Упродовж воєнних років українці неодноразово виявляли неймовірну мужність, жертвуючи власним життям заради порятунку тих, кого було приречено на смерть. Жертвували собою заради милосердя і людських цінностей. Киянка Ніна Гудкова – одна з таких. Під час Другої світової війни вона рятувала єврейських дітей від Голокосту, а в наш час визнана Праведницею Бабиного Яру і Праведницею народів світу, розповідає Переяслав.City з покликанням на "Українки".
На сайті Національного музею історії України у Другій світовій війні, де зібрана й оцифрована велика колекція фактів, пов’язаних з Голокостом, про Ніну Гудкову розповідається наступне:
«У 1931 році вона закінчила Київський медичний технікум Охматдиту з акушерським відділом, у 1940 році – Київський медичний інститут, працювала лікаркою-педіатром у Київській дитячій клінічній лікарні №7. Під час нацистської окупації Києва очолювала дитячий будинок №2. Протягом двох років опікувалася сиротами й дітьми без батьківського піклування. Переховувала 12 єврейських дітей».
Більш детально історію Ніни Гудкової розповів її син – Юрій Зайченко, український учений. Його свідчення стали частиною документального фільму-трилогії «Трикутник зла: комунізм, нацизм, рашизм».
За словами Юрія Зайченка, його мама з дитинства хотіла стати лікарем і рятувати людей. Коли почалася війна і настав повний безлад, чимало людей намагалися виїхати. У Києві залишилося багато сиріт і безпритульних дітей, і Ніна Гудкова організувала дитячий будинок, в який приймала всіх, хто залишився без батьків і родичів.
«Усі знали про цей будинок і приводили туди дітей різних національностей. Так сталося, що серед них були й безпритульні діти-євреї. Мати, знаючи, як у Києві знищують безневинних дітей, вирішила їх прийняти, розуміючи, що це заборонено, і ризикуючи власним життям», – згадує Юрій Зайченко.
Ніна Гудкова з подругоюФото: з фільму «Трикутник зла: комунізм, нацизм, рашизм»
Нацисти й поліція могли доволі просто визначити хлопчиків-євреїв. Розуміючи це, Ніна Гудкова домовилася із завідувачем господарства лікарні, облаштувала погріб під фундаментом будинку і в ньому ховала дітей від поліції та нацистів.
На щастя, ніхто з персоналу її не виказав і не зрадив. Так вдалося врятувати 12 дітей єврейської національності. Від початку окупації Києва до його визволення від нацистів Ніна Гудкова керувала дитячим будинком і опікувалася дітьми, які залишилися без нічого й нікого.
Ніна Гудкова з чоловіком Петром Зайченком, 1928 рікФото: з архіву Національного музею історії України у Другій світовій війні
Юрій Зайченко згадує у документальному фільмі, що його мати була за природою веселою й компанійською жінкою, однак не любила говорити про минуле. Не відвідувала жодних заходів і навіть вимикала телевізор, коли йшлося про історію Бабиного Яру. Їй було важко згадувати усе пережите й побачене. Від спогадів минулого вона відволікалася вишиванням…
Картина вишита Ніною Гудковою, 1950-ті рокиФото: з архіву Національного музею історії України у Другій світовій війні
Василь Михайлівський — один з тих, кого врятувала Ніна Гудкова під час окупації Києва. Його єврейське ім'я — Цезар Кац, і йшов у Бабин Яр, коли йому було 4 роки. Ось що він пам'ятає про це, розповідаючи глядачам сьомої серії фільму Слово Праведника:
"Євреї Києва йшли з усіх районів. Йшли цілими дворами. Йшли з сім'ями, з друзями. Їхали підводи, мами везли візки з дітьми. З сумок випадали іграшки. Я був маленький, і спочатку подумав, що це якась демонстрація, адже було так багато людей".
Коли він зі своєю покоївкою Надею та іншими євреями підходив до Лук'янівки, побачив з двох сторін оточення з СС-івців і поліцаїв.
"Людей били кийками, дубинками, штовхали прикладами. На них спускали собак. Я чув плач дітей і жінок - досі не можу це забути. Близько Мельникова вулиця була перегороджена двома вантажними автомобілями, що були криті брезентом. Німці не розрахували, що буде так багато народу, і між автомобілями зробили прохід, який був досить вузьким. Багато людей кидалися до виходу, було сум'яття, люди падали. Я теж впав і сильно вдарився об асфальт. Після того випадку у мене залишився шрам на все життя", — згадує він.
У покоївки Наді був її український паспорт. Це допомогло врятуватися і їй, і дитині.
"Вона показала паспорт німцеві. Він подивився і відразу вигнав нас за межі оточення. Надя зрозуміла, що додому йти було не можна. Ми стали заходити до її подруг. Хто давав шматочок хліба, хто картоплі. Два тижні так жили. Одного разу навіть ночували в руїнах. Якось нам порадили, щоб я пішов у дитячий будинок, де нас годували, доглядали за нами. Мені було небезпечно ходити по вулиці: єврейські діти підлягали знищенню", — розповідає чоловік.
Родині порадили відправити дитину на вулицю Предславинську, де діяла лікарня і притулок для бездомних дітей.
"В цю будівлю мене привели в 1941 році. Мені було 4 роки. У якийсь момент виїхали всі, хто займався постачанням. Залишилися тільки завгосп, три санітарки і двірник. Але Ніна врятувала нас! Вона робила все можливе, щоб нас прогодувати. Це не був обов'язок. Це була її душа! Вона просто не могла пройти повз дитину, яка потребувала допомоги", – згадує Василь.
Ніна Гудкова
Уже посмертно – у 1993 році Ніна Гудкова була визнана Праведницею Бабиного Яру, а у 1995 році — Праведницею народів світу.
«Я відчуваю гордість за свою матір, яка стала взірцем для багатьох людей, показавши, як треба ставитися до оточуючих і як завжди залишатися людиною», – каже у фільмі «Трикутник зла: комунізм, нацизм, рашизм» Юрій Зайченко.
Ми, сучасні українки, також пишаємося такими людяними, жертовними жінками минулого, як Ніна Гудкова.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
