Щоб дослідити історію будівництва ліцею імені Івана Мазепи, авторці публікації довелося пройти справжній квест: віднайти й опрацювати фінансові звіти, рішення, спогади. Увесь зібраний матеріал потребував аналізу та структуризації. У результаті стало зрозуміло – в літописі цієї вражаючої будівлі не все так однозначно. Історія споруди розпочинається ще з 1877 року, розповідає Переяслав.City.
Ця мурована двоповерхова споруда є прикрасою історичного середмістя Переяслава. Корпус розташований на наріжній ділянці. Чоловий фасад виходить на червону лінію забудови вулиці Тараса Шевченка, а бічний — на червону лінію головної вулиці Григорія Сковороди. За своїм композиційним значенням є одним з головних об’єктів, що формує забудову кварталу.
Історія архітектури головного корпусу ліцею складається з декількох важливих етапів: 1876—1877 роки, 1900—1904 роки та 1955—1958 роки.
Первісне призначення будівлі — гуртожиток для іногородніх учнів духовного училища.
Будівництво гуртожитку для духовного училища розпочалось в 1876 році. Інженер Женжуристов склав план двоповерхового будинку і особисто спостерігав за виконанням робіт.
Головним підрядником цегляних робіт був Семен Большов, дерев’яних — Микола Недєлькін.
Цегла була придбана в переяславських цегельнях у:
- купця, міського голови Захара Несторовича Симонова — 37 500 штук;
- статського радника Лістовнічого Олександра Яковича — 202 500 шт., з них 2500 було надано безкоштовно;
- титулярного радника Покотила Івана Петровича — 35 000 штук.
Постачальники:
- деревини (дуби): купці Симонов, Віленський, Алштуєв;
- залізних виробів: Котельніков.
Будівля зведена у 1877 році й утримувалась коштом єпархії.
У 1900 році Переяславське духовне правління постановило спорудити новий корпус гуртожитку, де були б, окрім опочивалень, ще й церква, класні кімнати, буфет, теплий клозет.
В 1902 році правління училища замовило архітектору Миколі Горденіну скласти план перебудови і кошторис витрат, за що він отримав від правління оплату 250 рублів.
Згодом до проекту були внесені деякі зміни за вказівкою техніко-будівельного комітету при господарському правлінні Святійшого Синоду, а саме флангових прибудов і опорядження старого корпусу. За основу був взятий типовий план академіка архітектури Ніколаєва Володимира Миколайовича. Новий кошторис складав єпархіальний архітектор Носов Сергій Васильович.
Будівництво оновленого навчального корпусу духовного училища розпочалося весною 1902 року і восени того ж року було закінчене, а в 1903 році виконані всі внутрішні роботи.
В 1904 році новий корпус був урочисто освячений для експлуатації.
Хоча споруда займає наріжну ділянку, проте це не відбилося на його композиції. Корпус прямокутний в плані з двома симетричними ризалітами, які вище за середню (первісну) частину корпусу. Фасади вирішено у монументальних формах пізнього історизму. Портал на півдні завершувався фігурним фронтоном з трьома главками, що увінчувались хрестами. Над середньою частиною була споруджена годинникова вежа. Стіни вінчає розвинений карниз з фризом складеним з ніш. Віконні отвори в ризалітах лучкові, широкі, та аркові великі на другому ярусі. В середній частині та західному рамені лучкові. Головний вхід влаштовано з бічного чолового фасаду і веде у фойє. Внутрішнє розпланування коридорне з одно і двобічним розташуванням аудиторій.
Ось, як згадував про оновлений корпус колишній випускник училища Коропов М.:
«С трудом узнаем свое старое гнездо. Несколько лет назад здесь произведена капитальная перестройка, благодаря которой изменилась не только внутренняя распланировка помещений, но и внешний вид здания.
Две большие, параллельно расположенные спальни – правда остались по прежнему, но в остальном всюду перемены.
Узеньким коридором, открывающим ряд комнат для вечерних занятий, мы входим в просторный светлый зал, которого в наше время не было.
Из верхнего этажа мы спускаемся небольшой каменной лестнице в нижний (полуподвальный).
Внизу площадка; прямо – парадный выход на улицу, а влево – дверь в столовую; она – та же, угрюмая, темная, неуютная...»
«...В новом училищном корпусе помещается и домовая училищная церковь, которая своим благолепием производит чарующее, неизгладимое впечатление.»
В 1919 році училище було закрите, а приміщення віддали сиротинцю, тоді ж було із заходу добудоване цегляне рамено.
Під час другої світової війни будинок дуже постраждав. Знищені були: західний ризаліт, башта з годинником над середньою частиною, главки над південним ризалітом.
До 1955 року будинок стояв напівзруйнований і був відбудований в 1958 році. Коробка стін, віконні отвори були збережені, цегляний декор — відновлений, повністю перероблені перекриття поверхів, даху, розподілені класні кімнати.
Після відбудови споруда була віддана педагогічному училищу, з 1987 року середній школі, яку у 1990-х – 2020-х роках переформовували у гімназію, ліцей.
Незважаючи на архітектурні втрати корпус ліцею ім. І.Мазепи має свою історико-архітектурну цінність як зразок раціоналістичної стилізації неокласицистичних форм в архітектурі навчальних закладів України.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
