридичну допомогу на лінії "ЮрФем: підтримка" за номером телефону 068 145 55 90 або 0 800 30 55 90, написавши у Viber/Telegram або залишивши заявку на сайті.
Матеріал підготовлений за сприяння Волинського прес-клубу
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
