Оксана Степаненко – вимушена переселенка із Бахмута, яке російські окупанти фактично знищили. Тепер вона два роки проживає в Переяславі, має притулок при церкві «Оселя благодаті». А ще зустріла тут свою долю. Її історія на Переяслав.City.
— Оксано, як Ви потрапили зі свого Бахмута до Переяслава?
– Як почалося великомасштабне вторгнення на Україну, то швидко зібрала у сумку трохи одягу, речі донечок Софії та Саші й поїхали до Прикарпаття.
Слід сказати, що я із 2021 року відвідую церкву «Нове житт», а у місті Івано-Франківськ була наша конфесія, де на мене чекали. Рік я проживала там із дітьми при церкві. Шукала там собі постійне житло, але із тих соціальних виплат, які мали як ВПО, не вистачало відкласти, щоб знайти хоча б невеличке орендоване помешкання.
Якось зателефонувала своєму пастору із Бахмута й звернулася до нього за допомогою. Пастор знайшов мені пристанок у Переяславі при церкві «Оселя Благодаті». Спочатку я трохи вагалася: їхати чи залишитися у Івано-Франківську? Звернулася до Бога із молитвою й стало трохи легше, із спокійною душею вирушила до нового помешкання, подумала: "Поїду, усе буде добре".
І ось тут лише як ступила на територію церкви, то відчула спокій, неначе приїхала до свого дому. Мої дівчатка дуже швидко адаптувалися до нового місця і умов життя: знайшли друзів, із якими гралися, контактували із тими, хто уже проживав при церкві. У вересні дочки пішли навчатися тут в гімназію №1. Ще відвідують п’ятничний клуб при церкві та недільну школу. Нещодавно записала дітей на гурток, де навчають виготовляти різні вироби із соломки. Вони із задоволенням там працюють та не можуть дочекатися наступного заняття!
— Хто підтримував Вас тут після приїзду?
— Дуже допомагав пастор Ігор Лисих. Також підтримували брати та сестри, які живуть при церкві. Спільно із ними облаштовували двір храму: робили плити, доріжки, саджали рослини. Під час спільної праці більш зблизилася та познайомилася із членами церкви.
— І зрештою, Ви тут знайшли свою жіночу долю й одружилися?
— Насправді я ж зовсім не думала і не планувала ніякого одруження. Навіть не звертала уваги на чоловіків, які були поряд. Якось, не до того було. Коли у 2023 році до нашої церкви приїхав Андрій Степаненко й оселився тут жити, то спочатку з ним просто спілкувалася, як і з іншими, і то нечасто. Можна сказати, що його спочатку запримітила не я, а мої доньки. Весь час біля нього крутилися, мабуть, відчули людину щиру та безкорисливу. Він любить дітей, може їх чимось зацікавити, чогось навчити.
Інколи вони так прямо і запитували у нього: "Будеш нам за тата?". Я вважала їхні слова за дитячі жарти, але потроху почала й сама приглядатися до Андрія. І якогось дня він мені із хвилюванням сказав: "Ти мені дуже подобаєшся!"
Я не знала що відповісти. Молилася, щоб Господь дав мені відчути – моя це доля, чи ні? Згодом Андрій мені зізнавався, що теж весь час молився, щоб Бог дав йому зрозуміти: захопився серйозно, чи це із часом мине?
Отак за молитвами просили у Бога відповіді, й була хвилина, коли відчула, що Андрій посланий мені долею. Пішли до РАГСУ, щоб дізнатися: коли подавати заяву, скільки часу чекати та інші деталі одруження. Добре, що мали при собі паспорти, бо того ж дня й зареєстрували наш шлюб. Випадок вирішив нашу долю. Це було 19 вересня – ось була річниця нашого шлюбу. Вранці отримала від Андрія букет троянд – так привітав мене.
Першого жовтня ми стали по-справжньому чоловіком та дружиною – обвінчалися у церкві. Були гості, вітання та подарунки. Потім сіли за стіл, звісно, що наше свято було без алкоголю. Донечки від нас не відходили, раділи, що мають такого татка, якого давно хотіли. Сестри підготували цікаві конкурси, молодь співала пісні – незабутній день!
— Яке ваше враження про місто?
— І місто подобається, й люди тут живуть щирі та привітні. Дуже красиво у музеї просто неба. Донечки у захваті від стародавніх будиночків, нам із Андрієм теж там сподобалося. Ще часто ходимо купатися на річку та спостерігати за качками, бачили там ще й лебедів.
Я прошу у Господа миру, кожного ранку у церкві із 8-30 до 9-30 проходять молитви за воїнів, за Україну, за завершення війни. Мабуть, зараз у кожному серці звернена молитва до Бога, щоб Україна перемогла у війні, молюся і я, щиро та безкінечно.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
