Червоноград на Львівщині став Шептицьким, а Красноград на Харківщині — Берестином. Верховна Рада України ухвалила рішення про чергове перейменування понад 300 населених пунктів України. Якщо ви маєте родичів чи знайомих у цих містах, то майте на увазі. Це черговий крок влади на шляху декомунізації. Як це особливо важливо під час повномасштабної війни, інформує Переяслав.City.
Масштаб перейменування: ключові рішення Верховної Ради
Чергове рішення Верховної ради України 19 вересня 2024 р. – важливий крок у процесі декомунізації та деколонізації України, який триває вже десятиліттями. Незважаючи на труднощі, включаючи повномасштабну війну, Україна продовжує очищати свої топоніми від символів російської імперії та радянського минулого, розповідає Центр громадського моніторингу та контролю.
На засіданні парламенту 281 народний депутат підтримав перейменування 327 населених пунктів України. Серед них 10 міст, 56 селищ і 261 село. Причиною стало бажання усунути символіку російської імперії та надати нові назви, які відповідали б українській мові та національним стандартам. Перейменування було здійснене згідно з Законом України “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”.
Серед великих населених пунктів (міст) свої назви змінили такі:
- Червоноград (Львівщина) — Шептицький
- Красноград (Харківщина) — Берестин
- Первомайськ (Луганщина) — Сокологірськ
- Первомайський (Харківщина) — Златопіль
- Новомосковськ (Дніпропетровська область) – Самар
- Ватутіне (Черкащина) — Багачеве.
Труднощі та політичні перепони
Перейменування Верховній Раді вдалися не з першої спроби. 18 серпня нардепи провалили голосування через 5 спірних назв населених пунктів. Тож наступного дня довелося винести нову постанову уже без цих міст.
Зокрема, не зійшлися обранці на питанні перейменування Южного на Одещині, що мав стати містом Порт-Анненталь, Южноукраїнськ та Первомайськ Миколаївської області — пропонувалося перейменування на Гард та Ольвіопіль, а Синельникове та Павлоград на Дніпропетровщині — на Ріднопілля та Матвіїв.
Декомунізація: довгий шлях до змін
Процес декомунізації в Україні розпочався ще з моменту здобуття незалежності у 1991 році. Тоді було ліквідовано комуністичну символіку, демонтаж пам’ятників Леніну почався на заході країни. Проте масштабні зміни відбулися лише після Революції гідності у 2014 році, коли по всій Україні розпочалася кампанія “ленінопад”.
Одним із ключових кроків стала ухвала Верховною Радою у 2015 році законів, що регулювали процес декомунізації.
Станом на минулий рік вдалося перейменувати близько тисячі населених пунктів та 26 районів, майже 52 тисячі інших топонімів, 75 закладів освіти, 33 залізничні об’єкти, 2 морські порти, демонтовано близько 2,5 тисяч пам’ятників і пам’ятних знаків, які містили пропаганду тоталітарного режиму.
А вже після початку повномасштабного вторгнення — 21 березня 2023 року — у Парламенті проголосували за законопроєкт “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”. Через місяць його підписав Володимир Зеленський.
Важливість деколонізації під час війни
Деякі скептики запитують, чи варто продовжувати декомунізацію та деколонізацію під час повномасштабної війни. Однак цей процес є частиною боротьби за українську ідентичність. Зміна назв міст і вулиць допомагає Україні позбутися впливу російської пропаганди та окупаційної політики.
Під час окупації російські загарбники завжди змінюють назви міст і вулиць на свої, щоб утвердити контроль над територією. Тому повернення українських топонімів є не лише актом відновлення історичної справедливості, але й кроком до культурного звільнення.
Курйозні випадки: як люди реагують на нові назви
Процес декомунізації та деколонізації не всюди проходить гладко. А подекуди небажання людей миритися із новими (часто навіть історично виправданими) назвами чи прощатися із звичними монументами призводить до курйозних ситуацій. Одна із найбільш пам’ятних трапилася у Комсомольську Полтавської області. Тамтешня міськрада, щоб запобігти перейменуванню міста, запропонувала вважати його назву абревіатурою, яку слід розшифровувати так: “Колектив Молодих Соціально Мотивованих Людей — Справжніх Козаків”. Щоправда, це не спрацювало та Комсомольськ таки перейменували на Горішні Плавні.
А в селі Котлярка на Житомирщині Леніна вирішили не зносити, а переробити на пам’ятник Тарасу Шевченку. Скульптуру “переосмислив” місцевий художник Володимир Герасимчук, який замінив кепку “вождя” на “Кобзар”, а піджак перетворив на пальто. І хоч формально умови закону були виконані, оновлений монумент сподобався не всім, адже залишався схожим на Леніна, який відростив довгі вуса.
Декомунізація як частина боротьби за незалежність
Декомунізація та деколонізація — це важливі кроки для України, яка продовжує свою боротьбу за незалежність на різних фронтах. Очищення топонімії від радянських та імперських символів є не лише питанням символічного значення, але й важливим елементом національної самоідентифікації. У майбутньому процес перейменування допоможе новим поколінням українців краще зрозуміти свою історію та роль у ній видатних українців, чиї імена тепер прикрашають назви міст та вулиць.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
