У парку імені Тараса Шевченка, 14 травня, звучали народні бандури та кобзи – до Переяслава вже втретє завітали майстри Київського кобзарського цеху. На майданчику біля молодіжного простору "Зустріч" у межах проєкту "Просвітницький на колесах. Хто ми і звідки?" пройшов культурно-просвітницький захід "Голос кобзарів", розповідає Переяслав.City.
Кобзарське мистецтво дітям
Цьогоріч учасниками дійства стали школярі 5-6 класів з міста та сіл Переяславської громади. Зустріч з кобзарями була не просто концертом, а глибоким зануренням у традиції – із розповідями, майстер-класами та можливістю побачити, як звичайна шматок колода дерева перетворюється на духовний інструмент українців.
Організатор заходу, як і в попередні роки, – методист із культурно-просвітницької діяльності Переяславського Центру культури і мистецтв, голова громадської ініціативи "Корінь нації", краєзнавець Микола Богатир. Він запросив до Переяслава майстрів Київського кобзарського цеху – Миколу Товкайла, цех-майстра, почесного кобзаря, кандидата історичних наук та археолога, Юрія Кочержинського, Дмитра Радченка, Ждана Безвербного й Івана Кушніра.
– Сьогодні діти не тільки почують як грають співці українського народу, а й побать, як із дерева руками майстрів народжується інструмент. Кобзарі – це носії історії, духовності, культури, – зазначив Микола Богатир.
Бандура на очах: майстер-клас від кобзарів
Під чам заходу школярі могли побачити автентичні інструменти, доторкнутися до них і поспілкуватися з майстрами. А от кульмінацією зустрічі став майстер-клас зі створення бандури – від вибору деревини до обробки й вирізання заготовки майбутнього інструмента.
Микола Товкайло, який виготовив понад пів сотні бандур за власним кресленням, розповів, що найкраща деревина для інструментів – переяславська верба. Верхню деку, що відповідає за звучання, виготовляють із карпатської ялини – смереки.
– Кобзарі – це були професійні мандрівні музиканти. У давнину – переважно незрячі. Їхні пісні – це літописи вустами народу, у яких оживає наша історія. Я вчився у старих майстрів, зокрема у Івана Ситника, який жив у Переяславі та працював на Хрещатику в майстерні струнних інструментів. Тепер передаю ці знання молодим, – розповів цех-майстр Київського кобзарського цеху Микола Товкайло.
Передавати знання допомагали Миколі Тихоновичу і колеги з кобзарського цеху. Цього дня вони разом показували дітям як народжується народний інструмент українців. Діти із цікавістю спостерігали, а також брали активну участь – працювали молотом і теслом.
– Прсвітницький захід "Голос Кобзарів" особливий і унікальний тим, що всі охочі можуть відчути себе в ролі майстра кобзи чи бандури, – наголосив Микола Боргатир.
Покроково процес виготовлення бандури демонстрували майстри Київського кобзарського цеху Юрій Кочержинський та Іван Кушнір.
– Бачите, он, дивіться – стоять грубі силуети заготовки, – вказує Юрій Кочержинський на дві величезні колоди верби. – А ось це – тонкий, – тримає в руках основу бандури. – Це буквально... Ось із цього можна зробити отак. Оцю заготовку ми почали ще два роки тому – тоді була колодка. Тепер я привіз її Миколі Богатирю і підписав: "Богатир". Кажу: віддаю тобі назад твою вербу – вже з надією, що доробиш і будеш мати власний народний інструмент.
Зараз ми з дітьми будемо вчитися колоти, вистругати, майструвати. Сам інструмент сьогодні не встигнемо зробити – то довше і треба щоб заготовка гарно висохла. Ми зробимо спочатку грубу заготовку, яка називається "плашка", бо це просто прямокутник з дерева. Далі Іван (Кушнір, – авт.) покаже як надати плашці форму інструмента і з допомогою тесла вистругати серединку.
Будемо сьогодні обпилювати, підганяти, працювати над деталями. Для Миколи (Богатиря, – авт.) і переяславських дітей зробимо максимально якісно.
Традиція, що не згасає
Участь у заході взяв також 17-річний Дмитро Радченко – наймолодший учасник Київського кобзарського цеху. Родом із Харківщини, він самостійно зацікавився кобзарством, замовив собі інструмент і почав навчання. Дмитро виступив на імітованій сцені "Голосу Кобзарів", а далі супроводжував своїми грою і співом майстер-клас виготовлення бандури. Діти підходили, сідали поруч і слухали.
Довкола Миколи Товкайла тим часом гуртуються хлопці й дівчата, які хочуть потримати старосвітську бандуру в руках, спробувати заграти і відчути себе в ролі українських співців-народників. Микола Тихонович дозволяє, допомагає і розповідає дітям про те, як відрізнити бандуру від кобзи.
– Київський кобзарський цех, що виник наприкінці 1970-х, сьогодні не лише продовжує традицію, а й передає її далі – молодим, небайдужим, зацікавленим. А Переяслав, як місце сили й духовного спадку, вкотре підтверджує, що є серцем українського кобзарства, – підсумував Микола Богатир.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
