На стіні адмінбудівлі невідкладної медичної допомоги Переяславського центру первинної медико-санітарної допомоги сьогодні, 16 червня, відкрили меморіальну дошку Дмитру Старкову. Рівно рік тому Захисник загинув у бою під Вовчанськом на Харківщині, розповідає Переяслав.City.
– Герої – це не завжди ті, хто тримають у руках зброю. Щоб бути героєм, іноді достатньо просто мовчки сісти за кермо – і їхати. Туди, де поранені, де комусь болить, де важливо встигнути вчасно. Саме таким був Дмитро Старков. Простий переяславець. Водій швидкої допомоги, який ще до повномасштабного вторгнення став героєм для тих, до кого встигали прибути лікарі, бо він був за кермом. Той, хто роками робив усе від нього залежне, аби рятувати людей у мирному житті. А коли прийшов час – то й на війні, – сказала ведуча заходу Влада Черненко.
Старков Дмитро Олександрович народився 24 липня 1989 року в Переяславі, навчався у місцевій ЗОШ №5, а згодом – у Центрі професійно-технічної освіти. Фах здобув сільськогосподарський – тракторист, та поклик серця привів його у лікарню, куди він у 2008 році влаштувався на посаду водія, а згодом – водія невідкладної швидкої допомоги. Звідси 12 лютого 2024 року Дмитро пішов до лав ЗСУ.
Служив стрільцем-санітаром штурмового відділення.
Загинув Дмитро Старков 16 червня поблизу Вовчанська Харківської області. Смертельною для воїна ЗСУ стала ворожа атака безпілотним літальним апаратом (FPV-дрон). Йому було лише 34 роки...
Біле полотно з меморіальної дошки зняли найрідніші – мама Героя Ніна Василівна, його донька Дарина та племінник Ілля.
Чоловік з добрим серцем
Як розповіла Влада Черненко, колеги пам'ятають Дмитра усміхненим, спокійним, людяним. Він не просто кермував – він поспішав на допомогу, тримався впевнено там, де інші панікували, і залишався світлою людиною навіть у найтемніші дні.
Підтвердила це й директорка центру первинки Наталія Царенок:
– Дмитро працював у лікарні з 2008 року на посаді водія. З 2013-го перейшов у наш Центр первинної медико-санітарної допомоги як водій автомобіля "невідкладної медичної допомоги".
Його найяскравіша риса – відповідальність. І це не просто слова – це те, що справді визначало його як працівника й людину. За 16 років роботи до нього ніколи не виникало жодних зауважень, не було жодних непорозумінь чи конфліктів.
Дмитро завжди був готовий допомогти – і колегам, і звичайним людям. Він був саме тією людиною, на яку завжди можна було покластися.
Після хвилини мовчання біля дошки звершив освячення та виголосив молитву за душу полеглого Героя військовий капелан Дмитро Волошин, настоятель храму Святого преподобного Єфрема, єпископа Переяславського. Звернувся капелан також до присутніх із настановою: пам'ятати та виховувати справжніх українців:
– Він пішов для того, аби захистити.
Кожного разу нам важко. І хоча ми вже, здається, звикли проходити повз пам'ятні дошки, повз місця, що нагадують про подвиг наших героїв, але це не просто звичка. Це болючі нагадування нам щодня не лише про відвагу полеглих, а й про нашу відповідальність.
Бо смерть кожного нашого співвітчизника, кожного друга і земляка – це не тільки біль родини, це й частка нашої вини. Ми звикли перекладати все на Бога: мовляв, чому Господь це допустив. Але це не Господь допустив, а ми з вами.
Ми, які щоразу, коли приходить час зробити розумний і правильний вибір, нехтуємо ним. Коли треба обрати владу – обираємо тих, хто змінює партійні шапки. Обираємо колишніх комуністів, колишніх регіоналів, чиїх дітей війна не торкнеться навіть здалеку.
Це теж наша відповідальність.
Сьогодні наша країна змучена, знекровлена, втомлена. Але вона стоїть. І вона вистоїть. Вистоїть завдяки українцям. Завдяки тим родинам, які виховали гідних синів і дочок. Які не сховалися, коли прийшов час, а стали на захист кожного з нас.
Спогадами про Дмитра поділилася рідна тітка Героя – Людмила Василівна:
– Рік гіркої розлуки, вічного жалю, світлої пам'яті.
У моїх спогадах він завжди залишатиметься таким, яким був за життя: зі щирою усмішкою, злегка примруженими очима, які випромінювали добро.
У чоловіках я найбільше ціную любов до дітей. І в ньому ця любов була помітною до кожного руху, кожного слова. Особливо до своєї єдиної донечки Дарини. Він намагався бути поряд із нею в кожну вільну хвилину, дарував їй усе своє тепло.
Він не мав ворогів чи недоброзичливців. Завжди щирий, товариський, відкритий. Багатьом допомагав. Любив свята, зустрічі з друзями, колегами, кумами. Жив повним життям – із душею, яка вміла любити.
Дмитро був прекрасний у всьому.
Особливою була його любов до мами, моєї сестри. Не було жодного дня, щоб він не подзвонив їй. Їхній зв’язок був ніжним, теплим, справжнім. І таким залишиться у пам'яті.
Влада Черненко також зачитала щемливий вірш:
У 35 не пишуть заповіти.
У 35 – живуть, не думаючи про кінець.
У 35 не обирають – тліти чи згоріти.
У 35 не помирають – йдуть під вінець.
У 35 не пишуть останні листи.
У 35 не міркують про прощальні квіти.
У 35 просять: квітів на прощання не нести.
У 35 гинуть найкращі українські діти.
– Життя Дмитра обірвалося за крок до цієї позначки. Тому він назавжди залишиться в нашій пам'яті молодим, усміхненим, щирим, готовим завжди прийти на допомогу, – промовила ведуча. – Дмитро Старков зробив усе від нього залежне, аби Україна вистояла. Тепер черга за нами, аби не забути і не знецінити його подвиг.
Одним із виявів пам'яті про відвагу і захист стало покладання квітів до меморіальної дошки, відкритої на честь героя Дмитра Старкова.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
