Тетяна Майстренко працює в публічній бібліотеці Переяслава понад тридцять років, з яких чотири – очолює її. Про свою кар’єру та виклики роботи розповіла журналістці Переяслав.City.
Тетяна Миколаївна народилася в селищі Поліському Київської області. Мама Надія працювала на меблевій фабриці, а батько Микола був водієм на котельні – після катастрофи на Чорнобильській АЕС ліквідовував її наслідки. Після переїзду до Переяслава батько працював водієм у райдержадміністрації, а мама – на фабриці «Сотекс».
– П’ять років після аварії на Чорнобильській АЕС ми з родиною жили в Поліському. Я там закінчила 9 класів у місцевій школі, а в цей час у Переяславі будували наш будинок. І врешті 27 серпня 1991 року ми сюди переїхали. Мої батьки вибрали це місто для проживання, бо тут було багато переселенців із Поліського. Навчатися я пішла до 10 класу школи-інтернату (тепер це ліцей «Патріот» - авт.).
Після її закінчення навчалася на курсах бухгалтерів, потім вступила до педагогічного інституту (тепер Університет Григорія Сковороди в Переяславі -авт.) за спеціальністю «Дошкільне виховання». У 19 років вийшла заміж, а через рік у нас народилася донька Вікторія. На даний момент я розлучена.
«Дуже хотілося працювати, і доля привела мене до бібліотеки»
– Чому Ви обрали спеціальність «Дошкільна освіта» і як склалася ваша професійна діяльність?
– Я хотіла мати вищу освіту, і тому обрала наш педагогічний інститут, спеціальність «дошкільне виховання», адже мені дуже подобалося спілкування з дітьми. На той час в мене вже була донька, і мене цікавили предмети, які викладали на факультеті. Зокрема, психологія. Можливо, спочатку я хотіла вивчати її більше для себе.
– Як Ви потрапили до бібліотеки і з чого почалася ваша кар’єра? Як стали її директоркою?
– У 18 років я закінчила курси бухгалтерів, проте для працевлаштування за цією спеціальністю потрібен був трирічний стаж, якого я не мала. Водночас дуже хотілося працювати, і доля привела мене до бібліотеки. Спочатку мене прийняли на тимчасову посаду, це «тимчасово» стало для мене постійним.
Я прийшла до бібліотеки 1 листопада 1994 року. Мені запропонували посаду бібліотекаря 2-ї категорії у відділі комплектування та обробки літератури. У квітні 1995 року я перейшла працювати до дитячої бібліотеки. У 2020 році відбувся конкурс на посаду директора бібліотеки. На той момент я отримала сильну підтримку від колективу — вони повірили в мене і спонукали подати документи. Це дало мені впевненість у своїх силах. Конкурс проводила райдержадміністрація, і після успішного відбору я очолила Переяслав-Хмельницьку централізовану бібліотечну систему.
До складу цієї системи тоді входили центральна бібліотека, дитяча бібліотека та 27 сільських бібліотек. Згодом, Переяслав –Хмельницька централізована бібліотечна система була ліквідована, і на її базі створено комунальний заклад «Переяславська публічна бібліотека». Дитяча бібліотека також була ліквідована і створено відділ по роботі з дітьми.
Після створення комунального закладу «Переяславська публічна бібліотека» Переяславської міської ради 8 лютого 2021 року я знову очолила бібліотеку. Однак саме день призначення мене на цю посаду лишився назавжди у пам’яті трагічною подією. Саме того дня помер мій молодший брат Михайло, якому було лише 39 років.
Сьогодні до складу бібліотечної системи входять публічна бібліотека та сім бібліотек у селах нашої громади, які продовжують бути осередками інформації та спілкування.
До речі, 1 листопада 2024 року виповнилося 30 років моєї роботи в цій бібліотеці — цілий трудовий шлях на одному місці.
