Минулої п’ятниці, під час нашої поїздки у Студениківську громаду, в робочому кабінеті голови Марії Лях пощастило зустрітися з воїном ЗСУ Русланом Смілим. Захисник напередодні приїхав з передової у відпустку, а наступного дня прийшов побачитися з Марією Олександрівною. Принагідно поспілкувався про життя на фронті і з Переяслав.City.
Руслан Смілий з Пристромів – депутат Студениківської сільської ради, а з 6 лютого 2024 року – захисник України, служить у 60 об'єднаній механізованій бригаді 137 батальйону номером обслуги, а саме помічником кулеметника. 7 листопада чоловік приїхав додому – у двотижневу відпустку.
– Це фактично перший раз у справжню відпустку, бо раніше відпускали буквально на три дні. Не встиг приїхати, як уже треба було повертатися. Нарешті дочекався нормальної відпустки. О шостій ранку ще був у бліндажі, виходив і не знав підписали, чи не підписали рапорт, є вже папери, чи немає, а ввечері вже приїхав додому, – щиро радіючи можливості побути з родиною, розповідає Руслан Володимирович.
За законом, військовослужбовцям ЗСУ в рік надається 30 днів відпустки. Хоча скористатися можливістю можна не завжди. Поширену в соціумі думку, що відпочинок воїна залежить від командування, Руслан спростовує.
– Відпустять військового додому чи ні, залежить від того, чи є ким його замінити. Командири, як правило, дозволяють, проблем із цим ніяких немає, єдине, що це має бути не в ущерб виконання бойових завдань.
Разом з Русланом до Марії Лях приїхала дружина Зоя. Відразу видно, що жінка щаслива.
– Я дуже рада, що чоловік вдома. Ми дуже довго не бачилися. Я постійно хвилююся за нього, – каже Зоя Сміла, міцно і ніжно тримаючи чоловіка за руку.
Зоя Сміла щаслива, що чоловік хоч два тижні побуде вдома
У відпустку захисник прийшов з Куп’янського напрямку, з-під Лиману. У деталі чоловік не вдається, бо не можна з міркувань безпеки. Зізнається воїн, що там гаряче, але наголошує, що ситуація контрольована.
– Ситуація, я б сказав стабільна, а те, що роздувається в пресі, ну я не знаю, для чого це потрібно і нащо це робиться, – зазначає військовослужбовець. – Саме на тій ділянці, де я перебуваю, ситуація контрольована. Так, бойові дії загострилися, але восени завжди так. Ворог намагається максимально натиснути, максимально віджати території, але зараз перебуває практично на тих самих рубежах, де був раніше, і нікуди не продвинувся. Як стояв, так і стоїть. Ми успішно відбиваємо наступи і дуже багато окупантів відправляємо на концерт до Кобзона.
Руслан також додав, що дій наших ворогів не розуміє. Чоловік вважає, що в них або сильна безвихідь, або ще щось, бо наступають без стратегії і через це несуть великі втрати.
– Наступи постійні, але для них справді «м'ясні». Вороги бездумно женуть щодня і мають дуже великі втрати, багато втрачають техніки, дуже багато особового складу – втрати там колосальні. І в нас є поранені та загиблі, але там врази більше.
Українські захисники потребують підтримки з тилу. Вони дуже радіють домашнім стравам, які передають волонтери, теплим речам і дитячим малюнкам, але не тому, що в чомусь обмежені, а щоб знати, що їх чекають і в їхні сили вірять.
– Наприклад, я був повністю усім забезпечений із перших днів служби, та й більшість військових так само. Годують дуже добре, за всіх я, звісно, сказати не можу, але в нашій бригаді, гріх скаржитися. Та коли отримуєш посилки з тилу, з пиріжками чи шкарпетками, знаєш, що там хтось є і чекає. Це дуже важливо.
Загалом, вважає чоловік, ставлення до військових змінилося. Вважає, що це може бути пов’язано з тим, як відбувається мобілізація.
– Якщо раніше люди казали, що ми Герої, то зараз на військових дивляться інакше і це дуже сильно відчувається. Ми не відрізані від світу, не можна сказати, що ми нічого там не знаємо. Ми бачимо, що відбувається, у нас є інтернет і ось те як роздувається призовна антикампанія, нас засмучує.
Розумієте, хлопцям банально треба передихнути, ніхто не збирається нікуди не звільнятися, чи тікати з армії, але банально замінити, щоб хоч би місяць побути з родиною, і просто відпочити, це дуже необхідно, – каже Руслан Смілий зі сльозами на очах. – Я вибачаюся (за сльози, – авт.), але це не правильно, я дев'ять місяців не бачив родину взагалі, а хтось іще довше...
Захисник Руслан Смілий зі своєю дружиною Зоєю
Якби ми – солдати – знали, що пів року побудемо на бойових, а після цього хоча б місяць вдома, я думаю, по-перше було б набагато більше бажаючих служити, по-друге, що ставлення взагалі було б інше. Воїни в якійсь мірі вже виснажені, постійно бої, бої, бої, бої, щодня на нервах, це не скільки фізично вимотує, скільки психологічно і морально. Але нічого – тримаємось, Слава Богу.
– Я йому казала: «у тебе ж троє дітей». А він твердо: «що я своїм дітям скажу, раз отримав повістку, я піду», – додала Марія Лях.
– Закони мають працювати, як би там не було, – наголошує Руслан Володимирович. – Якщо ми намагаємося побудувати нормальну державу, державу європейського рівня, для своїх дітей хочемо цивілізованого і гідного майбутнього, то закони мають працювати. Так, у мене троє дітей, але неповнолітнього віку лише двоє і згідно закону я не маю відстрочки. Дружина сильно переживала, але я їй пообіцяв, що сам рватися не буду, але відразу попередив, що за повісткою піду. Звісно, я не воїн, ми всі не воїни, але крім нас самих нашу країну ніхто не захистить, не звільнить від ворога і не розбудує, – підсумував військовослужбовець.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
