Після поранення на фронті Артем Лук’яненко втратив частину ноги, але не жагу до життя. Протез не став перепоною для нових перемог – Артем уже виграє турніри, планує вступ до університету і мріє про майбутнє. Історію наймолодшого ветерана з Переяславщини розповідає Переяслав.City.
«Зробив крок і впав…»
Симпатичний хлопець із зеленими очима. Коли дивишся на Артема Лук’яненка з Гланишева, важко уявити, що за його плечима поранення на війні і місяці реабілітації. Звісно, протез, який він не приховує, «кричить» про травму. Але чи можна відразу подумати, що в 22-річному віці вона є наслідком війни?
На полі бою Артем отримав поранення, внаслідок якого йому провели транстибіальну ампутацію нижньої кінцівки, тобто нижче коліна.
– Я в 2021 році пішов у армію. 3 грудня розпочав службу при військовій частині у Василькові на Київщині. У січні 2022 року мене перевели на Запоріжжя, у Мелітополь. У лютому почалася повномасштабна війна і нас перекинули в інше місце продовжувати службу. А згодом мені щось у голову стукнуло і я підписав контракт, хоча міг демобілізуватися.
Після підписання контракту Артема перевели в іншу частину, звідки він потрапив на передову.
– Я був у Донецькій області на Костянтинівському напрямку. У квітні, після спеціальної підготовки, я попросився вийти на позиції. Командир не хотів пускати, казав, що мені ще зарано. Але була така ситуація, що треба було терміново змінити хлопців і я наполіг. Зі мною пішов ще один військовослужбовець.
Минуло п’ять днів і 8 квітня Артем з побратимом отримали наказ полишити позиції. Виходили бійці вже «по сірому», після сьомої години вечора. Артем наступив на «пелюстку» – протипіхотну фугасну міну.
– Я йшов і почув, як щось бахнуло. Відразу подумав, що це дрон атакує – почав дивитися в небо. Нічого не побачив, зрозумів, що дрона немає і хотів іти далі. Зробив крок і впав… Я навіть не зрозумів, що сталося, нічого не боліло, чи я не відчував просто. А вже як глянув на ноги, зрозумів, що все… Наклав собі джгут, хотів далі йти, але не міг. Вийти з позицій мені допоміг побратим. Наші медики надали нам домедичну допомогу і обох відправили в госпіталь. Мені відірвало ногу, а в побратима лопнула барабанна перетинка в усі.
«Довелося вдруге вчитися ходити»
– Просто треба звикнути до нього. Перший раз, як я став на протез, мені незручно було. Почувався немовлям, яке робить перші кроки. Довелося вдруге вчитися ходити. А зараз звик. Я на ньому навіть у футбол вже бігав. Це як нога, тільки ти не відчуваєш її і все. Протезом двигаєш коліном. Коліно у мене своє, робоче, – каже ветеран.
Після поранення Артем лікувався у Житомирі. Реабілітація і протезування для захисника були безкоштовні. Зараз хлопець має два протези, один є основним, інший – тимчасовим. Каже, особливої різниці між ними немає.
– Ось цей – тимчасовий, – показує свій протез. – Його ще називають купальним. Від того, що вдома, він відрізняється тільки стопою. Ходити на обох однаково зручно.
У Артема Лук'яненка протез на правій нозі
Після поранення Артемові було не легко, але він не опустив рук, бо точно знав, що хоче жити повноцінним життям і, що протез не завадить цьому. Важливою для воїна була підтримка рідних і військовослужбовців з якими він лікувався в госпіталі.
– Знайомий розказав історію одного воїна, якому зробили дві ампутації на двох ногах і ще й високі. Лікарі не давали надії, що він зможе стати на протези, не те, щоб колись зміг ходити. Але він взяв себе в руки і почав будівництво свого дому, їздить на машині й ходить на протезах. І це все заради своїх чотирьох дочок.
Такі історії надихають. Попереду життя і ти це усвідомлюєш. Ветерани на протезах навіть у гори піднімаються, тому я розумів, що мушу встати і йти далі, щоб втілити мрію, вчитися, працювати і мати майбутнє.
Хотів далі служити, але списали
У листопаді 2024 року Артем Лук'яненко з Гланишева отримав посвідчення ветерана військової служби, а також посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Зараз хлопцеві 22 роки, тоді було 21.
– 8 квітня поранення, а тоді чотири місяці лікування і реабілітації. У військову частину з госпіталю вже на протезі я повернувся 1 серпня. Хотів далі служити, бо думав, що обмежено придатний. Мені казали, що можна у штабі сидіти за комп'ютером якусь роботу виконувати. Але мене списали.
