«На фронті невіруючих немає» – так кажуть військові. Молитви, щирі звернення до Бога, розмови про вічне з капеланами – усе це на передовій, мабуть, дуже важливе. Українські воїни носять нині при собі християнські обереги: натільний хрест, ладанку, іконку. Це давня традиція, яка починалася ще з походів часів Київської Русі. Про неї розповідає Переяслав.City.
Тоді побутували «походні» ікони – складні. Так називали кілька невеличких ікон, з’єднаних між соболю петлями, як віконниці. Це порівняння не випадкове, бо за церковними мірками, ікона є символічним вікном у Царство Небесне.
Зараз такі чудові витвори сакрального мистецтва можна побачити лише в музейних збірках. «Великі святкові створи», в яких, на жаль, збереглися тільки три частини та їх фрагменти по одній частині, оздоблені синьою емаллю, зберігаються у фондовій колекції НІЕЗ «Переяслав».
Найпоширенішими у Київській Русі були натільні, нагрудні та кіотні (поставні) складні, відлиті з мідного сплаву. Часто їх називали «путніми», тобто які брали в путь, дорогу. Складні поширилися Давньоруською державою разом із хрестами, іконами та панагіями, які масово завозилися з Візантії у кінці Х століття. Та місцеві майстри швидко опанували виробництво металевих ікон, бо попит у населення на них був дуже великим. Перші зразки складнів давньоруських майстрів датовані ХІ століттям. Вони були відносно недорогими, доступними для торгового люду, небагатих міщан і селян.
Складні не клали в могилу, як натільні хрестики, тому їх немає у стародавніх похованнях. Натомість дослідники їх знаходили у великій кількості на місцях великих битв. «В усіх без виключення ратників обов’язково є на грудях гарні тонкої роботи образки у вигляді потрійних складнів, з котрими вони ніколи не розлучаються, і, де б не опинилися, ставлять їх на видних місцях і моляться до них. Таким є їхній звичай, як ми самі це бачили», – записав у своїх нотатках архідиякон Павло Алепський, сирійський мандрівник, який відвідав Україну в ХVІІ столітті.
Складні з мідного сплаву було зручно брати з собою не тільки на поле бою, а й у будь-яку подорож, на прощу тощо. Мандрівників частенько перестрівали розбійники, тож подорожні молилися про заступництво до Бога, Божої Матері та вибраних святих – найчастіше Миколи Угодника, Пантелеймона Цілителя, Георгія Змієборця, Іоанна Воїна, зображення яких відливалися на складнях.
Але такі іконки були дуже популярними саме в похідних умовах дружинників, бо не псувалися за різної погоди, в пилюці доріг і річкових переправах. До ХVІІ століття найпоширенішими були маленькі тристулкові складні, які закривалися в стик – як Царські Врата до вівтаря в храмі. Центральний образ був зазвичай Христа Вседержителя, а по боках найчастіше були ікони Богородиці та св. Миколая Чудотворця.
У першій половині ХVІІІ століття з’явився новий тип складня – «Великі святкові створи» з чотирьох великих частин. На них були клейма (маленькі ікони) з дванадцятьма найголовнішими християнськими святами та сюжети поклоніння Богородиці. Складні закривалися на зразок книги, «обкладинку» якої прикрашали рослинними орнаментами, віньєтками, зображеннями Голгофського хреста з колонами та ін. Коштовні варіанти оздоблювали емалями, здебільшого синіми та блакитними.
Такі ошатні металеві ікони були поширені у ХVІІІ-ХІХ століттях на території сучасної України переважно у міщанському середовищі. Їх відливали великими тиражами, але у повному вигляді, з усіма чотирма створами, до нашого часу збереглося мало. Це пов’язано з традицією: коли дорослі діти залишали батьківський будинок, то «створи» розбирали на частини, які знаходила свої місце у хатньому іконостасі нових господарів. Коли ж її власник вирушав у дорогу, то обов’язково брав її з собою. У записах земських чиновників є таке свідчення: «…Цими іконами селяни благословляють дітей своїх, котрі вирушають у дальні дороги чи в рекрути, і образи сії лишаються потім у них на ціле життя».
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
