Калина пам’яті та надії: у Сомковій Долині на Переяславщині випускники висадили алею

Переяслав.City

10 квітня 16:39

Колись це була просто добра традиція – зустрічатися кожної другої суботи серпня, згадувати шкільні роки, ділитися новинами, радіти знайомим обличчям. Але час і обставини вносять свої корективи. Цьогоріч випускники школи села Сомкова Долина вирішили зібратися навесні – не лише для спогадів, а й задля символічної, світлої справи: висадити калинову алею, інформує Переяслав.City.

Калина як символ пам'яті й віри

Перша зустріч випускників у Сомковій Долині відбулася ще в далекому 2008 році. З того часу колишні учні місцевої школи щороку приїжджали з різних куточків України та навіть з-за кордону. Та реалії сьогодення не завжди дозволяють тримати ці традиції: менше зустрічей, більше спогадів. Але цього разу – все по-особливому.

"Цього року домовились зустрітися навесні, бо задумали висадити калинову алею в пам’ять про друзів, односельців, однокласників і тих, хто нині дарує нам можливість жити.

Організатором зустрічі, як завжди, був Віктор Макарович Григорович. Ось де вже відвели душу спогадами про однокласників, вчителів та юність. І враз зовсім сиві чоловіки та жінки стали юними, усміхненими і забули про роки праці та труднощів", – повідомили на сторінці Студениківської громади у фейсбуці.

Саджанці калини висадили в парку, поруч із могилами воїнів – у самому серці села. Два деревця також з'явилися біля пам'ятника загиблим воїнам у Соснівці. У виборі дерева сумнівів не було: калина – це Україна, її душа, її незламність і краса. Особливо нині, у час війни, вона стає ще й символом віри в Перемогу.

Спогади, що гріють

Разом із випускниками на зустріч завітали голова громади Марія Лях і староста села Олена Боліла. Для Марії Олександрівни – це початок учительської біографії, тому подія мала особливе значення.

Саджанці придбав власним коштом випускник школи Григорій Шеляга. До висадження долучилися Василь Марченко, Володимир та Оксана Чернюки, Микола Чупрун, Михайло Горяєв, Володимир Дейнега.

Допоки тривала робота, звучали історії зі шкільного життя, згадки про вчителів і однокласників, які не прийдуть більше на зустріч… Здається, навіть тиша у ці миті була особливою. Але знову й знову лунало тепле: "А пам’ятаєш?..".

"Минуть морози і розтане сніг, прийде перемога, а калини, висаджені випускниками, зустрінуть її білим цвітом навесні і краплями крові на віттях взимку і вже ніколи нічого не забудеться".