Я повторно проходив ВЛК і лікар у заключенні написав «звільнення і зняття з обліку». Військова частина дала мені направлення у МСЕК (Медико-соціальна експертна комісія. – авт.). Саме там визначали мою ступінь інвалідності. Мені присвоїли ІІ групу. Коли були вже всі заключення, я подав документи на оформлення посвідчень, а після їх отримання почав оформляти пільги і пенсійне забезпечення. Нещодавно, я одним платежем отримав пенсію за три місяці, – розповідає Артем.
– Кожен військовослужбовець, який отримав поранення, має право на підтримку та соціальні гарантії, – зазначає Юлія Мурзаєва, фахівчиня із супроводу ветеранів і демобілізованих осіб Центру соціальних служб переяславської міськради.
З 1 січня в Україні запрацювала нова система оцінювання повсякденного функціонування людини, що замінила МСЕКи. Тепер процедура встановлення групи інвалідності відбуватиметься так:
Медична допомога та документальне підтвердження
- Після отримання поранення військовослужбовець найперше потрапляє до найближчого медичного закладу для стабілізації стану.
Оцінювання стану
- Наступний крок – проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Голова ВЛК у разі потреби формує електронне направлення на подальше оцінювання повсякденного функціонування експертними командами.
Форми оцінювання повсякденного функціонування особи експертними командами:
- Очний розгляд (особиста присутність у медзакладі).
- За місцем перебування (для тих, хто не може пересуватися).
- Заочно (на основі документів).
- Дистанційно (з використанням телемедицини).
Військовослужбовець отримає від системи сповіщення на електронну пошту про форму, час і місце оцінювання.
Рішення експертної команди
- Фахівці визначають групу інвалідності або відсоток втрати працездатності (необхідний для призначення одноразової грошової допомоги), реабілітаційні заходи та строки переоглядів. Дані будуть вноситись до електронної системи та передаватись до державних органів для соціальної підтримки. Рішення також надійде пацієнту на електронну пошту чи рекомендованим листом, і в кабінет лікуючого лікаря в електронній системі.
"Коло незламних"
14 грудня 2024 року в Борисполі для ветеранів війни, військовослужбовців, їхніх родин, а також всіх прихильників спорту та здорового способу життя, відбулися інклюзивні спортивні змагання "Коло незламних".
Перше місце з настільного тенісу на турнірі виборов Артем Лук'яненко з Гланишева. 22-річний хлопець уже ветеран військової служби.
Це був перший Артемів досвід участі у подібних змаганнях. Та й узагалі на турнір він їхав як глядач.
– Я приїхав подивитися. Побачив тенісні столи й подумав, що можна просто пограти, – розповідає Артем.
Але на місці йому запропонували зареєструватися як учаснику.
– Я в школі з хлопцями грав у теніс, тому погодився.
І додому повернувся з перемогою.
– Не зовсім важко, але й не зовсім легко. У результаті, я отримав досвід і кубок, – лаконічно і скромно підсумовує ветеран.
Артем Лук'яненко з кубком у руках (посередині)
Організувати поїздку та участь ветерана Артема Лук'яненко у цьому заході допомогли фахівці із супроводу ветеранів Юлія Мурзаєва та Людмила Шинкар у співпраці з начальником відділу комунікації Київського обласного центру допомоги захисникам України імені Баранова Інна Крячок.
– Моя колежанка по волонтерській діяльності в Червоному Хресті Інна Крячок зараз працює в госпіталі, що у Циблях. Адміністрація закладу організовувала поїздку на змагання для своїх пацієнтів-військовослужбовців і запропонувала взяти з собою Артема. Ми зателефонували йому і запитали, чи хоче поїхати. Артем погодився, хоча й не знав, куди їде, – прокоментувала Юлія Мурзаєва.
Такі змагання – це не лише про спорт, а й про підтримку, мотивацію і нові можливості для всіх ветеранів, які прагнуть жити активно і без обмежень.
Зараз Артем далеко вперед не заглядає. Влітку планує вступати в університет, бо вищої освіти ще не встиг здобути. А поки хоче отримати водійські права. Автомобіль з коробкою-автомат у нього є, їздити вміє, з протезом, каже, «на автоматі» їздити не важко.
– Треба здати теорію спочатку. Моя перша спроба – безуспішна. Але, нічого, здам і піду на водіння.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