«Незважаючи на всі труднощі, ми продовжуємо працювати над тим, щоб зробити бібліотеку доступною для кожного»
– Що Вам найбільше подобається у роботі бібліотекарки?
– Коли я працювала у дитячій бібліотеці, і мене найбільше захоплювало спілкування з дітьми. Кожна дитина має свої вподобання в читанні, і це завжди цікаво — допомогти знайти книгу, яка її зацікавить, або обговорити вже прочитане. У 90-х роках батьки часто залишали дітей у бібліотеці до кінця робочого дня, і ми не лише допомагали їм із домашніми завданнями, але й організовували різні активності.
Сьогодні бібліотека залишається осередком спілкування та безкоштовного доступу до інформації. Люди приходять сюди не тільки за книгами, але й за теплом людських розмов.
– Які виклики зустрічали, зустрічаєте на цій роботі?
– Поповнення бібліотечних фондів завжди було і залишається важливим викликом. Періодично ми отримуємо книги від Українського інституту книги через Київську обласну бібліотеку для дітей. На початку 2025 року вже отримали 120 книг. Також намагаємось це робити власними силами: купуємо книги, беремо участь у різних проектах, де можна отримати книги для бібліотеки. Наприклад, нещодавно наша бібліотека виграли проєкти «Німецька полиця в Україні» та «Польська полиця в Україні», також отримали 201 книгу англійською мовою, як для дітей, так і для дорослих.
Ми постійно шукаємо можливості, щоб отримати нові надходження для наших читачів. Тому, щоб не залишити їх без доступу до нових матеріалів, змушені були шукати альтернативні джерела фінансування. За власні кошти ми підписали кілька важливих видань, серед яких “Вісник Переяславщини”, “Літературна Україна”, “Бібліотечна планета” і “Сімейна газета”. Ці видання важливі для нашої роботи, адже вони мають попит серед наших читачів.
Багато людей, особливо літнього віку, не мають можливості читати новини через інтернет. Для них газета в руках залишається важливим джерелом інформації. Особливо це стосується “Вісника”, архів якого ми зберігаємо з 1954 року. Цей архів є важливим ресурсом для музейних працівників, які використовують його для дослідницької роботи.
Що стосується майбутнього, поповнення фондів залишається для нас важливою метою. Книги — це наша основна зброя, яка допомагає доносити правду, зберігати культурну спадщину та підтримувати зв’язок з історією. Незважаючи на всі труднощі, ми продовжуємо працювати над тим, щоб зробити бібліотеку доступною для кожного і забезпечити її розвиток навіть у найскладніші часи.
– Ким би Ви працювали, якби не бібліотека?
– Якби це запитання мені поставили 30 років тому, можливо, я б відповіла, що хочу бути вчителем. Ще з дитинства мені подобалося влаштовувати «уроки»: саджати братів перед уявною дошкою та писати на ній крейдою. Напевно, тоді я могла б піти у педагогіку.
Проте вже з 18 років моє життя пов’язане з бібліотекою. За ці 30 років я так глибоко полюбила цю справу, читачів і все, що стосується бібліотечної діяльності, що навіть не уявляю себе в іншій професії. Можливо, у роботі в дитячій бібліотеці перетиналися мої інтереси до педагогіки та психології, і мрія частково здійснилася.
Я вірю, що ми завжди опиняємося там, де маємо бути. Якщо я сьогодні працюю в бібліотеці, значить, це моє місце.
«Для багатьох людей, особливо старшого віку, бібліотека залишається незамінним місцем спілкування»
– Які у Вас улюблені книги чи автори?
– З останнього, що читала, — книга Люко Дашвар «Село не люди». Зараз освоюю її продовження, на яке чекала дуже довго. У нашій бібліотеці другої частини не було, тож знайомі допомогли мені дістати примірник.
