Прощання з 35-річним Захисником Олександром Прокопенком відбулося в його рідному селі Ковалині Дівичківської громади сьогодні, 26 вересня. Воїна вбила не ворожа куля, а хвороба. Однак чин похорону відбувся з усіма військовими почестями, бо два роки земляк віддано боронив Україну. Про учасника бойових дій і його останню земну дорогу, розповідає Переяслав.City.
Олександр Прокопенко родом з Донецька
Олександр Олександрович Прокопенко народився 13 січня 1989 року в Донецьку.
– Я родом із Ковалина, а мій чоловік — із Донецька. Ми там жили до 2000 року, – розповідає мама Воїна Катерина Антонівна. – Чоловік працював на шахті, а коли вийшов на пенсію, то вирішив переїхати. У Ковалин ми часто приїжджали, тому продали свою квартиру і купили тут житло. Тоді Саша в п’ятий чи шостий клас ходив. Закінчив Ковалинську школу.
Мобілізували Олександра Прокопенка до лав ЗСУ в 2022 році.
– Саня тривалий час служив у 77 окремій аеромобільній бригаді десантно-штурмових військ Збройних сил України, – зазначив двоюрідний брат Захисника і чинний військовослужбовець ЗСУ Олександр. – В одному з боїв врятував командира, був тяжко поранений на початку служби. А вже після другого поранення і контузії його перевели на службу в РТЦК. Нещодавно отримав посвідчення учасника бойових дій. Він був медиком. Побратими його називали «Док» — дали такий позивний.
При 1 відділі Бориспільського РТЦК та СП Олександр Олександрович служив командиром 3 відділення 2 взводу 3 роти охорони. Помер 23 вересня 2024 року внаслідок захворювання в Переяславі.
«Зранку подзвонив дочці сказати, що дуже сильно її любить, а увечері помер...»
– 23 вересня у Євгенії, нашої донечки, був день народження. Їй виповнилося 10 років, – розповіла дружина бійця Христина. – Він подзвонив їй зранку, привітав. Сказав, що дуже сильно її любить, а ввечері помер. Він дуже любив Євгенію і вона його.
Ми разом не проживали, не склалися у нас подружні стосунки. Але дочка спілкувалася з батьком, у бабусі, Сашиної мами, часто гостює. Коли я на роботі, Катерина Антонівна зі школи Євгенію забирає.
– Олександр запальний, з непростим характером, але сміливий, – описує, яким був син, згорьована мати. – Коли він прийшов додому після першого поранення, казав мені, що йому страшно повертатися назад. Однак згодом я зрозуміла, що його туди як якась сила тягне. Він не зміг не повернутися.
Чин похорону
Траурний кортеж із тілом померлого Олександра Прокопенка від моргу Переяславської лікарні вирушив на поховання у село Ковалин, зробивши коло вулицями міста. На хвилину процесія зупинилася біля приміщення РТЦК, до дороги вийшли товариші Олександра по службі, щоб провести колегу в його останній земній дорозі. Далі труну з Бійцем провезли вулицями Богдана Хмельницького і Михайла Грушевського. Переяславці зупинялися і ставали на коліна.
Заупокійну службу священники провели у ковалинському храмі Різдва Божої Матері. Від церкви процесія рушила до батьківського подвір’я, а за ще за кілька хвилин – до місцевого цвинтаря.
На кладовищі в Ковалині ще не було до сьогодні жодного жовто-синього стягу, з військовослужбовцями-односельчанами ковалинцям до цього ще не доводилося прощатися.
– Коли почалась війна, до старостату прийшли 10 чоловік. Серед них був і покійний Олександр, – у прощальному слові на кладовищі пригадав Сергій Андрієвський, староста Ковалина. – Він сказав: дайте мені автомат — я піду воювати. А я тоді відповів, що ти ще навоюєшся. І він пішов воювати. Так, він загинув не від кулі, але він був у боях, він все бачив, отримав посвідчення УБД, двічі був поранений, але знову рвався туди йти і захищати Україну.
Помер Олександр не від кулі, але ця війна така жорстока, що буває, людина, яка там була і бачила, що робиться, бачила, як гинуть побратими, просто морально чи й фізично цього не може витримати.
– Сьогодні ми прощаємося з нашим «Доком». Там, де він і з'являвся, завжди був у центрі уваги, але особисто мене при першому знайомстві з ним вразило, що сам жартує, а очі його сумні. В мене завжди було таке враження, що він щось видивляється всередині себе, щось намагається усвідомити, примиритися з тією реальністю, яку йому довелося пережити.
Лише 35 років, але побачив і пережив Сашко стільки, що іншій людині вистачить на кілька життів, – сказав Олександр Молоткін у прощальному слові від усього 1 відділу Бориспільського РТЦК та СП.
Прапор, яким була накрита труна, як символ держави, якій служив Воїн Олександр Прокопенко, передали мамі Захисника.
У Воїна залишилися мама Катерина, брат Ігор, дочка Євгенія та дружина Христина.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