Раніше, працюючи бібліотекарем, я читала багато художньої літератури, щоб краще розуміти смаки читачів і давати рекомендації. Зараз, як директор, я маю менше часу на художні книги. У роботі частіше звертаюся до спеціалізованої літератури: нормативних документів, кодексів законів України, матеріалів з діловодства та охорони праці. Мені важливо залишатися в курсі змін, тому ці книги стають моїми постійними супутниками.
– Чи потрібна бібліотека місту?
– Бібліотека — це не просто місце, де зберігаються книги. Це простір для розвитку, спілкування та доступу до інформації для всіх мешканців громади, незалежно від віку, статі чи соціального статусу.
У розвинених країнах культура читання є однією з ключових цінностей. Наша держава також прагне досягти цього рівня, адже читати — це не соромно, а престижно. Бібліотека створює умови, де можна не лише отримати знання, але й провести час у затишному середовищі, що надихає.
Часто задають питання: "Навіщо потрібна бібліотека, якщо є інтернет і електронні книги?" Але чи можуть сучасні технології повністю замінити живе спілкування? Так само, якщо є записи фільмів, концертів, вистав, спортивних репортажів – для чого йти в кінотеатри, в концерні зали чи на стадіони. Але ми все рівно бачимо ці майданчики заповненими, адже там дарують живі емоції, яких не отримаєш через екран. Бібліотека теж з цієї категорії. Книга в руках – це не екран монітора, щоб зрозуміти - потрібно спробувати.
Для багатьох людей, особливо старшого віку, бібліотека залишається незамінним джерелом знань. Не кожен може дозволити собі купити електронну книгу чи має технічні можливості для читання з телефону. Бібліотека ж надає доступ до інформації безкоштовно, відкриваючи двері до світу знань для всіх.
Саме тому бібліотека повинна залишатися доступним місцем, яке об’єднує громаду, розвиває культуру читання та надає простір для особистого зростання кожного.
«Кожна подія у бібліотеці – унікальна й важлива»
– Є у Вас якісь плани на майбутнє по розвитку бібліотеки?
– Я мрію про сучасну бібліотеку — світлу, простору, зручну для всіх. Уявляю гарні читальні зали, де є місце і для дітей, і для дорослих. Наприклад, зонування для малечі, комфортний читальний зал із сучасним обладнанням, зокрема екраном і проектором.
Одна з ідей — проводити покази фільмів за мотивами літературних творів. Це могли б бути популярні екранізації, які супроводжувалися б живим обговоренням.
Ми з колективом робимо все від нас залежне, і навіть більше, для розвитку бібліотеки, але є ще стільки ідей і мрій. Важливо, щоб бібліотека залишалася місцем для спілкування, творчості та розвитку кожного, хто її відвідує.
– За час вашого керівництва на базі бібліотеки провели чимало заходів. Які запам’яталися найбільше?
– Якщо говорити про останні події, то 10 січня у нас відбулася презентація книг поетеси Любові Григорівни Завіщаної. Це був надзвичайно зворушливий захід, який залишив враження і у присутніх, і у нас самих. Я впевнена, що він також запам’ятався й самій авторці.
Запам'ятався насамперед атмосферою – вона була дуже дружньою, майже сімейною. Час пролетів непомітно, і все пройшло дуже тепло. Я спостерігала за залом і бачила, як люди сиділи із задоволенням, дехто навіть говорив: "Боже, як добре, що ми прийшли". Хоч погода того дня була несприятливою, люди вийшли щасливими й задоволеними.
Також у нас є інші цікаві події. Наприклад, ми започаткували жіночі посиденьки. Це зустрічі, де обговорюється певна тема, як-от українська вишивка або пісня. Вони проходять у невимушеній, затишній атмосфері – за чашкою чаю. Наприкінці січня плануємо провести подібну зустріч, але вже присвячену традиційній українській кухні.
Кожен масовий захід для нас особливий. Ми завжди намагаємося підходити до організації індивідуально: вивчаємо, як краще провести захід, кого запросити, і як зацікавити аудиторію. Наприклад, проводимо майстер-класи для дітей у дитячому відділі. Кожна подія для мене– унікальна й важлива.
«У нас працюють справжні професіонали, люди з вищою освітою та великим досвідом, які водночас залишаються молодими душею»
– Якими навичками обов’язково має володіти бібліотекар?
– Комунікабельність і толерантність – це справді важливі навички для бібліотекаря. Часто бібліотекар стає своєрідним психологом, який має відчувати потреби людини, що звертається. Інколи відвідувачі приходять не лише за книжками, а й просто за спілкуванням. Дехто може залишитися на годину, просто поговорити, поділитися своїми думками чи переживаннями.
Особливо це стосується людей із важкими долями: жінок, які втратили близьких, або внутрішньо переміщених осіб, які залишилися без дому. Завдання бібліотекаря – знайти підхід до кожного, допомогти, підняти настрій і не залишити людину з відчуттям ще більшої пригніченості.
Наш колектив успішно справляється з цією місією. Мої дівчата - справжні майстрині своєї справи, які завжди знайдуть підхід до будь-кого. Ми всі працюємо як одна команда, де кожен підтримує один одного. І це дуже приємно – чути від людей подяку за те, що бібліотека є місцем, куди можна прийти, поспілкуватися та отримати допомогу.
Наш колектив – дружна родина, де кожна ідея знаходить підтримку. У нас працюють справжні професіонали, люди з вищою освітою та великим досвідом, які водночас залишаються молодими душею. Ми разом не лише в робочі будні, а й у святкові моменти чи дозвілля. Це говорить про те, що у нас побудовані здорові стосунки в команді, і це сприяє не лише гарній роботі, але й дружній атмосфері.
– Тетяно Миколаївно, як ви оцінюєте себе як директорку?
– Я не суворий директор. Починала я свою роботу в бібліотеці, коли мені було всього 18. Це була моя перша робота, і я одразу відчула, що вписалася в колектив. Дівчата, які працюють зараз, були моїми колегами ще тоді, і ми всі були на рівних, хоча вони були старші за мене. І це не створювало жодної дистанції.
Поступово робота ставала все цікавішою, і коли я стала директором, не змінилося моє ставлення до колективу. Я не ставлю себе вище за інших і завжди намагаюся бути, передусім, людиною. Головне – бути чесною й відвертою, не виокремлювати себе. Думаю, що мої працівники відчувають це. Звісно, іноді я даю вказівки, але це не робить мене суворим керівником. І, до речі, я не відчуваю, що мої колеги мене бояться.
Я вважаю, що керівника не потрібно боятися, а потрібно боятися його підвести. У свою чергу, також відчуваю велику відповідальність за своїх колег.
«Ці відзнаки стали можливими завдяки підтримці кожного керівництва, яке розуміло важливість бібліотеки»
– На стіні у вашому кабінеті чимало відзнак. Розкажіть про них.
– Коли в тебе вірять та підтримують, це найкраще визнання . А коли це все підкріплюється нагородами, то хочеться діяти та творити.
У 2016 році я удостоєна звання «Кращий працівник року», була нагороджена відділом культури Переяслав-Хмельницької РДА.
Не так давно отримала подяку від Київської обласної ради за високий професіоналізм, багаторічну сумлінну та творчу працю, а також важливий внесок у розвиток бібліотек Переяславської громади.
Колектив КЗ «Переяславська публічна бібліотека» також був відзначений за збереження бібліотечних традицій і внесок у розвиток громади від директорки Київської обласної бібліотеки для дітей Галини Єрко. Це стало значною подією як для мене, так і для колективу.
Загалом, ми були нагороджені більше ніж півтора десятка разів. Ці відзнаки стали можливими завдяки підтримці кожного керівництва, яке розуміло важливість бібліотеки і її роль у житті громади. Наше кредо –«Задоволені читачі = успішна бібліотека»
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
